Війна спричинила появу в нашій державі нової категорії молоді. Кілька десятків тисяч студентів з Донбасу взяли в руки валізи і, переступивши через мотлох безголових ідей, переїхали на територію мирної України здобувати вітчизняну освіту. І студенти, і вищі навчальні заклади, які переїхали до інших регіонів, зіткнулися з численними проблемами. Найболючіші на сьогодні — недостатня забезпеченість гуртожитками та слабка матеріально-технічна база.
ДонНУ має добрі перспективи
Один із найпотужніших вишів Донбасу — Донецький національний університет — перемістили у Вінницю. Місто порівняно легко прийняло першу хвилю студентів-переселенців. А ось для обласної та міської влади переїзд провідного ВНЗ Донбасу став викликом. При голові Вінницької облдержадміністрації створили постійно діючу групу з вирішення питань ДонНУ. Для розміщення вишу надали приміщення і 10% фонду гуртожитків міста для поселення його студентів.
Звісно, за рік не вдалося створити таку саму базу, яку надбали за десятиліття, але нині університет має три навчальні корпуси, в яких місця вистачає усім дев’яти факультетам. Майже п’ять тисяч студентів навчають 76 докторів наук і понад 300 кандидатів наук. Молодь залучена до роботи студентського парламенту Вінниччини та заходів, які проводять у місті та області. Якщо після переїзду виш не мав жодного власного комп’ютера, то тепер їх понад 300. «Ми взяли на себе дуже велику відповідальність за наших студентів, тому робимо все, щоб навчальний процес був якісним», — запевняє ректор Донецького національного університету професор Роман Гринюк.
.jpg)
«Це знаковий і перший в історії сучасної України проект, покликаний вивести переміщений із зони АТО університет на новий перспективний рівень розвитку та забезпечити високу конкурентну здатність його випускників не лише на території держави, а й у Європі. Загальний бюджет підтримки становить 350 тисяч доларів і розрахований до кінця цього року», — йдеться на офіційному сайті університету про реалізацію проекту Міжнародного фонду «Відродження».
Також суттєво підтримати в розвитку Донецький національний університет планує Норвегія. Про це на початку листопада під час робочого візиту до міста повідомив Надзвичайний і Повноважний посол Королівства Норвегії в Україні Йон Елведал Фредріксен. Попередні наміри полягали у будівництві студентського містечка для цього навчального закладу, а ректор ДонНУ Роман Гринюк додає, що ймовірний і сучасний науковий центр або технопарк.
Почуймо студентство
Символічно, що саме на базі цього вишу в жовтні відбувся Всеукраїнський форум вимушених студентів-переселенців, який організувала спілка молодіжних організацій Вінниччини за підтримки Посольства США в Україні. Такі заходи покликані об’єднати та почути вимушених студентів-переселенців, щоб стати платформою для напрацювання спільних ідей і проектів стосовно можливих шляхів розв’язання існуючих проблем та загроз.
«Разом зі своїми університетами переїхало близько 35,5 тисячі студентів, а також майже 3 тисячі працівників викладацького складу, — констатує директор координаційного центру переміщених вишів Олександр Кульга. — Комп’ютерною технікою та приладами електроніки дев’ять університетів оснащені лише на 30%, п’ять узагалі їх не мають. Спеціальною літературою навчальні заклади забезпечені на 17—18%. Переміщеним вишам допомагає не лише профільне міністерство, а й різні громадські організації, є донорські програми, але вони не можуть розв’язати всіх проблем. Водночас наш центр надаватиме переміщеним студентам і ВНЗ юридичну допомогу, консультації, тренінги, допомагатиме формувати навички у різних сферах, брати участь у грантових програмах».
Молоді доводиться налагоджувати своє буденне життя на новому місці. «Ми містимося в одній будівлі з Красноармійським індустріальним інститутом (це наш філіал), і першочергова увага надається студентам інституту, а ми навчаємося у другу зміну, — розповідає студентка Донецького технічного університету, який перебрався у Красноармійськ, Оксана Окуліш. — Поки що не вистачає аудиторій і викладачів. Через те, що наші відомості залишилися в Донецьку, нам не виплатили стипендію за п’ять місяців. Для вирішення питання потрібні відомості, але домовитися з тими представниками, які там зараз перебувають, не вдається. Хто хотів, той у гуртожитки поселився. Місць вистачає. Є гуртожитки студентські, є від електромеханічного заводу підвищеної комфортності. Але за семестр вони коштують 1300 гривень — це дорого для нашого гаманця».
Студентка Донецького національного університету економіки і торгівлі Віра Журба говорить, що на новому місці особливо не довелося звикати, оскільки Кривий Ріг, куди переїхав ВНЗ, прийняв переселенців привітно. Однак проблеми все-таки існують. «Окрім необхідності покращувати матеріальну базу, не вистачає гуртожитків, тому деякі студенти вимушені винаймати квартири або навчатися дистанційно, що позначається на якості освіти, — каже дівчина. — Ще одна проблема — брак викладачів, тож вони змушені читати лекції не зі свого предмета».
Роман Гринюк резюмує, що важливо створювати громадські організації, що лобіювали б інтереси студентства на рівні міністерства, уряду й міжнародних організацій, з якими співпрацює Україна. Адже від потужного студентського голосу нині багато залежить.