В Україні не так давно був реформований механізм реєстрації прав на нерухоме майно — створено державну реєстраційну службу, а БТІ втратили чимало своїх функцій, натомість нотаріуси отримали додаткові повноваження. Щоправда, попри всі ці зміни, наші співвітчизники поки що не отримали очікуваного результату, тому, щоб щось оформити, й досі вистоюють довжелезні черги, вислуховують «нарікання» від чиновників та дають хабарі.
Як змінити систему на краще та викорінити корупцію, що міцно засіла в цій сфері діяльності, розбирався «Урядовий кур’єр».
Реформувати ментальність
Реєстрація прав на нерухоме майно, адмінпослуги — це питання не тільки цивільно-правового характеру, а й взаємовідносин між державою і громадянином. Так склалося, що за останні 20 років незалежності коли українські громадяни зверталися в державні органи, їх сприймали там як прохачів. Адже для того, щоб отримати якусь послугу, доводиться вистоювати величезні черги або давати хабарі. Все тому, що більшість чиновників вважали, що вони в цьому відомстві головні. Тож усі розуміли: потрібні зміни.
— З приходом нового уряду до влади ми зіткнулися з надзвичайною кількістю проблем (порожня казна, воєнні дії на сході). Але, попри все, розуміємо, що без проведення реформ (навіть у цих складних умовах) не обійтись, — наголошує міністр юстиції України Павло Петренко. — Чи не головна реформа полягає в зміні ментальності чиновника. Звернення в будь-який державний орган має бути не важким випробуванням, а буденною справою. У цій ситуації людина, витрачаючи мінімум часу та зусиль, отримає ту послугу, за яку платить податки.
Хотіли як краще...
Перший етап реформи системи реєстрації на нерухоме майно позаду. Адже ще донедавна у нас діяли органи БТІ. Їх особливістю було те, що в кожному такому регіональному органі формували свої правила реєстрації нерухомості. І ці правила були спрямовані не на спрощення життя українця, а саме на те, щоб створити максимальну кількість перепон у так званому марафоні з отримання певної послуги. Приміром, щоб зареєструвати квартиру, доводилося навідатись до п’яти-шести чиновників, та ще й кожному з них занести грошову «подяку», щоб через якийсь час отримати документ, який засвідчить законне право на нерухоме майно.
Відмова від БТІ та створення єдиного реєстраційного органу, який покликаний за певними стандартними уніфікованими правилами здійснювати реєстраційні дії, — це позитивний крок. Але в нашій країні зазвичай усі позитивні ідеї перетворюються на корупційні схеми. Схожа ситуація і з реєстраційною службою: наші чиновники намагалися запозичити позитивний досвід Грузії й трансформувати його у велику централізовану корупційну схему зі збирання коштів за реєстрацію нерухомого майна.
— За кілька місяців неможливо змінити все, що створювалося роками. Проте всі повинні розуміти, що так, як було, вже не буде, і на це є чітка політична воля, — запевняє Павло Петренко. — У нас є таке унікальне явище, як приховані черги. Я особисто з цим зіткнувся. Приміром, їдеш у відрядження і попередньо про це повідомляєш керівникам відповідних органів юстиції, тобі показують одну картинку — все дуже добре. І кардинально іншу ситуацію спостерігаєш, навідавшись до тих чи інших центрів без попередження. Реальність така: щоб зареєструвати квартиру чи оформити право на нерухоме майно, люди записуються в чергу з ночі. Також українцям доводиться мати справу з невмотивованими державними службовцями, які не те що не допомагають, а ще й створюють додаткові проблеми.
Відповідальна децентралізація
Український уряд уже розпочав виправляти ситуацію щодо таких неправомірних дій. Перш за все визначив головну проблему, яку потрібно подолати у боротьбі з корупцією: вона зосереджена переважно в максимальній централізації реєстраційних послуг (усі реєстратори зостаються під чіткою вертикаллю, яка вибудувана попереднім керівництвом Мін’юсту).
Друга проблема — пряме спілкування громадянина з чиновником, якому можна дати хабара.
Третє — складна бюрократична процедура. Навіть за наявності електронного реєстру державному службовцю доводиться заповнювати і обробляти велику кількість непотрібної паперової інформації, що й спричиняє черги. Ще одна проблема — низька мотивація роботи самих реєстраторів. Із заробітною платою 1200 гривень дуже важко чесно працювати, тому український уряд уже зробив певні кроки на шляху подолання цих проблем.
— Принципово те, що повноваження, пов’язані з реєстраційними послугами, потрібно передати місцевим органам влади, — роз’яснює Павло Петренко. — Оскільки вони (у першу чергу міські голови) найближчі до громади, тож мають найбільшу мотивацію створювати найкращий сервіс. Інакше, якщо вони надаватимуть неякісний сервіс, то (якщо йдеться про міських голів) їх не переоберуть на наступний строк. Ба навіть можуть достроково позбавити повноважень.
