100 РОКІВ ОДРУЖЕННЯ ПАБЛО ПІКАССО І ОЛЬГИ ХОХЛОВОЇ

ПОСТАТЬ. Видатний живописець згадував, що вже 14-річним пізнав принади продажної любові. Натомість його перша дружина Ольга Хохлова народилась у Ніжині, її виховували в аристократичному дусі. Отож батька-дворянина шокувало те, що донька обрала кар’єру балерини.

Вперта дівчина стояла на своєму і навіть потрапила до балету Сергія Дягілєва, хоч танцювала в масовці. Однак у юної Ольги Хохлової була харизма, яка не лише привернула увагу розпещеного жіночою прихильністю Пікассо, а й спонукала вже 37-річного ловеласа вперше одружитися.

Шлюб протримався майже десять років, залишивши написані Пікассо портрети колишньої балерини та єдину в його житті законну дитину — сина Пауло. Удруге видатний художник одружився аж у 79 років. Це був уже не спалах кохання, а союз двох немолодих людей, які вирішили доживати віку разом.

Ольга Хохлова аж до смерті 1955 року офіційно залишалася дружиною художника, який навіть після фактичного розпаду родини полюбляв одягати подаровану дружиною сорочку-вишиванку. У серці великого митця жила любов до впертої й гордої аристократки з Ніжина, яка не змогла примиритися з постійними подружніми зрадами чоловіка-донжуана.

100 РОКІВ ЗНИЩЕННЯ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ

Загибель ескадри

ПОГЛЯД. На відміну від радянських часів, коли українців посилали служити в армію і флот якнайдалі від рідної землі, 1917 року серед військових моряків-чорноморців «малороси», як їх тоді називали, становили майже 90%. Тож на початку серпня 1917 року, коли Тимчасовий уряд Керенського вдався до погроз на адресу Центральної Ради, флот став на захист України. Загальні збори представників команд бойових кораблів, Севастопольського гарнізону і громадян міста ухвалили резолюцію: «Воїни Чорноморського флоту і гарнізону м. Севастополя заявляють, що у разі будь-якого насильства над Центральною Радою всі вони зі зброєю в руках виступлять на її захист».

Реакцією моряків-чорноморців на жовтневий більшовицький переворот у Петрограді та на проголошення 20 листопада 1917 року Третього універсалу Центральної Ради, яким створено УНР, стали відправлення до Києва загону із 750 добровольців для захисту Української держави та парад у Севастополі бойових кораблів, що підняли жовто-сині прапори. Однак згубна політика Грушевського і Винниченка, які вважали, що Україні не потрібні регулярна армія і військовий флот, призвела до деморалізації українізованих військ та віддала ініціативу більшовикам.

До початку 1918 року на Чорноморському флоті, де раніше було понад 40 тисяч офіцерів і матросів, залишилось 7 тисяч осіб, чимало з яких втратили соціальні зв’язки із рідним краєм та готові були служити будь-кому заради власної вигоди. Саме тому Ленінове звернення від 23 лютого 1918 року «Соціалістична вітчизна у небезпеці» знайшло відгук у моряків, які під керівництвом більшовиків почали масово вбивати офіцерів і безкарно грабувати «контру» в Севастополі та багатих приморських містах.

Підписання Брестського миру з німцями, за яким Ленін зобов’язався вивести червону армію з України, кардинально змінило ситуацію. 27 березня 1918 року Раднарком РСФРР віддав наказ передислокувати бойові кораблі Чорноморського флоту із Севастополя до Новоросійська. Моряки його проігнорували. 21 квітня українські війська полковника Болбочана прорвались до Криму й почали його визволення від червоних. Услід за армією УНР на півострів вступили німецькі союзники, що спровокувало паніку на деморалізованому зусиллями більшовиків флоті.

За свідченням очевидців, стяги на бойових кораблях змінювалися по кілька разів на день залежно від успіху тих чи інших агітаторів. Однак врешті-решт чорноморці вирішили перейти під юрисдикцію УНР і 29 квітня о 16 годині над бойовими кораблями урочисто підняли українські прапори.

Неочікуваним подарунком для більшовиків стало наполягання Німеччини на неукраїнській належності Криму, що призвело до виведення з півострова військ Болбочана. Командувач німецькими військами відмовився гарантувати безпеку флоту УНР, що спровокувало новий розкол серед моряків.

Чимало кораблів залишились у Севастополі та в червні офіційно перейшли під юрисдикцію України. А решта флоту втекла до Новоросійська, де підняла андріївські прапори на щоглах. Ленін, на словах відмовляючись від причетності до фактичного викрадення кораблів і обіцяючи німцям вжити всіх можливих заходів для повернення суден до Севастополя, надіслав до Новоросійська таємний наказ: «Через безвихідь флот знищити негайно».

Прагнучи видати цю акцію за ініціативу самих українських моряків, 16 червня 1918 року на кораблях провели «референдум», підсумки якого стали холодним душем для більшовиків. Майже тисяча моряків утримались, 450 проголосували за знищення ескадри, а понад 900 — за повернення до Севастополя.

