ДІТИ
Де є любов, немає місця страху
На прес-конференцію з цієї нагоди, крім посадовців та представників громадських організацій, запросили й родину, в якій є усиновлені діти. Петро і Тамара Дудніки зі Слов’янська Донецької області за останні 8 років усиновили та взяли під опіку п’ятеро дітей, маючи двох власних.
Берегиня цієї великої родини зазначила: «Я переконана, що проблему сирітства в Україні можна розв’язати повністю. Для цього лише потрібно, щоб люди не боялися взяти в родину та зігріти теплом хоча б одну дитину, позбавлену батьківського піклування. Навчитися любити біологічно не рідну дитину неважко, слід лише прийняти таке рішення і прагнути цього всім серцем. У родині, де є любов, просто не залишається місця страху».
Глава ж сім’ї наголосив, що життя прожити потрібно так, щоб, озирнувшись назад, побачити не лише матеріальні здобутки, а й тепло і любов, які залишив у серцях своїх дітей. «Вісім років тому, коли ми прийняли в родину першу дівчинку, я мріяв, що настане час, коли в Україні з охочих усиновити дитину вишиковуватимуться черги. І дуже радий, що вже нині всиновити 3-5-річних дітей прагнуть чимало людей. Але ж уваги і турботи потребують і старші діти. Вірю, що ми можемо стати однією з перших країн, де інтернатна система зникне як непотрібна. Своїм прикладом ми надихнули сусідів, які також вже мали двох власних дітей і прийняли в сім’ю ще трьох малюків», — з гордістю розповів Петро Дуднік.
.jpg)
Багатодітна родина Дудніків - щаслива розом. Фото з сімейного архіву.
— Розумію, що багато людей упереджено ставляться до усиновлення через те, що переконані: в інтернатах дітей залишають здебільшого асоціальні сім’ї. І люди бояться, що дитина успадкує погані задатки біологічних батьків. Але запевняю, що наркоманія, алкоголізм і схильність до порушення закону через гени не передаються. Дитина виросте такою, якою її виховають дорослі. І якщо ви любите дитину, виховуєте її в гармонії та на власному доброму прикладі, — безперечно, отримаєте хороший результат, — додав пан Петро.
Голова Альянсу «Україна без сиріт» Руслан Малюта повідомив, що нині в нашій державі вже понад тисяча сімей мають усиновлених дітей і малюків під опікою й піклуванням. І у певний час постає питання: чи розповідати дитині про те, що її всиновили? У родині Дудніків першій усиновленій донечці Раміні розповіли про це у 6 років. А нині, коли сім’я їхала на зустріч із журналістами, мама сказала їй, що про це розкажуть багатьом людям. І дівчинка все зрозуміла: «Ми зробимо це, аби інші люди не боялися брати покинутих дітей у родину. Значить, я народилася, аби допомогти цим дітям!»
Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко розповів, що за 20 років незалежності наші співвітчизники усиновили 35 тисяч дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, понад 9,5 тисячі дітей виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Щороку зростає кількість родин, які беруть дітей під опіку і піклування. Тобто, рідні й близькі не віддають малюків до державних установ, а виховують їх у власних родинах. Тож нині 63 тисячі хлопчиків і дівчаток перебувають під опікою і піклуванням.
І все ж дитячий омбудсмен зазначив, що за останні 2 роки відчутно зменшилася кількість як усиновлених дітей, так і тих, кого взяли під опіку чи піклування. Для порівняння: якщо у 2009 році прийомних батьків знайшла 2381 дитина, то цього року їх буде не більше 1200. У 2009-му українці всиновили 2351 дитину, а до кінця цього року максимальний прогноз на всиновлення — 2 тисячі дітей.
Але ж цього року до інтернатів уже направлено 3 тисячі осиротілих дітей. До тих 16 тисяч хлопчиків і дівчаток, які вже чекають там на тата й маму. У Національну базу даних на усиновлення нині внесено 28 тисяч дітей. Із них 26 тисяч — діти, старші 6 років. І лише 19 родин цього року всиновили дітей, старших 10 років.
Кричущий факт, що дітям, які виховуються в інтернатах, часто встановлюють неправдиві медичні діагнози, особливо психіатричні. Тому сім’ї побоюються брати до себе таких малюків. Та не зайве замислитися: чому діти з інтернатів часом такі неслухняні, знервовані, невиховані? А тому, що живуть у такій атмосфері. Коли ж дитина потрапляє в сім’ю, її реабілітація відбувається досить швидко. Адже хоч би яким хорошим був інтернат, а директор та вихователі — педагогами з великої літери, цей заклад все одно ніколи не замінить дитині родину.
— Саме тому кожній сім’ї і людині, яка хоче взяти дитину з інтернату, але вагається, кажу: не вагайтесь, а держава допоможе вам пройти процедуру усиновлення без зайвих проблем. Не бійтеся чиновницьких перепон, а якщо такі все-таки з’являться — звертайтеся по допомогу до Уповноваженого з прав дитини чи навіть особисто до Президента, який визначив національним пріоритетом забезпечити кожній дитині право виховуватися в родині, — наголосив Юрій Павленко.