До учнів треба йти з вірою і любов’ю

Чи кожен педагог може захоплення своїм предметом прищепити майже всім учням? Цікаво розказати про вплив провідників і діелектриків на електричне поле, про електромагнітні хвилі або явище інтерференції світла, цитуючи Жадана, Андруховича або віршовані рядки Лукреція. Це новий предмет? Та ні, звичайна фізика! Учні Городенківської гімназії ім. А. Крушельницького, що на Івано-Франківщині, переконують: можуть пригадати майже кожен урок свого вчителя Ігоря Вітюка. Бо він щоднини викладає нелегкий для багатьох школярів предмет нестандартно, подекуди навіть дивно, але завжди цікаво й незабутньо.

Мабуть, через те, що, крім педагогіки, панові Ігорю не дають спокою ще чимало талантів: він пише дивовижні картини, ікони, танцює, співає. А ще знає напам’ять чимало прозових художніх творів сучасних письменників. І загалом вважає, що кожен учитель фізики має бути трішки гуманітарієм. Спілкуючись із педагогом-ентузіастом напередодні професійного свята, збагнула, що Ігор Іванович не просто художник, який викладає фізику, а й філософ.

Не всі люблять, але розуміють

Звичайно, далеко не всім учням до снаги точні предмети. Як вдається зацікавити сучасних дітей — від малого до великого, запитую в учителя. «Я приходжу в клас і несу учням свою віру і любов. Приводжу дитину до порога свого розуміння, а цей поріг вона повинна вже самостійно переступити, — відкриває таємницю своєї майстерності Ігор Вітюк. — Не всі можуть знати фізику, але більшість учнів люблять мій предмет. Інша річ, що далеко не кожен пов’яже своє життя з фізикою. Та всі її розуміють: кожну тему розказую на світоглядному рівні, якомога доступніше. Втім, є діти, яким мій метод не дуже підходить, оскільки чимало вимагаю від учнів».

Учитель щиро дивується тим педагогам, котрі не вкладають душу в свою працю — таку важливу й відповідальну: коли приходять на урок, майже без емоцій промовляють за підручником тему і йдуть далі. «Я забув, коли читав підручники, — зізнається Ігор Іванович, — якби мав секретаря, написав би свій підручник, бо банально не вистачає часу». І залюбки пригадує дитинство, шкільні роки.

Народився Ігор Вітюк у селі Торське Заліщицького району на Тернопіллі, там пішов у школу. Каже, що вдячний своїй учительці, яка здібному до математики хлопцеві все-таки давала змогу самостійно додумуватися до певних рішень. Педагог упродовж багатьох років так і працює: замість вкладати в дитячі голови готові знання незрозумілою термінологією, реченнями-штампами, змушувати зубрити формули й правила Ігор Іванович заохочує в дітях здатність до критичного мислення, розуміння, як застосовувати фізику у повсякденному житті. Так виходить навчання не для галочки, оцінки, а для себе. Навіть у висновках до буденних лабораторних робіт забороняє дітям писати банальні речі. «Учні мають зрозуміти, який результат отримали внаслідок досліду: скажімо, звичайний чи неймовірний. Одного разу я запропонував написати творчий висновок до лабораторної теми «Явища магнітної індукції». Й учениця зазначила: «Відчула себе за часів Фарадея (1791—1867), прилади — його ровесники». Тож без гумору моя фізика теж не обходиться».

Таланти дають наснагу

Озираючись на роки викладання, у свої п’ятдесят чоловік переконує: щасливий, що обрав професію вчителя. «Особливо люблю відчуття, коли влітку заходжу до порожніх класів: на мене находить така ностальгія… Одразу уявляю, що клас повен дітей, і подумки веду урок». А ще пригадує випадок, коли на черговій зустрічі випускників зустрів колишню однокласницю. «Вона приїхала на дорогому авто, підійшла й здивовано запитала: мовляв, а ти що, досі вчителем? «Знаєте… те, що для неї «досі вчителем», для мене надто багато», — каже педагог за покликанням.