Про методи подальшого переконання незгодних йдеться у п’єсі Олександра Корнійчука «Загибель ескадри», написаній за свідченнями очевидців: «Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор. Хто буде на палубі проти — стріляйте і за борт!» Однак окрилені звісткою про початок повернення кораблів у Севастополі Україні, екіпажі лінкора «Воля», крейсера «Троян» і семи міноносців зуміли вирватись і повернулись у Крим.

Решту кораблів з наймогутнішим на Чорному морі лінкором «Свободная Россия» більшовики потопили. Для цього, як пише у вже згадуваній п’єсі Корнійчук, вдалися до насилля: «Революційним кочегарам приготувати гранати і оточити бойову рубку і самостійників-командорів!» Так розправилися з тими, хто піддався на більшовицьку пропаганду, але згодом одумався і вирішив повернутися в Україну.

70 РОКІВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗАХІДНОНІМЕЦЬКОЇ МАРКИ

Від блокади до терору

ПАРАЛЕЛІ. Навіть в останні роки існування СРСР на багатьох радянських заводах ще експлуатували верстати з напівзбитими нацистськими орлами на станинах. Це обладнання вивезли з розгромленої Німеччини, яку переможці планували перетворити на зелену галявину з аграрною економікою.

Однак невдовзі прийшло усвідомлення, що сільське господарство не здатне забезпечити роботою всіх німців. Отож або потрібно відроджувати розгромлену країну, або самим годувати мільйони її жителів. Прагматичні американці й англійці обрали перше, а Сталін вирішив, що колишні «фашисти», як і радянські колгоспники, зможуть вижити без зарплат і пенсій.

Принципова відмінність у баченні майбутнього Німеччини та вже фактично розв’язана з вини СРСР холодна війна призвели до того, що 20 червня 1948 року в західних зонах окупації без узгодження з Москвою запровадили нову грошову одиницю — західнонімецьку марку. Вона стала знаряддям відродження нині однієї з найпотужніших економік Європи.

У відповідь Сталін розпочав блокаду розташованого в радянській зоні окупації Західного Берліна, перекривши автомобільне, залізничне і річкове сполучення. На 2,5 мільйона його жителів очікував неминучий голод, якби США, попри фінансові збитки, не організували повітряний міст, перевізши транспортними літаками з 21 червня 1948-го по 11 травня 1949 року понад 2 мільйони тонн вантажів. Постачати у блоковане місто довелося не лише продукти, а й навіть вугілля, без якого берлінці замерзли б узимку.

Переконавшись у безперспективності свого задуму, Сталін змушений був зняти блокаду Західного Берліна. 

Подальший розвиток Федеративної Республіки Німеччини і комуністичної Німецької Демократичної Республіки засвідчив, що радянська планово-адміністративна система економіки значно поступається західнонімецькій.

Прагнучи «догнати і перегнати» капіталістичну ФРН, тодішні керівники НДР вдалися до перевіреного в СРСР рецепту — тотальної індустріалізації за рахунок скорочення виробництва товарів народного споживання, примусової колективізації в аграрній галузі та мілітаризації країни. Дефіцит потрібних для цього коштів спробували перекрити підвищенням із 28 травня 1953 року норм виробітку і цін.

Однак навіть дисципліновані німці відреагували на це вкрай негативно, що спонукало вище керівництво СРСР ухвалити 2 червня 1953 року таємну постанову «Про заходи з оздоровлення політичної обстановки в НДР», якою рекомендувало німецьким товаришам не форсувати темпи соціалістичних перетворень. Однак голосу здорового глузду не було почуто.

Уранці 16 червня 1953 року берлінські будівельники, прочитавши у профспілковій газеті статтю про обґрунтованість підвищених норм виробітку, застрайкували і рушили до урядових кварталів. До обіду весь Східний Берлін заполонили колони демонстрантів, що спонукало владу о 16 годині оголосити про скасування стахановських норм праці.

Однак заворушення, мільйони учасників яких почали вимагати вільних виборів, уже охопили всю НДР. Поліція і місцеві «тітушки», яких видавали за активістів німецького комсомолу — Союзу вільної німецької молоді, не змогли взяти ситуацію під контроль.

17 червня на вулиці німецьких міст вивели радянські танки і солдатів. Офіційно вважають, що за право жити у вільній країні загинуло лише 125 німців. До них додалося принаймні 18 військовослужбовців збройних сил СРСР, засуджених до страти за відмову стріляти у мирних демонстрантів.

155 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕОРГІЯ ВУЛЬФА

Кристалограф світового рівня

ГОРДІСТЬ. Один з вагомих аргументів на користь розвитку нібито суто теоретичної науки — праці уродженця Ніжина Георгія Вульфа. Науковець розробив методи вирощування кристалів різної симетрії з розчинів та незалежно від Нобелівського лауреата Брегга вивів формулу відбиття рентгенівських променів від кристалів, що дає змогу вивчати їхню внутрішню структуру.

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА
(«Урядовий кур’єр»)