В Олешках  на  Херсонщині цього літа планують дивувати гостей. Пропонують не проїхати, оминаючи місто задля пляжного туризму. Радять туризм розумний, пізнавальний, гастрономічний.  Зазвичай на Херсонщину приїздять виключно для того, щоб відпочити на морі. Коли є аж два моря — Чорне та Азовське — то, звісно, є вибір. Втім, сучасний український турист вимагає більшого. Добре, коли його вимоги та пропозиції гостинного краю перетинаються.

Короп у вині

Олешки (колишній Цюрупинськ) — привітне охайне місто за 4 кілометри від Херсона. На початку ХVІІІ століття неподалік Олешок була Олешківська січ. Відоме містечко унікальною пустелею — Олешківськими пісками. Це друга за розмірами пустеля Європи, навколо якої зеленіє 45 тисяч гектарів соснового лісу, що очищає та збагачує киснем повітря, а наявність неподалік річок, озер та плавнів створює гарний мікроклімат. Тут діє Національний природний парк «Олешківські піски». До речі, якщо ви не автомобільний турист, варто дістатися Олешок катером, щоб подихати дніпровським повітрям і насолодитися красотою знаменитих плавнів.

Не варто ігнорувати Олешки й тим, хто бажає відчути всі принади екстремального туризму. Адже коли ще випаде нагода побувати в пустелі? Проїхатися на квадроциклах так, як пропонує туристично просунутий Єгипет? Виявляється, що українська Сахара зовсім поряд, на таврійській землі. На території Олешківських пісків є всі умови для активного туризму: пішохідні, велосипедні, кінні та автомотопоходи, розвинене катання на квадроциклах і джипах. Однак варто пам’ятати, що влітку пісок тут нагрівається до 75 градусів. Тож відпочинок вийде насправді екстремальним.

А для тих, хто не хоче екстриму, а мріє відпочити «зі смаком», є також багато варіантів. В Олешках безліч кафе та ресторанів, а виокремлюється один. Вразила креативна ідея: створювати страви вінтажної кухні. Загорілася цим відома на Херсонщині крає­знавчиня Марина Тарасова. В архівах знайшла рецепти страв 120-річної давності, запропонувала їх оновити. Розповіла, що в меню ХVІІІ сторіччя, яке знайшла в архіві, побачила абсолютно не зрозумілі назви французьких страв, написані слов’янськими літерами. Дізналася, як французькі кулінарні шедеври потрапили до ресторанів Херсона.

Усе логічно. У розбудові Херсона брали участь французькі аристократи, змушені полишити батьківщину. Тож нинішні херсонські кулінари присвячують свої страви історичним постатям, які так чи так долучилися до розвитку краю. Наприклад, судак під соусом морішаль присвятили Вітовту, литовському князеві. А страву «короп у винному соусі на пюре з пастернаку» присвячено американському адміралові Джону Полу Джонсу та його визначній перемозі на чолі Чорноморського козацтва у Лиманській битві.

Учасникам 14-го Всеукраїнського фестивалю туристичної журналістики пощастило побачити, як готують цю унікальну страву шеф-кухар закладу Іван Цуріков та знаний в Україні бренд-шеф проєкту Олександр Шостак. «Короп у вині» — приклад відродження історичної автентичної кухні півдня України. У страві 16 інгредієнтів та багато кулінарних процесів. Тож короп за смаком нагадує м’ясо, а не рибу. А на вигляд як стейк. Кухарі закладу не приховують рецепта, діляться. А я не поділюся. Хто хоче, той знайде або заїде.

Ікони-мандрівниці

Олешки унікальні тим, що тут цінують історію й бажають поділитися збереженими знахідками. Усі  знають, що саме Херсонщиною пролягав знаменитий Чумацький шлях. Чумаки йшли по сіль на Херсонщину та у Крим. Саме в херсонських степах вони зимували, орендували тут ділянки для випасу волів, перепочивали.

Шлях був непростим. Слід було запасатися водою, їжею і… вірою. Адже в дорозі чумаків підстерігали різні напасті — від розбійників до хвороб. Єдиним оберегом могла бути ікона. Традиційні ікони, написані на дереві, були не найвдалішим виходом. Надто завелика ручна поклажа. Тож багаті на вигадку чумаки примудрилися брати із собою в походи ікони, написані на рибі, саме на камбалі. Зручна, тонка, невагома, добре вміщується в поклажі.

Хто, як і чому став писати ікони на камбалі, історії не відомо. До нашого часу збереглося лише чотири ікони, розписані на цій рибі. Дві — з образами Ісуса Христа, дві — з Богородицею.

Як зазначає місцевий краєзнавець Андрій Лопушинський, ікони на камбалі були зручними:  «Їх чумаки завжди возили із собою, бо риба та рибальство — то наближення до рідної галузі діяльності. Відомо, що в моряків образи святих писано на штурвалах,  в артилеристів — на гарматах. Так і в чумаків. Риба, крім того, що це сам по собі образ Ісуса Христа, була сенсом життя та виживання».

Перша ікона, написана на камбалі, з’явилася в Україні у 1906 році. Її привіз український етнограф Іван Зарецький, а згодом оригінал потрапив до російського етнографічного музею. Досі ті чотири ікони-оригінали там і перебувають. Місцеві краєзнавці та художниця Оксана Оснач лише відтворили їх. Оксана каже, що для неї велика честь написати сучасну версію ікони, яку із собою возили чумаки більш ніж два століття тому степами Херсонщини. Адже це автентична ланка історичної спадщини таврійського краю. Радує, що херсонці не лише зберігають спадщину, а й популяризують її, приваблюючи туристів. Про цікавинки цього краю й надалі розповідатиме «УК».