Те, що справжній учитель має бути всебічно розвиненою особистістю, Ігор Вітюк демонструє власним прикладом. Він не тільки знає, чому падають зірки та чи є життя на Марсі (окрім фізики, викладає й астрономію), а й цитує напам’ять твори відомих сучасних письменників. Мудрі думки передає своїм учням. А ще вчитель закоханий у свій сад і мистецтво. «Я маю доброго друга Юрія Дмитровича Неміша, великого художника і філософа — мене не видно з ним. Коли в моєму новому будинку ще були порожніми стіни, він навчив натягати полотно, грунтувати його. Якось священик подарував нам ікону. Згодом, одразу після закінчення олімпіади з фізики, у Франківську я купив фарби, пензлі. Приїхав додому і почав писати таку саму ікону. І здивувався, що вона виходить один в один, — не знаю, що мною керувало. Тепер маю багато робіт».

Щасливий, коли знаходжу рішення

Яким має бути сучасний педагог, цікавлюся. «Вчитель повинен бути передовсім профі — круто знати свій предмет. Скажімо, я можу піти в будь-який клас і вже за три хвилини вести урок», — пояснює Ігор Іванович і додає, що сучасний вчитель ніколи не обмежується підручником, натомість має вміти тримати увагу учнів упродовж усього уроку, незалежно від предмета. Ось він, приміром, часто цитує так званий перший підручник фізики «Про природу речей» (поема римського поета Лукреція, у якому викладено Епікурову фізику з описом основних законів природи). Педагог впевнений: учні будь-якого віку потребують розвитку, незважаючи на те, що вони рідко виринають у реальність із всесвітньої павутини, численних ∂аджетів. «Це їхня проблема, діти нині дуже самотні, вони захоплені світом комп’ютера, інтернету і значно менше спілкуються між собою», — каже Вітюк.

А ще частенько педагог застосовує так звані закони Мерфі: приміром, якщо читаєте науковий текст і не розумієте значення якогось слова, викиньте його. «Цей закон я часто застосовую в роботі. А ось інший — «ніколи не давайте учням задачу, яку самі не в змозі розв’язати» — регулярно порушую. Мені навіть подобається давати учням завдання, які ще сам не розв’язав. І коли знаходжу складне рішення, тоді дуже щасливий!» — усміхається Ігор Іванович.

Щодо соціального статусу вчителя погоджується: його потрібно підвищувати, але водночас переконує, що педагогіка — це покликання. «Це наша карма, і хтось її повинен нести, — резюмує пан Вітюк і водночас жалкує, що двічі не зміг через брак коштів поїхати на цікаву конференцію в Одесу (держава не оплачує відрядження вчителям). — Але не за мною майбуття, майбуття за молодими. Повірте, вони не будуть гіршими за нас, а навіть кращими». І додає, що наша система освіти сформована ще сто років тому, тож потребує революційних змін. Учитель вірить: школа повинна змінитися на краще, але зусилля мають докласти всі: і держава, і педагоги, і батьки.

Насамкінець. У Міністерстві освіти і науки зазначають: освітня галузь стоїть на порозі масштабних змін. З 1 вересня цього року МОН розвантажило навчальні програми для учнів початкової школи, а щоб надати всім дітям якісну освіту, запровадило створення системи опорних шкіл. На громадське обговорення винесено Концепцію нової української школи, яка має стартувати із ухваленням базового закону «Про освіту». Цей документ визначить основні зміни у дошкільній, загальній середній, вищій, професійній освіті. Загалом, за даними МОН, в галузі працюють 444,1 тисячі педагогічних працівників, з яких 377 163 — вчителі і директори шкіл. Тож у відомстві наголошують, що поступово підвищуватимуть їхній соціальний статус. 

КОМПЕТЕНТНО

Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти і науки:

— Усі педагогічні працівники, які нині перебувають між 8 та 12 розрядами, мають піднятися вгору по тарифній сітці на два розряди. Вважаю несправедливістю те, що робота вчителя вищої категорії оплачується за 12-м тарифним розрядом, а молодий викладач вищої школи, за всієї поваги, — за 15-м. Цей розрив треба подолати. Тож із 2017 року ми просуватимемо вчителя в тарифній сітці. Разом із загальним підвищенням зарплати бюджетників це дасть змогу збільшити зарплату вчителям на третину.

Втім, маємо змінити й систему підвищення кваліфікації, про що йдеться в Законі «Про освіту». Ми повинні більше мотивувати кращих, бо вони мають стати агентами змін — ідеться про добровільну сертифікацію вчителів. Водночас треба ставити нові вимоги до методик викладання — тоді це буде процес, що відобразиться на результативності і якості навчання дітей.