Децентралізація — це той шлях, яким повинна рухатись Україна. Проте цей процес має бути раціональним. Крім повноважень, які отримують місцеві громади, вони повинні нести ще й відповідальність. Повноваження передбачають величезну відповідальність за правомірність вчинених дій, якість, вартість послуг, строки їх надання. Тому держава повинна виконувати функцію зі встановлення загальних, зрозумілих, уніфікованих регламентів надання адміністративних послуг. Друга функція держави — отримування і збереження інформації в реєстрі. Третя — встановлення стандарту якості надання послуг. Це потрібно, щоб не повторювалася ситуація, подібна БТІ, які вигадували свої правила реєстрації нерухомого майна.
— Центри адмінпослуг чи прозорі офіси — це буде суб’єкт, який працюватиме за принципом госпрозрахунку, — роз’яснює Павло Петренко. — Ці установи мають бути вмотивованими задля надавання якісних послуг і отримання коштів для кращої матеріально-технічної бази, побудови нових офісів, достойної зарплати співробітників. Тоді міський голова, який створить адмінцентри з налагодженою роботою, чітко розумітиме: отримані від надання послуг гроші потраплять до місцевого бюджету. І це додаткове надходження — для розвитку тієї чи іншої території.
Наступний блок питань — максимальне спрощення реєстраційних процедур і адміністративних послуг та переведення їх в електронну форму. І над цим триває робота.
Ще один важливий нюанс — надання тієї чи іншої адмінпослуги потрібно поділити на дві частини: фронт-офіс (виконує функцію прийому документів, їхньої обробки і надання того чи іншого сервісу) та бек-офіс (фактично підрозділ, який прийматиме рішення про ті чи інші реєстраційні дії). У цих підрозділах повинні працювати різні люди. Адміністратор приймає документи, але нічого не вирішує (йому немає сенсу давати хабар), а пакет документів надходитиме до конкретного виконавця лише через електронну систему.
Уряд хоче закріпити всі ці новації на рівні закону, аби в майбутньому різноманітні корупційні схеми не можна було повернути назад.
ПРЯМА МОВА
«У нас була дуже серйозна бюрократія»
Джаба ЕБАНОІДЗЕ,
екс-заступник міністра юстиції Грузії,
керівник Національного виконавчого бюро,
керівник Служби доходів Грузії:
— Ситуація, яка була в Грузії до реформ, дуже схожа на українську. У нас так само функції реєстрації були роздроблені й розкидані по різних організаціях. Наприклад, одна служба займалася реєстрацією прав, друга — земельним кадастром, третя — бюро інвентаризації. Нашим громадянам доводилося бігати між кількома організаціями та збирати документацію для завершення процесу реєстрації. У Грузії створювався потік громадян для того, щоб потім на ньому була змога заробляти гроші, тобто брати хабарі. Деякі організації вигадували необхідність якихось довідок, таким чином створюючи штучну «хабарну» мережу.
У нас була дуже серйозна корупційна бюрократія. Тоді наші громадяни вважали, що краще давати хабарі, ніж чогось досягати законним шляхом. Після революції керівництво Грузії у першу чергу переглянуло всі послуги й з’ясувало, наскільки вони потрібні. В результаті не лише відмінили дуже багато таких послуг, а й узагалі закрили деякі організації. Наприклад, бюро техінвентаризації Грузії. Архів технічної інвентаризації передали реєстру. І якщо громадянин Грузії хотів реєструвати квартиру чи йому потрібно було дістати якусь довідку, він звертався у реєстраційну службу. А якщо реєстратору потрібна була якась інформація, він отримував її сам, з архіву, який був у реєстрі. Коли архів передали в реєстраційну службу, його не оцифрували, а залишили на паперових носіях. Тож якщо працівнику потрібна була інформація, документ сканували і відправляли в реєстратуру.
Також ми переглянули перелік документів, які потрібно було здавати для отримання того чи іншого сервісу. І з’ясувалося: деякі документи зайві. Наведу приклад: до реформи, щоб продати квартиру в Грузії, потрібно було в реєстр надати довідку із податкової служби про те, що у продавця не було заборгованості перед державою. Ми вирішили, що реєстраційна служба – той орган, який займається реєстрацією прав на майно. Він має спростити цю процедуру і сприяти розвитку ринку нерухомості. Тож ця служба не повинна допомагати державі збирати податки — це робота податкової, а ми займатимемось реєстрацією прав. Тож скасували податок на передачу майна та обов’язкову його оцінку, чим і полегшили життя нашим громадянам. А ще ми впровадили сучасні технології й створили спеціальні програми, за допомогою яких зробили прозорою всю процедуру реєстрації.
Сторінку підготувала Ірина ПОЛІЩУК, «Урядовий кур’єр»