Миколаївський музей суднобудування та флоту став одним з небагатьох в Україні й світі, в якому згадали про видатну історичну дату та презентували ексклюзивну виставку Terra incognita. Її присвячено 200-річчю відкриття найхолоднішого материка земної кулі Антарктиди. Який стосунок має південний український Миколаїв до далекої суворої Антарктиди? Що і хто пов’язує ці місцевості? Про це дізнавався «Урядовий кур’єр» на новій виставці.

Експедиція в експозиції

751 день тривала унікальна експедиція і пройшла вздовж узбережжя тоді ще не відомого материка, довівши можливість плавання в антарктичних водах. Очолювали навколосвітній похід видатні мореплавці: капітан 2-го рангу Фадей Беллінсгаузен, який командував шлюпом «Восток», і лейтенант Михайло Лазарєв, командир шлюпа «Мирний». Ідучи цими бойовими вітрильниками, вони відкрили 29 островів, провели метеорологічні, географічні, океанологічні спостереження, зібрали раритетні колекції рослин, тварин, одягу та зброї жителів островів Південної півкулі. А в січні 1820 року кораблі підійшли до берегів південного материка. Це й була Антарктида.

Експонати й документи про цю подію світового масштабу представляє нині миколаївський музей. А одним з ініціаторів відкриття виставки став науковець і дослідник Тарас Кремінь. Він каже, що ідея відзначити відкриття Антарктиди в Миколаєві виникла торік під час візиту в наше місто директора Національного антарктичного наукового центру Євгена Дикого й тодішнього Надзвичайного і Повноважного посла Естонської Республіки в Україні Герта Антсу. Приємно, що, крім підготовки експозиції, тоді було досягнуто домовленостей про підтримку науково-технічного потенціалу Миколаївщини.

Амбітний проєкт уже почали реалізовувати в музеї суднобудування та флоту. Ця найстаріша адміністративна будівля Миколаєва відома як будинок головного командира Чорноморського флоту. Символічно, що саме в цьому музеї, біля якого встановлено пам’ятники Фадеєві Беллінсгаузену та Михайлові Лазарєву, і відкрито виставку.

Як розповіла директорка музею Тетяна Мітковська, в експозиції представлено рідкісні експонати: старовинні навігаційні прилади й інструменти, зразки фауни південних морів, авторські світлини учасників антарктичних експедицій і документи, зразки одягу, виготовленого за старовинними лекалами, макети кораблів, книжки.

У фондах музею зберігається книжка Фадея Беллінсгаузена за підсумками експедиції в Антарктиду «Подвійне дослідження Південного Льодовитого океану та подорож навколо світу протягом 1819, 1820 і 1821 років». Щоправда, не оригінал, а перевидання середини 1950-х років. А є й оригінал — книжка 1809 року «Подорож навколо світу на кораблях «Надія» і «Нева» мандрівника Івана Крузенштерна. Зацікавить екскурсантів і ще одне раритетне видання 1872-го — «Російські навколосвітні подорожі». Виставка працюватиме в музеї аж до кінця цього року, тож чекає на миколаївців і гостей міста.

Миколаївці на полюсі

Так сталося, що доля пов’язала обох першовідкривачів Антарктиди з Миколаєвом. І Беллінсгаузен, і Лазарєв багато років служили на Чорноморському флоті, їхній життєвий шлях тісно пов’язаний з Миколаєвим і флотом. Як розповіла Тетяна Мітковська, Фадей Беллінсгаузен з 1810-го перебував на службі на Чорноморському флоті. Він був командиром фрегатів, побудованих у миколаївському адміралтействі, спостерігав за їхнім будівництвом, займався гідрографічними дослідженнями. Саме з Чорноморського флоту, з Миколаєва у 1818 році його відкликали очолити Південну полярну експедицію.

А Михайла Лазарєва з Миколаєвом доля пов’язала вже після полярної експедиції. У 1832-му його було призначено начальником штабу Чорноморського флоту та військовим губернатором Миколаєва і Севастополя. Прожив він у південному українському місті майже 20 років. За цей час Михайло Лазарєв зміг докорінно перебудувати і модернізувати миколаївське адміралтейство та його технічну базу, створити перший міський архів, виховати плеяду талановитих моряків.

