Давні греки називали річку Південний Буг Гіпанісом, турки — Ак-су, що означає «біла вода», а наші предки-слов’яни — Бог. Найбільш влучна назва означала «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі». Згодом назва змінилася, оскільки російський дослідник-геолог на початку ХХ століття наплутав у мапах, тож з’явилися Західний Буг та Південний Буг.

Річка Південний Буг друга в Україні за протяжністю після Дніпра і єдина найдовша справжня українська, адже починається на території нашої країни і впадає в Чорне море на Миколаївщині. На жаль, нині вона вже не Бог, не така повноводна й багата, якою була в давні часи. Причина цього — насамперед бездумна господарська діяльність. Річка поступово гине, а зміни клімату лише прискорюють руйнівний процес.

Атомники не здаються

Одне з найбільших підприємств на Миколаївщині, які використовують Південний Буг, забираючи з нього воду, — Південноукраїнський енергокомплекс. Він потребує води для охолодження трьох наявних атомних реакторів. Олександрівське водосховище використовують для потреб гідроенергетики, забезпечення роботи Олександрівської ГЕС і Ташлицької ГАЕС. Два агрегати Ташлицької ГАЕС, працюючи в турбінному режимі, скидають у нижнє Олександрівське водосховище 3,55 мільйона кубометрів води. Під час нічного провалу навантаження станції цей об’єм перекачують у зворотному напрямку у верхню водойму одним агрегатом.

У планах атомників — реконструкція системи технічного водопостачання, будівництво п’яти бризкальних басейнів, насосної станції та четвертого блоку Южно-Української АЕС. Для цього атомники п’ять років тому підняли рівень води в Олександрівському водосховищі до 16 метрів, що призвело до затоплення цінних природних та історичних місцевостей. Вони не приховують, що мають на меті підняти рівень води до 20,7 метра.

Як зазначає кандидат технічних наук доцент Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова Інна Тимченко, «підняття рівня води Олександрівського водосховища загрожує остаточним знищенням ядра природно-заповідних територій та історико-культурних пам’яток (РЛП «Гранітно-степове Побужжя» та НПП «Бузький Гард», які входять у Смарагдову мережу Європи), а також унікального об’єкта культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького». Окрім непоправних втрат для природи та історії, підвищення рівня водосховища дуже зашкодить іміджу Україні у світі та призведе до порушень десятків статей міжнародних та національних правових актів».

Науковець вважає, що логічно шукати альтернативні рішення щодо діяльності Ташлицької ГАЕС, зокрема відділення нижньої водойми від русла Південного Бугу, зниження її рівня до відмітки +8 метрів, що відносно безпечно з огляду на вплив на довкілля. На думку науковців, інструментом пошуку оптимальних рішень має стати проведення науково-технічної експертизи проєкту, що передбачено національними нормами і міжнародними зобов’язаннями, а на цій основі — загальнонаціональної кваліфікованої дискусії.

Енергетика використовує річку під водосховища, затоплює її пороги і робить не здатною боротися із забрудненнями. Але миколаївські активісти, екологи-науковці, молодь, представники туристичного бізнесу намагаються протидіяти намірам атомників і не допустити підняття рівня водосховища.

Греблі — граблі?

У березні світ відзначає День боротьби з греблями і День водних ресурсів. Логічно, що саме на початку весни привертають увагу до тих річок, які колись були повноводними, і що розливаються під час повені. Греблі на Південному Бузі стали справжніми граблями, на які натикається вода, у підсумку вповільнюється течія, зменшується кількість кисню, виникають осередки стоячої води.

Уже багато років вільному диханню Південного Бугу заважають 16 руслових водосховищ, 192 греблі, які перегородили малі річки, близько 7000 гребель, що знищили стік балкових водотоків. До Миколаєва річка тече забрудненою, ледве долаючи останню перешкоду — Олександрівське водосховище ЮУ АЕС. Тоді як у селі Мигія Первомайського району, де Південний Буг проходить через пороги й наповнюються киснем, жителі користуються чистою питною водою.

Стурбованість станом річки Південний Буг висловили активісти Штабу опору затопленню Бузького Гарду, створеного понад два роки тому. Вони організували і провели разом із прихильниками акцію протидії греблям і проти затоплення унікальних місцевостей Національного природного парку «Бузький Гард» та РЛП «Гранітно-степове Побужжя». Під час заходу його учасники прибрали території двох парків, організували флешмоб, щоб привернути увагу до екологічних проблем, узяли участь у підрахунку червонокнижних шафранів, козацьких розвагах, відвідали острів Гардовий.

