Назва "Чорнобиль" походить від полин-трави. На тому місці, де стоїть Чорнобильська АЕС, у XІІІ столітті об'єднані українсько-литовські війська здобули першу значну перемогу над монголо-татарськими загарбниками. Тобто місце для прогресу вибрали на кладовищі. А там, як відомо, крім каплички нічого не будують. На це звернув увагу поет Степан Руданський, який ще в 1857 році у вірші "Над могилою" писав, що в степах, де гриміла козацька сила, споконвіку лежала козацька могила. Її зруйнували, і тепер...
"... димить Чорнобиль,
За ким запалає..."
Поет чи передбачав біду, чи застерігав. Вона сталася 26 квітня 1986 року, поділивши наше життя на періоди "до Чорнобиля" і "після Чорнобиля".
Вибух на Чорнобильській АЕС спеціалісти кваліфікують як найтяжчу за всю історію людства техногенну катастрофу. Забруднено понад 145 тис. квадратних кілометрів території. Постраждало майже п'ять мільйонів людей.
Ці та інші факти незалежна Україна констатує вже 20 років. Особливо напередодні і в день трагедії. Тоді політичні амбіції, як морські хвилі, накочують одна на одну. Патетики й гучних заяв - дуже багато. А що змінилося за цей час?
На останніх парламентських слуханнях, присвячених цій темі, констатували лише загострення ситуації. Не розв'язуються технічні проблеми. За словами учасників слухань, відбувається мінімізація не наслідків аварії, а ліквідаторів. А тому, лунало з трибуни Верховної Ради, йдеться вже не про підтримку їхнього здоров'я, а про збереження життя: смертність тих, хто собою загасив вогнище аварії, у 6-8 разів перевищує загальнонаціональну.
На таку особливість влада звернула увагу п'ять років тому в Національній доповіді України "20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє". Аби майбутнє було обнадійливим, у доповіді зробили висновок, який варто навести дослівно. "Ліквідатори - особлива категорія, які своїм здоров'ям і життям зупиняли лихо. Нині вони майже всі вважають, що забуті суспільством, і нікому не радять добровільно "йти у ліквідатори", якщо станеться щось подібне. Феномен соціального забуття, особливо в ситуації, коли світова спільнота намагається забути про Чорнобиль, надзвичайно важливий для України. Повоєнна Європа все зробила, аби не забувся нацизм, євреї все зробили і роблять, аби на забути голокост. Нам треба все зробити, щоб не забулися неліквідовані наслідки Чорнобиля..."
Так вважала влада п'ять років тому. На жаль, тодішні керівники держави нічого не зробили на підтвердження слова ділом. Тож "чорнобильці" мусять захищати свої права страйками й маніфестаціями. Черговий провели напередодні 25-ї річниці трагедії. Вимога одна: поліпшення медичного, пенсійного і житлового забезпечення. Для цього пропонують навести в державі елементарний порядок.
Нині, коли сталося лихо на атомній станції в Японії, спеціалісти співставляють дві трагедії. Найголовніший висновок: в Японії біду спричинив природний фактор, а в Україні - людський. Одна з його складових -безвідповідальність - супроводжує нас усі 20 років: перед державою, собою, майбутнім. Як радіонукліди проникають у всі шпаринки, так безвідповідальність посадовців роз'їдає наше буття, роблячи все, аби вчорашні й сьогоднішні проблеми перекинути на майбутнє покоління. Дійшло до того, що в окремих районах ліквідаторам, якщо вони не жителі району, заборонили безплатний проїзд в автобусах. Так райдержадміністрації підбурюють населення проти центральних органів влади.
Тим часом посадовці свою бездіяльність намагаються прикривати браком коштів і належної допомоги зарубіжних країн. Так, Захід не поспішає виділяти гроші на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Одна з причин - відсутність належної роботи в Україні: донори побоюються, що гроші зникнуть, як вода в піску.
Що зроблено, приміром, у зонах Полісся, віднесених до забруднених територій? Останні 10 років руйнували все раніше створене й ділили землю так, аби без вигоди не залишились посадовці. Тож було не до турботи про людей. Усі так поспішали відкраяти собі шматок поля, що в державі навіть не розробили програму ліквідації наслідків аварії на 2011-й і наступні роки. До цього часу немає єдиного повноважного центру управління, який би координував, організовував і, головне, відповідав би за чорнобильські проблеми.
Одне слово, до 25-річчя аварії на ЧАЕС держава підійшла із задавненою раною, яка болить і кровоточить. Ціною власного життя й здоров'я ліквідатори загасили полум'я вибуху. Замість подяки відчувають байдужість. Тому 26 квітня має стати початком її гасіння, дати імпульс активізації роботи з ліквідації наслідків аварії.
Чорнобиль - наш біль. Щодня він забирає життя тих, хто виконував свій обов'язок перед суспільством. Уже давно час державі виконати свої зобов'язання перед рятівниками та майбутніми поколіннями.