Тарас Кремінь простежив цікаві зв’язки Миколаєва з Антарктидою. Беллінсгаузен і перший директор Миколаївської астрономічної обсерваторії Карл Кнорре — уродженці нинішньої Естонії, від берегів якої торік у липні в антарктичну експедицію вирушив вітрильник Admiral Bellingshausen, що має пройти його шляхом. А команди моряків для антарктичної експедиції початку ХІХ століття частково набирали в Миколаєві. Є і сучасні зв’язки: роками українська полярна станція імені академіка В. Вернадського тісно співпрацює з Миколаївським національним університетом кораблебудування та Миколаївською астрономічною обсерваторією.

Білі плями

Беллінсгаузен і Лазарєв — особистості у світовій історії відомі. Але мало хто знає про Івана Завадовського, другого після Беллінсгаузена офіцера на шлюпі «Восток». Виходець зі старовинного козацького роду, з Полтавщини, він із 16 років навчався в Чорноморському штурманському училищі в Миколаєві. Він теж мав стосунок і до Миколаєва, і до полярної експедиції.

Проте про нього мало хто знає. Чому так сталося, розповіла співробітниця Національного антарктичного центру Олена Зварич. Вона спирається на дослідження українського полярника кандидата біологічних наук, автора історико-біографічних досліджень Василя Придатка-Доліна. Саме він підготував перше деталізоване біографічне зведення про Івана Завадовського.

Виявляється, полтавський дворянин капітан-лейтенант Іван Завадовський загубився в тіні російського триколора, як і багато інших учасників експедиції, котрих радянська пропаганда натуралізувала, перетворивши на «чистокровних рускіх», або просто ігнорувала. Друга людина на шлюпі «Восток» не здобулася честі навіть потрапити до Великої радянської та Української радянської енциклопедій. Його біографію прив’язали до Росії, і тепер вона нагадує історію, яка має кінець (командувач Дунайською флотилією під час штурму Ізмаїла), але не має початку. Про це пише Олена Зварич.

За радянських часів життєпису Завадовського не досліджували, принаймні доантарктичний період. Пробити кригу забуття в 1950-х роках намагався кінорежисер Олександр Довженко. Він створив перші українськомовні художні твори про експедицію Беллінсгаузена — кіноповість «Антарктида» (приблизно 1950 рік) і кіносценарій «Відкриття Антарктиди» (1951). Другий твір вважають втраченим або знищеним. Одним з головних персонажів задуманого Довженком фільму був капітан-лейтенант Іван Завадовський. Стрічку всесвітньо відомого режисера так і не взяли у виробництво. Чи тому, що цензори угледіли в ній «ідеологічно неправильні акценти», чи тому, що Довженко на той час уже потрапив у немилість Сталіна, не відомо. І ці факти — лише частина російських «скрєпов», якими рясніє історія відкриття Антарктиди.

Інвестиції в майбутнє

Українській слід у відкритті шостого материка набуває нового звучання саме в рік 200-річчя. Нещодавно в Києві відбулася церемонія спецпогашення і введено в обіг нову поштову марку «200 років з часу відкриття Антарктиди» накладом 130 тисяч примірників. На марці зображено субантарктичного пінгвіна, а на марковому аркуші є фото станції «Академік Вернадський».

Євген Дикий на церемонії зазначив, що цей захід не про минуле, а про майбутнє. «Про ті інвестиції в наших дітей та онуків, якими є станція «Академік Вернадський», і загалом полярні дослідження. Про майбутнє освоєння останнього континенту, у відкритті якого брав участь наш земляк Іван Завадовський і у вивченні якого українці беруть участь уже два століття, — зазначив науковець. — Про спільні для всього людства глобальні дослідження, клімат нашої планети. Зрештою, про ту міжнародну лабораторію, якою є Антарктида, і де людство опрацьовує модель взаємодії між державами, компаніями, установами та окремими людьми на території, що не належить жодній країні, а лише людству».

Миколаївський музей суднобудування та флоту також дбає про майбутнє, тому запровадив проєкт «Наші земляки — видатні флотоводці, дослідники, географи, вчені, мандрівники». Його розроблено для активізації науково-дослідної роботи школярів і студентів з вивчення історії Миколаєва та області, життєдіяльності видатних особистостей. Протягом року музей організовуватиме для школярів і студентів конкурс науково-дослідницьких робіт і малюнків на полярну тему, проводитиме майстер-класи, семінари з форум-театру, реконструкції історичних подій. Наприкінці року активні відзначатимуть кращих учасників проєкту.

Можливо, саме серед нинішньої молоді — майбутні українські флотоводці, дослідники, мореплавці, полярники, про яких через 200 років згадають прийдешні покоління.