У черговому номері щоквартальника «Календар знаменних і пам’ятних дат», покликаному нагадувати насамперед про знакові особистості й події в історії України, безліч імен видатних діячів усіх країн і народів, що не мають жодного стосунку до нашого краю. Однак годі відшукати згадку про 130-річчя уславлених авіаконструкторів Григоровича і Струкова. Обійдено увагою навіть сторіччя знаменитої Паші Ангеліної та легендарного підводника Олександра Маринеска, чиї біографії тісно пов’язані з Україною. Зате вслід за біографічними довідниками радянської доби стверджується, що Костянтин Ушинський — лише «російський педагог» і «основоположник народної школи в Росії».
Пам’ятав, якого роду
Натомість сам «учитель учителів», як ще за життя стали називати його колеги, заявляв: «Я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Усі родичі, діди, дядьки і батьки були українці, народилися й поховані в українській землі».
Хоч у більшості офіційних біографій великого педагога стверджується, що він походить із сім’ї «українського дрібномаєтного дворянина», насправді шляхетність давнього козацького роду Ушинських офіційно визнано лише в жовтні 1838 року. З урахуванням здобутих на військовій і цивільній службі чинів, які давали право на потомственне дворянство, царського полковника «разом з дітьми його» (на той час майбутньому видатному педагогові виповнилося 15 років) офіційно вписали у списки шляхти Чернігівської губернії. Судячи з усього, батько особливо не переймався давно вже вислуженим згідно з офіційним Табелем про ранги та споконвічним за козацьким походженням (до речі, мати видатного педагога — з відомого роду Капністів) шляхетством, аж доки синові не настав час думати про вступ до Московського університету, де вимагали довідку «про благородне походження».
Не менш дивує, що дехто з біографів називає Новгород-Сіверську повітову гімназію, в якій навчався Костянтин Ушинський, мало не однією з кращих в імперії. Натомість сам видатний педагог згадує про «довгу, низьку, ветху будівлю», яка «нагадувала, на переконання околишніх поміщиків, швидше парову винокурню, ніж храм науки». Інша річ, що «виховання, яке ми здобували у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, з погляду навчання було навіть вищим за те, яке на той час здобували у багатьох інших гімназіях».
Згодом, знайомлячись із навчальним процесом у кращих вітчизняних і закордонних школах, Ушинський дійшов висновку, що «велетенські дитячі казарми, де все вилакуване, вичищене, сяє», — не завжди найкраще місце для освіти дітей. Більше того, чи не першим назвавши педагогіку мистецтвом — «найобсяговішим, найскладнішим, найвищим і найпотрібнішим з усіх мистецтв», видатний педагог-практик наголошував, що далеко не кожен учитель здатний повною мірою відповідати своїй посаді. Та, на переконання Ушинського, «з хорошим підручником і розумним методом викладання навіть посередній викладач може бути хорошим».
Висновок цей напрочуд актуальний нині, коли вчительська професія далеко не найпрестижніша, зате з кожного предмета для кожного класу — щонайменше кілька альтернативних підручників, у «премудростях» яких не завжди розбереться навіть досвідчений педагог. До речі, закінчивши 1840 року периферійну Новгород-Сіверську гімназію з відмінними, посередніми і навіть слабкими оцінками, майбутній учитель учителів без допомоги репетиторів став студентом юридичного факультету престижного Московського університету. Однак ще з гімназійної лави вільно володіючи писемною французькою і німецькою мовами, Ушинський уже навіть як викладач знаменитого Смольного інституту мав проблеми з навичками живого спілкування цими мовами, адже тут не могли зарадити найдосконаліші друковані підручники.
Чужий для всіх
Не всім відомо, що аж до 1946 року Костянтина Ушинського вважали реакціонером, а його велетенські заслуги у формуванні народної школи, яка великої мірою створила умови для революційних перетворень у Російській імперії, просто викреслили з історії.
Життя великого реформатора системи освіти аж ніяк не було всипаним трояндами. Першим місцем роботи випускника Московського університету став Ярославський правознавчий ліцей, звідки Костянтина Ушинського офіційно звільнили нібито для порад з лікарями щодо хвороби, а насправді за спроби оживити рутинні методи викладання. Після того, як розіслані у понад три десятки повітових училищ заяви про прийняття на роботу залишилися без відповіді, юнак вимушено погодився на малопрестижну і низькооплачувану службу в одному із департаментів МВС, звідки його звільнили за скороченням.
Підробляючи у відомому демократичною спрямованістю журналі «Современник», Ушинський дійшов невтішного висновку, що це видання не має жодного напряму. «Усе лаяти, всім бути невдоволеним — хіба це можна вважати напрямом?» — ці слова, на переконання ідеологів радянської доби, могли належати лише реакціонерові, як і його звинувачення цілої плеяди «переконаних демократів» у пропаганді «аморальності в усьому».
