Напрочуд оригінально відреагували на Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» в обласному центрі. Тут місцеві депутати проголосували за ліквідацію муніципальної газети «Місто», заснованої на зорі незалежності України як альтернатива тодішнім компартійним виданням. Закладені тоді традиції вільнолюбства і об’єктивності тривалий час залишалися визначальними у редакційній політиці. Промовисто, що під час Помаранчевої революції ця газета була єдиною серед комунальних ЗМІ, збільшені наклади якої безкоштовно роздавали на велелюдному майдані у центрі міста, щоб надати людям чесну інформацію про перебіг всенародного спротиву.
Однак за каденції нинішнього міського голови редакторами «Міста» вже попрацювали аж четверо осіб, що позначилося на рівні об’єктивності й незалежності газети, яка із видання місцевої громади стала рупором офіціозу. Як подейкують злі язики, газета і надалі виходила б, якби не комерційно привабливе приміщення редакції, розташоване на першому поверсі багатоповерхівки у центральній частині Житомира.
За офіційною версією, «Місто» закрили задля економії бюджетних коштів, які йшли на фінансування фактично дотаційного видання. Однак важко сказати, виграє чи програє міська скарбниця, оплачуючи вже іншим газетам друк документів, що потребують обов’язкового оприлюднення. Та місцеві реформатори вже традиційно такими тонкощами не переймаються.
Судячи із постійної присутності міського голови і його заступників на передачах місцевих телестудій, вони вважають друковані ЗМІ анахронізмом. З точки зору сучасних піар-технологій це правильно, адже, на відміну від друкованих носіїв, телебачення та інтернет відучує від критичного мислення й аналізу, бо краса та емоційність подачі інформації стають важливішими за суть сказаного.
Цей підхід сповна виявився у фінансуванні бібліотечної мережі Житомира. На поповнення книжкових фондів міської бібліотеки та 14 її філіалів останніми роками спрямовували по 70 тисяч гривень на рік і лише торік надали рекордну суму 245 тисяч гривень. Однак це лише по гривні на кожного жителя міста, що забезпечує оновлення книжкового фонду на 1%. За таких темпів повна заміна книжок ще радянської періоду триватиме 100 років!
Ще гірша ситуації із передплатою періодики, на яку цього року передбачили аж 60 тисяч гривень, або по 22 копійки в розрахунку на кожного жителя Житомира. Не дивно, що на центральну міську бібліотеку та 14 її філій передплачено один-єдиний примірник газети «Урядовий кур’єр». Аналогічна ситуація і з рештою газет і журналів, які надходять теж переважно в одному примірнику та поштучно розподілені в бібліотечній мережі. Отож спочатку треба дізнатися, на який саме філіал надходить потрібне читачеві періодичне видання і їхати для ознайомлення з ним аж на інший кінець міста.
Уже традиційно катастрофічну ситуацію з утриманням бібліотек пояснюють дефіцитом коштів. Однак місцева влада з легкістю знайшла понад півмільйона гривень на облаштування однієї медіатеки у загальноосвітній школі №7, до якої житомирські новатори тепер водять на екскурсії високопоставлених гостей міста. Понад 1,5 мільйона гривень витратили на обладнання обсерваторії у школі №8, де, на думку фахівців, неможливо вести повноцінні спостереження нічного неба через його засвічення електричним сяйвом міста.
Не вщухає скандал з облаштуванням у Житомирі Українського дому, вартість робіт у якому, за даними СБУ, завищена щонайменше на 270 тисяч гривень. Як стверджують у повідомленні прес-служби відомства, навіть «за державний прапор з бюджету було переплачено втричі, а портрети видатних діячів зросли у ціні в шість разів».
Не менш цинічне розпилювання бюджетних коштів, за інформацією управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області, було під час благоустрою території та розміщенні пам’ятника Олегові Ольжичу. Матеріальну шкоду, завдану міському бюджету, ревізори оцінили у 940 тисяч гривень. Зокрема, замість передбаченого кошторисом граніту будівельники використали гранодіорит із зовсім іншого родовища.
Притчею во язицех стала епопея із заміни асфальту унікальною тротуарною плиткою у центрі Житомира. Міський голова обіцяв, що ці роботи завершаться за два місяці, проте процес триває вже третій рік, і ніхто не скаже, у скільки десятків(!) мільйонів бюджетних гривень обійдеться ця новаторська витівка.
На цьому тлі вигляд дитячої забавки має ноу-хау із запровадженням єдиного електронного квитка на громадському транспорті. Кондуктори, посади яких обіцяли скоротити, працюють досі, носячи валідатори для видачі білетів за готівку на власних шиях. Закуплена коштом бюджету новітня техніка з’явилася навіть у маршрутках, де нею ніхто не користується ні для обліку пільговиків, ні навіть для видачі квитків.
Отож справа не в дефіциті бюджетних коштів чи відсутності інноваційного мислення, чого житомирським чиновникам вистачає. Бракує розуміння, що інновації не є процесом заради самого процесу, й елементарного здорового глузду і в батьків міста, і у місцевих депутатів, покликаних захищати інтереси містян, а не самим пиляти бюджет.