2013 року капітан Сергій Корсун, випускник Харківського інституту танкових військ, зі своїм взводом у складі танкового батальйону 51-ї окремої механізованої бригади виборов перемогу у змаганнях на кращий танковий взвод Збройних сил України. Наступного року волинські танкісти мали їхати на схожі змагання в... Росію, натомість вирушили навесні 2014-го на Донбас. І не брати участь у змаганнях екіпажів бойових машин країн СНД, а воювати з російськими окупантами.

Рота капітана Сергія Корсуна (позивний «Бедрик»), увійшовши до складу батальйонно-тактичної групи «Колос», яка сформувалася з бійців різних підрозділів 51- ї ОМБр, вже не на полігоні, а на реальній місцевості відвойовувала у загарбника Мар’їнку, Красногорівку, Піски, курган Савур-могила, або Шайтан-гору, як назвали цю висоту бійці БТГр «Колос». Її різні підрозділи ЗСУ намагалися неодноразово штурмувати з кінця липня по 7 серпня 2014 року.

Але ворог люто оборонявся, в чому йому неабияк допомагала російська артилерія, яка фактично безперервним вогнем, зокрема із систем залпового вогню БМ-21 «Град», вела обстріл позицій українських військ із території РФ. Та попри шквальний ворожий вогонь, 7 серпня 2014 року один з історичних боїв було виграно, і Савур-могила перейшла під контроль українських військ, над нею замайорів синьо— жовтий стяг. Упродовж 20 днів тривала відчайдушна оборона висоти, яку згодом бійці «Колосу» передали іншій бригаді.

Спогади не дають спати

— У кожного з нас на Донбасі є місце, з яким пов’язані найяскравіші й найболючіші спогади, де залишилася частинка душі, де загинули побратими, — розмірковує нинішній командир танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого підполковник Сергій Корсун. — Для мене це Савур-могила. Бої за цю висоту, тижні, проведені там, ніколи не зітруться з пам’яті. На вершині висоти в нас була позиція «Вимпел», де бої були просто пекельними. Упродовж двох днів ворог не припиняв обстрілів ані на хвилину і не давав підняти голови. Згодом бойовики пішли на штурм висоти, аби вибити нас звідти, залучивши танки.

Я добре розумів, що тими силами, які в нас були на «Вимпелі», ми нічого не змогли б зробити. Тому викликав два танки з резерву на підмогу. Один з них підбили відразу, зате другий добряче дав по зубах росіянам, знищивши дві бронемашини й кілька автомобілів. Решта танків бойовиків кинулася навтьоки. Причому під синьо-жовтими прапорами. Мабуть, ворог намагався так уберегтися від нашого вогню.

Під час розмови про Савур-могилу Сергій Корсун засмутився, бо він втратив побратимів: старшого лейтенанта, командира механізованої роти Валентина Прихода, начальника зв’язку бригади майора Віктора Хмелецького. Біль від таких втрат час не лікує.

Підвищення по службі

Пам’ять про побратимів змусила рухатися вперед, розвиватися, самовдосконалюватися і робити те, що не встигли зробити вони. 2016 року вже майор Сергій Корсун обійняв посаду заступника командира танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (військової частини, сформованої у грудні 2014 року на базі 51-ї ОМБр). Офіцер з бойовим досвідом навчав підлеглих серйозно, виснажливо й водночас творчо, як сам зізнається. Бо танки — це його життя, радість, проблеми, успіхи, натхнення.

«Мрію, — каже, — про танк з вогневою міццю та потужністю двигуна «Оплоту», прохідністю Т-64 та із захистом екіпажу ізраїльського «Меркава». У кожного українського танка різної модифікації є переваги, але завжди хочеться зібрати найкраще в одну модель, яка була б універсальною».

Звісно ж, танкісти 14-ї ОМБр беруть участь у змаганнях: 2016 року вони вдруге стали кращими в Збройних силах України. А наступного — остаточно закріпили за собою це звання, втретє вигравши конкурс на кращий танковий взвод ЗСУ. Двічі підлеглі підполковника Корсуна гідно представляли армію України на міжнародних танкових змаганнях «Сильна Європа», здивувавши суперників не лише вміннями, а й тим, що вони єдині з присутніх, хто мав досвід реальних жорстоких боїв із загарбницькою російською армією.

— Висловити свої переживання під час конкурсних випробувань такого рівня важко, але я завжди вірив і вірю в танкістів, знав і знаю, на що вони здатні в бою і на змаганнях. Для мене звання танкіста 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого дуже почесне.

До речі, після відведення важкого озброєння з передової для танкістів 14-ї ОМБр навчання та тренування стало чи не єдиним засобом підтримувати м’язи в напрузі. Танковий екіпаж — це троє людей, які мають розуміти одне одного з пів погляду, з пів слова. У цьому запорука успіху.

У підрозділі підполковника є хлопці, з якими він воює з 2014 року і які із солдатів стали прапорщиками та офіцерами. Саме вони й передають досвід, навчають молодих воїнів.

Дисципліна і здорова атмосфера в колективі підтримується спільним дозвіллям: кожен підрозділ бригади має футбольну команду (управління батальйону, до речі, також), які виходять на поле щонеділі. Тут усі рівні й чесно ведуть гру. Футбол — чудовий відпочинок і неабияк сприяє злагодженості.

У танковому батальйоні 14-ї бригади є колекція з 80 прапорів. Бойові стяги ще з 2014 року зберігають у спеціальних чохлах у пункті постійної дислокації бригади — у місті Володимирі-Волинському Волинської області. Бойові знамена постійно там, де виконує завдання за призначенням батальйон. У колекції є й подарунки дітей українським захисникам, які в майбутньому стануть експонатами виставки бойової слави військової частини.

Нагороди за мужність

У квітні 2017 року Сергія Корсуна нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а в серпні 2019-го — орденом «Народний Герой України». Коли йдеться про нагороди, Сергій трохи ніяковіє.

— Ці нагороди не мої, а всього танкового батальйону і нашої бригади. Це нагороди всіх побратимів, з яким воюю із 2014 року.

До речі, підполковник Корсун воював і воює за Донбас із подвійною силою, бо ця місцевість — земля його предків. З дитинства хлопець чув про Харцизьк і мріяв побачити край, де радянська влада розкуркулила його родину. Його рідні, аби не потрапити до Сибіру, втекли на Тернопільщину.

— Я переконаний, що нам вдасться відвоювати окуповані території Донбасу, Крим. Інакше бути не може! І я покажу вже своєму синові Андрієві мирний український Донбас!

Нині підполковник Сергій Корсун навчається в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. На запитання, чи хотів би змінити щось у житті, якби міг повернутися на 20 років, відповідає твердо: ні.

«Це мій шлях, який обрав і яким ітиму з гордістю. Іноді важко доводиться, але мушу пройти гідно всі випробування війною і перемогти!»

Цей усміхнений синьоокий чоловік пережив багато за шість років війни, але не втратив людяності, щирості, віри в себе, побратимів, колектив. Війна не зробила його черствим, а лише загартувала і навчила боротися, миттєво приймати рішення, від яких залежить не лише перебіг війни, а й життя його підлеглих, родини, друзів, доля України.

Нехай же щастить вам, пане підполковнику!

Олександр ЗАБУЖЕНКО
для «Урядового кур’єра»

 

 

 

 

 

2014 рік, рота капітана Корсуна (на знімку у центрі) в один із днів затишшя