Не меншим гріхом стало заступництво царської родини, завдяки якому викладачеві Гатчинського сирітського інституту довірили реформування знаменитого Смольного інституту. Та навіть звідти Ушинського через три роки «попросили», звинувативши у поширенні серед вихованок елітного навчального закладу… «аморальності й безбожжя».
Легендарну книжку Костянтина Ушинського «Детский мир», яка витримала у Російській імперії 47 перевидань, свого часу вилучали з переліку рекомендованих міністерством освіти видань як занадто матеріалістичну. Натомість у творах, виданих уже після реабілітації творчої спадщини видатного педагога, радянська цензура ретельно прибирала найменші згадки про роль релігійної духовності у дитячому вихованні.
Залишається тільки дивуватися пророчому дару Ушинського, який задовго до революційних потрясінь писав: «Я не підійшов публіці тому, що стою на прямій дорозі, стою на середині... Величезні події наближаються із страшною швидкістю, а ми зустрічаємо їх якимись жартами і схожі на дурних дикунів, які танцюють перед смертю».
«Мова творить народ»
Під час тривалих закордонних відряджень, які стали почесним засланням опальному Ушинському, видатний педагог докладно ознайомився з кращими загальноосвітніми закладами передових країн Європи. Його рекомендації цілком співзвучні Тарасовому заклику чужого навчатися й свого не цуратися: будувати систему народної освіти не на сліпому наслідуванні побаченого «за кордоном», а з огляду на потреби власної країни та національних традицій виховання.
Суто педагогічними питаннями інтерес Ушинського не обмежується. «Я переконуюся дедалі більше, що політична свобода — ще не вінець щастя людського. Подзвоніть тільки гаманцем, і ви маєте перед собою безсловесних рабів; уся їхня свобода — якийсь парад, що ним вони вже і захоплюватися перестали», — з гіркотою писав вимушений мандрівник зі Швейцарії. Водночас він акцентував на тому, що «в нашому викладанні нема центрального предмета, навколо якого групувались би всі інші; тут же таким скрізь служить рідна мова».
«У прозорих глибинах народної мови відтворюється не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу. Мова з’єднує покоління народу в єдине велике історичне живе ціле. Коли зникає народна мова, — народу більше немає», — нині вже ніхто не скаже, яку мову — російську чи рідну українську — мав на увазі Ушинський. Та варто нагадати, що незадовго до смерті вже відомий педагог мав сміливість звернутися до попечителя Київської шкільної округи по дозвіл на ведення занять у початковій школі родового села Богданка українською мовою, що обернулося для Ушинського величезними неприємностями.
Навіть знаменита книжка для початкового навчання «Родное слово», яка попри 15-річну заборону на використання в навчальному процесі витримала 146 (!) перевидань, доки її остаточно не вилучили зі шкіл більшовики, волею автора не стала суто російською. Ушинський свідомо акцентував на своїй принциповій позиції: «Мені закинуть, що я вніс у російську читанку кілька українських святкових звичаїв і навіть висловів: але це тому, що, по-перше, я вважаю українців стільки ж росіянами, скільки й москвичів; по-друге, тому, що, як визнають самі великороси, в наших українських святкових звичаях більше життя і поезії». Фактично йдеться не лише про чергову декларацію автора свого національного походження, це й вельми прозорий натяк на рівність прав двох народів та окремішність української культури.
«Навчання дітей рідною мовою — це наймогутніший, найшвидший, найефективніший засіб розвитку мислення кожної дитини», — не втомлювався доводити видатний педагог. Тимчасом як «нашу мелодійну співучу мову, якою ще недавно співав Шевченко, виганяють зі школи, мовби якусь чужу». В результаті діти змушені навчатись у «дивному місці» — єдиному на селі, де панує незрозумілий «язик».
Незасвоєні уроки
Нині видається очевидним, що вчитель повинен мати спеціальну фахову підготовку, тоді як Ушинський змушений був доводити потребу створення педагогічних факультетів. Переконуючи, що вчителі не менш потрібні, ніж дипломовані лікарі чи юристи, великий реформатор дорікав співвітчизникам, що вони «більш дорожать здоров’ям свого тіла і своєю кишенею, ніж своїм моральним здоров’ям».
Утім, далеко не всі уроки видатного педагога і мислителя засвоєні навіть нині, що красномовно засвідчує його оцінка економічної діяльності, далека і від марксизму, і від нинішніх реалій: «Якщо правильно збагатиться людина, то вона нікого не розоряє. У цьому разі справедливо, що вигідно для індивіда, то вигідно народові. Усяка інша діяльність, інтереси якої не збігаються з інтересами країни і народу, вдається на час; це такий самий талан, що супроводжує людину, яка скоює злочин».
ДОСЬЄ «УК»
Костянтин УШИНСЬКИЙ. (2 березня 1823, Тула — 3 січня 1871, Одеса). Український та російський педагог, українець за національністю, один із засновників вітчизняної педагогічної науки та основоположник системи народної освіти в Російській імперії. Згідно із заповітом, його поховали на цвинтарі Видубицького монастиря у Києві.
Ми в Google+