Маємо безліч прикладів того, що вимушені переселенці-підприємці з окупованих рашистами у 2014 році Донецька, Єнакієвого чи Горлівки, відновивши свій бізнес, працюючи в тилу, активно наближають перемогу над ворогом. Після 24 лютого до цієї гуманітарної діяльності також долучилися недавні жителі розтрощеного й загарбаного рашистами Маріуполя чи міст Краматорськ, Слов’янськ і Бахмут, які самовпевнені кремлівські стратеги планували захопити за тиждень-другий, однак штурмують і обстрілюють досі. Вихідців із вже понад вісім років прифронтового краю не потрібно зайвий раз закликати патріотичними гаслами до волонтерської діяльності тощо. Навіщо? Вони зблизька вже встигли побачити руйнівну, згубну сутність та смертельну небезпеку рашизму, а тому добровільно беруть участь у загальній співпраці українців, які об’єдналися проти геополітичної російської чуми ХХІ століття.

«Нам тепер простіше запустити виробництво»

Зайве казати, що виготовлення військової амуніції — це не той популярний напрям і ласий шмат, який приваблював бізнесменів Донецької області до лихозвісного 2014 року. Але віроломне вторгнення російських спершу «туристів», а потім «іхтамнєт» розділило тамтешніх підприємців на два табори. Одні, вирішивши, що «гірше не буде», пішли на співпрацю з окупантами і невдовзі ті з них, які ще вціліли, гірко про це пошкодували. Інші у цей час, збагнувши хижі наміри кремля, перепрофілювали свої виробництва, аби взяти участь в обороні Донбасу та всієї України. Серед таких  волонтери і підприємці Геннадій і Наталія Романови, які в Краматорську майже вісім років займалися виготовленням військової амуніції. Компанія «Укрвійськторг» шила одяг та взуття для українських бійців і продавала свою продукцію через мережу магазинів у теперішньому адміністративному центрі Донеччини аж до повномасштабного вторгнення рашистів в Україну.

«Визволення» Краматорська у вигляді його якомога більшого руйнування також входило в плани загарбників. Коли артилерійські «прильоти» почали перетворюватися на майже буденність, Романови змушені були призупинити роботу в місті, аби відновити її вже деінде. До речі, після початку так званої спецоперації вони всю свою продукцію в магазинах на суму близько 3 мільйонів гривень просто роздавали бійцям ЗСУ чи добровольцям із територіальної оборони.

А перебратися саме до Львова підприємці з Донеччини вирішили неспроста. Із Львівської школи керівників бізнесу, де свого часу навчався Геннадій, надійшло запрошення, на яке вони відгукнулися. І потім не пошкодували, адже у місті Лева познайомилися з колегами-земляками з Маріуполя, Слов’янська та Покровська і об’єдналися задля спільного ведення бізнесу. Відтоді вони разом виготовляють військовий одяг і взуття, а ще організували діяльність ІТ-компанії, котра надає сервісні послуги підприємцям-переселенцям та їхнім підприємствам. 

Нині підприємство компанії «Укрвійськторг» вже втричі більше, ніж було в лютому на Донеччині. «Нам тепер простіше запустити виробництво, бо в Краматорську я б це робила сама. У нас працює близько 20 осіб: швачки, розкрійники, прасувальники. Майже 80 відсотків із них це переселенці, проте є й місцеві», — каже одна з підприємців Алла Внукова.

Завдяки об’єднанню і спільним зусиллям підприємство за кілька місяців роботи вже запустило три нові торгові марки і відкрило 11 магазинів із військовою амуніцією. Як вважає засновник Львівської школи керівників бізнесу, президент Всеукраїнської асоціації керівників бізнесу Руслан Белютюков, у цьому конкретному випадку вже йдеться не про відновлення підприємницької діяльності, а про суттєве збільшення масштабу. «Ми й надалі плануємо розширювати виробництво і розглядаємо можливість об’єднати навколо цієї мережі близько 50 підприємств. Це вже буде невеличка агломерація, і тому запрошуємо до співпраці ще й інших підприємців», — ділиться він планами.

«Хочу зробити піч, доступною за розмірами та цінами»

До початку широкомасштабного вторгнення росіян підприємець із Краматорська Костянтин Кузнецов успішно працював і поступово розширював свій бізнес. Чоловік займався виготовленням різноманітних виробів із металу: решітки, драбини, перила, паркани. Саме в лютому отримав чергове велике замовлення і планував розширювати металевий бізнес відразу на кілька областей. Але далі довелося докладати зусиль, аби врятувати бодай те, що вже зумів створити за десять років діяльності. Утім, спершу, згадує він, нададав різноманітну допомогу містянам, які опинилися в скрутній ситуації.

«Кілька місяців я волонтерив у Краматорську, допомагаючи місцевим з евакуацією у безпечніші регіони. Затим трохи подбав про себе: орендував автомобіль і вивіз метал, свої інструменти, столи для зварювання та стелажі до Дніпра. Ні, у той момент я ще не думав про відновлення роботи, але розумів, що врятовані активи дадуть можливість працювати й надалі», — зізнається він.

Звичайно, у Краматорську бізнес Костянтина Кузнецова не потребував зайвої реклами: він мав своїх замовників із населених пунктів північної частини Донеччини, кількість яких поступово збільшувалася. А ось те, що в Дніпрі під час війни активно замовлятимуть паркани чи інші вироби, їй-бо, не дуже вірив. За словами підприємця, потрібні консультації, які допомогли зорієнтуватися на новому місці й поступово відновити роботу, він отримав від фахівців міжнародного проєкту «Економічна підтримка східної України». Згодом вже надійшли перші замовлення, а далі зросла кількість клієнтів. Також розширюється й асортимент металевих виробів, серед яких і дуже актуальні для теперішніх буднів: металеві печі-«буржуйки», які розпочинає виготовляти майстер.

«В умовах нестачі чи відсутності газу ці печі можуть допомогти людям перезимувати, обігріти будинки. Крім того, у мене вже є креслення саме енергоефективної печі і я хочу зробити її доступною за розмірами та цінами, щоб люди змогли купити.  Її середня вартість десь під шість тисяч гривень, а я планую робити і збувати по чотири тисячі і, вважаю, вони матимуть попит», — каже Костянтин Кузнецов.  Так, перепрофілювавши виробництво металевих виробів на «буржуйки», які нині набагато потрібніші в мирних хатах чи військових бліндажах, чоловік вірить, що після повернення в Краматорськ, знову візьметься за виготовлення більш мирних виробів, серед яких і паркани. Інша річ, як нам усім разом викувати такий паркан, аби назавжди ним відгородитися від зловісного хижого сусіда?