— Миколо Миколайовичу, чи має очолювана вами служба інформацію про те, скільки неповнолітніх торік в Україні пішли з дому? Скількох вдалося розшукати та повернути?
— За інформацією, яку надали мені фахівці Міністерства внутрішніх справ, упродовж 2015 року до територіальних органів поліції надійшло 4524 заяви та повідомлення, пов’язаних зі зникненням дітей. Із них 178 (4%) самовільно залишали навчально-виховні заклади. Упродовж доби з моменту подачі заяв було розшукано 81% таких утікачів.
— За вашими спостереженнями, що найчастіше спонукає дітей залишити домівку та рідних?
— Основні причини — зазвичай проблеми в сім’ї, складне матеріальне становище, конфлікти з батьками чи вихователями в інтернатах, з однолітками, небажання дорослих вникати у проблеми дитини, бездоглядність, жорстоке поводження з неповнолітніми, а також схильність окремих дітей до бродяжництва, низький рівень довіри дитини до дорослих, що поряд, насамперед батьків і вчителів, несвоєчасне надання дітям психологічної допомоги.
— Чи завжди малих утікачів повертають батькам, навіть якщо дорослі на це заслуговують?
— Звісно, є ситуації, коли дитину краще одразу не повертати до батьків. Якщо під час спілкування з рідними у правоохоронців виникли підозри щодо неналежного способу життя батьків чи з’ясувались інші обставини, за яких повернення дитини в середовище, з якого вона втекла, є небезпечним для неї, правоохоронці зобов’язані повідомити про це службу у справах дітей. І вже служба після вивчення всіх обставин, обстеження місця проживання батьків, складання відповідного акта вирішує, чи доцільно повертати сина або дочку батькам. Допоки не з’ясують усіх обставин, дитина може пожити, наприклад, у родичів, у центрі соціально-психологічної реабілітації, притулку або у патронатній родині.
Патронатна родина — це відносно нова форма виховання неповнолітніх в Україні, яка вже давно діє за кордоном і добре себе зарекомендувала. У нас це поки що експеримент, який триває в Києві та області. Ми також маємо позитивні результати, тому сподіваємося, що у цьому році Верховна Рада ухвалить закон, який уможливить створення таких сімей у всіх областях. Тобто аби діти не потрапляли до дитбудинків чи інтернатів, вони тимчасово перебуватимуть у спеціально підготовленій сім’ї, де про них турбуватимуться, забезпечать догляд і реабілітацію. Оптимальний термін перебування дитини в такій сім’ї — близько трьох місяців, в окремих ситуаціях — до півроку.
— Яку роботу, на вашу думку, слід проводити з неблагополучними родинами, аби запобігти тому, щоб діти вважали за краще жити на вулиці?
— Однозначно потрібно працювати на випередження ситуацій, коли діти замість родини обирають життя на вулиці. Зараз питання профілактики дуже актуальне, адже у 2014 році скоротили 12 тисяч соціальних працівників, які працювали саме із сім’ями, могли вчасно виявити проблеми і докласти у зусиль для їхнього розв’язання. Нині для якісного виконання такої роботи бракує соціальних працівників. Це прикро. І з батьками, і з дитиною мають працювати і служби у справах дітей. Необхідно насамперед вчасно зрозуміти, в чому причина негараздів, роз’яснити наслідки, запропонувати шляхи розв’язання та допомогти у подоланні проблеми.
— Якщо дитині з неблагополучної родини нестерпно залишатися вдома, то чи може вона, аби не поневірятися на вулиці, звернутися кудись, щоб її прихистили та надали допомогу? Можливо, є «гарячі лінії», де можуть зарадити ситуації?
— Діти мають розуміли: втекти з дому — не вихід. Якщо в родині існують проблеми і потрібна допомога, є служби, до яких дитина може звернутися по підтримку. Це і служба у справах дітей, і поліція, діє національна дитяча «гаряча лінія» на базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»: 0 800 500 225. Невдовзі при моєму офісі відкриємо дитячу приймальню уповноваженого Президента з прав дитини, куди дітвора зможе звернутися по пораду та допомогу.
— Можливо, ще щось порадите?
— У будь-якій ситуації дитині потрібно знати і розуміти, що вона не самотня, довкола є люди, які готові допомогти. Можна попросити поради та допомоги у сусідів, учителів, шкільного психолога, батьків друзів. І тут уже все залежить від свідомості й відповідальності кожного дорослого — ми зобов’язані не залишатися байдужими, адже не маємо права проходити повз дитину, якій потрібна допомога.
Любомира КОВАЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола КУЛЕБА. Народився 23 березня 1972 року в місті Києві. У 1990 — 1994 рр. навчався в Київському інституті народного господарства. У 2006 році закінчив Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу — менеджер. У 2001-му заснував, а у 2002 році очолив благодійну організацію «Відкрите серце». 2006 — грудень 2014 рр. — начальник Служби у справах дітей Київської міської державної адміністрації, відкрив перший у країні міський центр дитини. З 17 грудня 2014 року — уповноважений Президента України з прав дитини.
Ми в Google+