Керівник Штабу опору Олег Кравець переконаний: «Ця живильна вода — єдине, що в нас є. Нам ніхто її не доставить із Північного полюса у вигляді айсбергів, не привезе цистернами.

Маємо розуміти, що на всій планеті гостра проблема з питною водою, і щороку ситуація лише загострюватиметься. Тож слід зберегти головну артерію українського степу Південний Буг, не можна допустити затоплення цих місць».

За останнього пів століття в усьому світі внаслідок будівництва великих гребель було переселено 30—60 мільйонів людей, затоплено загалом 400 тисяч квадратних кілометрів найродючіших земель і цінних лісів. Греблі — основна причина того, що п’ята частина видів прісноводних риб у світі або зникла, або перебуває під загрозою зникнення. Тому в 1980—1990 роках у США та країнах Європи виник рух проти практики будівництва гребель. У цих країнах греблі стали демонтувати, звільняючи річки від кайданів. Якби в Україні більше дбали про стан довкілля, а не про потреби атомної енергетики, спромоглися знайти альтернативні рішення, тоді можна було б частково відновити Південний Буг у всій його природній красі.

Фокус на crocus

Про те, що не можна піднімати рівня Олександрівського водосховища, волають екологи, представники туристичного бізнесу, українського козацтва. Адже на острові Гардовий, який може повністю піти під воду, у ХV—ХVІ століттях була Буго-Гардова паланка Запорозької січі. Про це розповів Олег Недяк, представник гетьмана українського козацтва в Миколаївській області, житель Южноукраїнська.

«Саме в цьому місці козаки охороняли кордони держави, — каже він. — Тут була козацька церква, вони перепочивали між походами, ловили рибу спеціальними знаряддями — гардами. Сама земля просякнута козацьким духом, силою, мужністю, історичними подіями. Найлегше затопити і знищити. Треба працювати, щоб знаходити альтернативні варіанти».

Історичну цінність території доповнює природна. Щоб привернути увагу до унікальності природних ландшафтів та їхніх мешканців, науковці в межах акції проти гребель провели підрахунок червонокнижного первоцвіту шафрану сітчастого (лат. сrocus). І це символічно. Так само, як ця маленька квітка, за економічними показниками, енергетичними потребами часто непомітними залишаються речі, яким немає ціни. З’ясувалося, на березі Південного Бугу цих весняних квіток майже 30 на квадратний метр.

Як розповіла кандидат біологічних наук науковий співробітник НПП «Бузький Гард» Ганна Коломієць, такий показник свідчить про високу щільність рослин. «У разі подальшої розбудови Південноукраїнського енергокомплексу червонокнижні види рослин, тварин і культурно-історичні території вздовж усього каньйону Південного Бугу будуть затопленими, — зазначає науковець. — Крім шафрану, на скельних ділянках росте гвоздика південнобузька — ендемічний вузьколокальний вид, занесений у Червону книгу України та Європейський Червоний список. Її в каньйоні близько 90 тисяч штук.

Тут можна знайти голонасінник одеський, реліктову рослину, що заслуговує на увагу. Лише тут на скелях росте мерингія бузька, де її було вперше знайдено та описано для науки. Сон лучний, адоніс весняний, ковила — в каньйоні десять видів роду ковила. Усі ці рослини Україна має зберігати відповідно до свого та світового законодавства.

Нині степові ділянки у всій Європі дуже високо цінують. А ми маємо таку цінність у своїх руках, можемо водити сюди екскурсії, сплавлятися на рафтах по порогах річки, показувати туристам і пишатися нашим краєм».

За словами пані Коломієць, у світі триває тенденція ліквідації гребель, у Європі вже тисячі гребель демонтовано, в Америці — 1600. Питання найближчого часу — їх демонтаж, бо є інші джерела енергії. Треба ставати свідомішими, підніматися на вищий щабель цивілізації.

Природні багатства Бузького Гарду — рідкісні рослини і тварини, живильна сила річки Бог, козацька історія, якою дихає величне каміння Гарду і як остання фортеця острів Гардовий — усе перебуває під постійною загрозою через нерозумне використання ресурсів, антропогенне навантаження на природу і розбудову енергокомплексу. Усе це можна втратити. Однак можна й зберегти.