БЕЗПЕКА

Риболовлі з вікна не буде 

«Найбільш підняті місцевості, розчищені від лісу під орні землі, і селища, в яких згруповано нечисленне населення тутешнього краю; розділені між собою болотами, вони нагадують острови різного виду та форми і справді стають такими навесні і восени, коли внаслідок повені сполучення між ними стає утрудненим, а часом зовсім неможливим…» — таким наприкінці позаминулого століття побачив і у книзі «Військово-статистичний огляд Волинськой губернії» описав Поліський регіон підполковник А. Забєлін.

Велика вода, велика біда. Фото автора

Кожен п’ятий  гектар — болото

Навіть улітку, зазначав він, проїхати нечисленними дорогами тут важко. Бо «на них немає ні мостів, ні гатей, а через драговину переїжджають убрід. Весною і восени частина ця стає відрізаною від решти світу». Царство неозорих боліт — і територія між річками Стир та Стохід.

А північна, заприп’ятська зона регіону на площі майже 1000 квадратних верст є ніби одним величезним, частково порослим мішаними лісами болотом. Серед нього погубилися піщані острови різної величини. Північніше від лінії Велика Глуша — Борки виблискує зажерливою водою гігантська відкрита трясовина. Тут «немає ні жодної дороги, ні жодної стежки, не кажучи вже про будинки», — скрушно зазначив військовий аналітик...

Після підписання у 1921 році мирного Ризького договору і відходження волинських земель до Польщі у цьому районі розпочалися великомасштабні осушувальні роботи. Позитивний приклад для них був, адже в заплаві Прип’яті уже два десятки літ попрацювала Поліська експедиція під керівництвом російського генерал-лейтенанта Йосипа Жилінського, який встиг поліпшити водний режим на трьох мільйонах десятин Пінських боліт.

Польське бюро меліорації продовжило на Волині розпочату генералом роботу, і до початку Другої світової війни встигло осушити ще 130 тисяч га боліт. 

У свою чергу цю роботу розвинули радянські меліоратори, які зокрема  створили найбільшу в Європі осушувальну систему — Верхньоприп’ятську. Таким чином, сумарна площа осушених земель піднялася до 417 тисяч гектарів — понад п’ятої частини області!..

Чайку слухати —  не в гумовцях ходити!

Такий розлогий екскурс в історію не випадковий. Донині і в області, і за її межами періодично спалахують дискусії на тему: «Чи потрібно було Волині настільки масштабне осушення»? Відповідь на це запитання свого часу дав керівник волинських водників Юрій Бахмачук: «Добре, звичайно, приїхати в Любешівський район і помилуватися, як над болотом літають чайки і кулики!.. Але маємо пам’ятати і про дядька, якому весняна повінь спочатку не дала вчасно посіяти зернові і посадити город, а літній паводок згноїв картоплю!..»

— Попри численні суперечки між противниками і прихильниками меліорації, лице регіону після проведеної роботи кардинально змінилося. Нині третина усіх сільськогосподарських угідь області — це осушені землі, — розповів заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк. — А для того, щоб використовувати їх — треба не тільки відновити оптимальні водні режими, перезалужити площі, а й розвивати на них тваринництво. Розводити, наприклад, стада тієї ж волинської м’ясної породи великої рогатої худоби…

Керівник добре знає, про що говорить. Адже керував Ковельським районом, де ця надзвичайно перспективна порода й виведена. Добре знає В. Карпюк  і Ратнівський район, що свого часу теж був кардинально осушений. Тривалий час ратнівчани в Поліському регіоні були лідером сільськогосподарського виробництва. Отож нині перед волинською виконавчою владою на весь зріст постало завдання не тільки гарантувати безпеку людей, а й відновити те, що було втрачене в минулі роки. Адже  через розвал колгоспів верхова меліоративна мережа, що збирала надлишок води, залишилася практично безгоспною. Канали  заростали, або їх засипали сміттям. Внаслідок цього  погіршилася гідрологічна ситуація. Повеневі води щороку підтоплювали садиби у сотні населених пунктів та понад 190 тисяч гектарів земель. Траплялося, що линків і щук селяни збирали просто по своїх городах…

Особливо гостро руйнівну дію води відчули жителі райцентру Любешів, які живуть у мікрорайоні з красномовною назвою Жабокряки. Під час розливу Стохід підходив під самі будівлі. У виграші від цього були хіба що качки і гуси, які з порогів хлівчиків вступали в так любу їм воду.

Понад сотня дворів в останні роки регулярно підтоплювалася річкою Прип’ять і у селі Люб’язь цього ж району. Поки вода відступала із селянських городів, уже проходили оптимальні строки посіву зернових та посадки овочів. А вони в цьому Поліському регіоні є не тільки основним харчем, а й головним товаром на продаж.

…і  сім’ям —  підтримка!..

Так би тривало й далі, якби не рішучі дії облдержадміністрації, яка привернула до цієї проблеми увагу Кабінету Міністрів. Торік, коли ситуація із підтопленням на Волині досягла критичної точки, на боротьбу зі стихійним лихом держава виділила 22,5 млн гривень. Це дало змогу розпочати будівництво захисних гребель і нових польдерів. А також взятися за розчищення русла річки Прип’ять, аби те могло швидше пропускати повінь. А вже за рахунок  ресурсів області почали наводити порядок на водозбірній мережі. Розпочалися ці роботи із розчищення меліоративних каналів від трав’яної та деревної рослинності. До них залучили безробітних, зареєстрованих у центрах зайнятості. Торік, наприклад, вирубано чагарники на 412 км меліоративних каналів.

— Вже цього року на цих роботах знайшли собі заробіток майже дві з половиною сотні безробітних, — розповіла керівник Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття Раїса Кучмук. — Загалом  нами упорядковано 60 км меліоративних каналів. А на оплату праці безробітних затрачено майже 140 тисяч гривень.

Звісно, при тому, що нині довжина внутрішньої сільськогосподарської меліоративної мережі становить 13,9 тисячі кілометрів, роботи такими темпами вистачить на багато літ. Але, як показує практика, обсяги рятувальних робіт наростають.

Повінь іде —  страху немає!

— Тут важливий і такий момент — після того, як держава звернула увагу на проблеми підтоплення на Волині, люди почали розуміти: треба відновлювати покинуті без нагляду осушувальні системи, — не приховує радості новопризначений керівник Волинського облводгоспу В’ячеслав Лавренюк. — Саме тому жителі села  Самари Ратнівського району, наприклад, отриману за завдані підтопленням збитки грошову компенсацію пустили на прочистку сільської осушувальної мережі... 

Розгортанню робіт, що набувають дедалі більшого масштабу, сприяє й  доручення голови Волинської облдержадміністрації про очистку внутрішньогосподарських меліоративних каналів. Зокрема йдеться про організацію роботи із вирубки чагарників на каналах області. Загальна протяжність мережі, запланованої до очистки від деревної і чагарникової рослинності, становить майже півтисячі кілометрів. Звісно, роботи, що нині розпочаті на найуразливіших ділянках, не припинятимуться і надалі. Адже в регіоні є тверде розуміння: спрацювати на випередження надзвичайної ситуації значно дешевше, ніж потім відшкодовувати матеріальні і моральні збитки.