КІНО
А в режисера Михайла Іллєнка — «Толока» за цим віршем Тараса Шевченка
Ще не народжених немовлят розглядають при УЗД лише лікар, мама і тато, дізнаючись наперед, з’явиться на світ донечка чи синочок. А як побачити, мов те очікуване дитя, самобутність художнього фільму, коли відзнято тільки якусь його частину, а «носик, ротик, чубчик» постають в оболонці трихвилинного тизера розрізнено й на хвильку? У цю творчу заінтригованість нині посвячується значно більше людей, ніж вище згаданих троє, бо на міжнародних кінофестивалях приживається така програма, як WORK-IN-PROGRESS, куди експерти відбирають фільми ще у процесі виробництва, прогнозуючи перспективу їхніх подальших і фестивальних доль, і прокатних — в інших країнах. У число таких 19-ти, обраних нещодавно в Карлових Варах, потрапив і тизер «Толоки» Михайла Іллєнка, який перед тим презентували в Каннах, опісля — в Одесі. А показ вітчизняним глядачам завершеної кінокартини «Толока» в 2014 році, коли святкуватимемо 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, у власній мережі кінотеатрів уже запланував український кінодистриб’ютор Богдан Батрух.
Щоб дітей народилося — мов зерннин проросло... Кінокадри народжуються під прицілом журналістських фотокамер. Фото з сайту bezkino.com
Коли хата замішувалася, наче тісто
Англійське слово «тизер» (рекламне повідомлення) та українське «толока» у поєднанні сприймаються на мій слух приблизно так, як іноземне ім’я сучасного українського хлоп’яти — наприклад, Домінік, долучене до його козацького прізвища Нетудихата.
А куди ж, власне, хата? Ота, що з козацьких часів і до мого дитинства замішувалася на толоці. Не руками, як хліб. А босими ногами, переважно жіночими, з додаванням до глиняного «тіста», для міцності, полови, соломи й коров’ячих та кінських кізяків, збирати які по вулицях і на пасовищах довірялося і дітлашні. Ось раптом виринуло звідти слово «валькувати»: коли жінки брали в руки кавалки вологої вимішаної глини, хвацько кидали їх на стіни й рівненько та гладенько розмазували — отакою тоді була натуральна й довговічна штукатурка. Згадався навіть її одомашнений запах, коли вже просихала на стінах. Трудилися на толоці, куди сходилися родичі, сусіди і приятелі господарів, дружно, завзято й весело. Толоківське застілля після завершеної з толком і до ладу роботи було теж особливим: стомлені й просвітлені, всі проймалися радістю за нову оселю господарів, яка за їхньої участі ставала дедалі ближчою до новосілля, і єдністю громади, якій під силу в гурті не одна добра справа, непідйомна для однієї людини чи сім’ї. Тож я надзвичайно вдячна панові Михайлу Іллєнку, що він повертає із архаїчного забуття в сьогодення і гарне, милозвучне й ностальгійне для мене слово «толока», і його предковічний сенс та дух, якого дуже не вистачає нині українцям і в прямому, і в значно ширшому розумінні.
Для Михайла Іллєнка цей фільм почався ще в 1967 році: «Ми сиділи з братом Юрієм на кручі в селі Бучак на Канівщині. І він раптом сказав: бач, як цікаво, українська хата була первинно чимось на зразок релігії. І мене тоді дуже вразило, що люди вигадали таку стратегію національного порятунку: коли приходила справжня біда і від села залишався тільки дим, вони збиралися разом і відбудовували оселі один одного. Я хочу, щоб Україна подивилася на себе з гідністю, із відчуттям, що ми можемо відродитися після будь-якого лиха.
У моїх поглядах дуже сильний вплив брата Юрія. Він учив мене духу. Інколи це були дуже жорсткі уроки. Умів розставити акценти, загострити ситуацію, щоб вона стала безжалісною, і людина якось повернулася до тями, якщо десь далеко заходила вбік. Це навіть не уроки для мене, а справжній університет, який згадую із вдячністю. І один із перших титрів фільму «Толока» буде — «За твором Тараса Шевченка і ненадрукованим та неоприлюдненим Юрія Іллєнка й Івана Миколайчука». Які багато чого мене навчили — ну, звичайно, брат більше». І додав: «Я вчусь у людей, навіть більш ніж удвоє молодших за мене». Маючи на увазі цю генерацію у знімальній команді «Толоки».
Дім наших предків з давнини, із чубчиком солом’яної стріхи
А за брехню платили життям
Дорогу фільму «Толока» до глядача супроводжують цифри: його бюджет — майже 30 мільйонів гривень, за фінансової підтримки Держкіно та за сприяння благодійного фонду «Велика родина»; за 67 рядками вірша Тараса Шевченка Михайло Іллєнко знімає 110-хвилинну художню кінострічку, в якій умістив 14 найважливіших моментів з історії України упродовж 400 років, від козаччини до сьогодення, і 14 разів там зруйнована хата відбудовується толокою. Ось тільки промоутерський меседж до сюжету — «Диво Воскресіння: на очах у людей на згарищі старої хати з’являється нова» — суперечить одному з постулатів українських народних традицій щодо місця для будівництва житла: зводити його на згарищі — табу, можна у дворі десь неподалік.
У тизері «Толоки» хата промайнула чепурними білесенькими стінами у затишному обійсті; як труна у поховальній процесії; як футляр для свічки; на толоці… Вигулькнула барвистим індіанським оперенням вождя кіноцитата з «ТогоХтоПройшовКрізьВогонь». Проникливо озвалися голосом Фоми (Сергія Фоменка) із гурту «Мандри» «Чорні очка, як терен» — одна з багатьох українських пісень, де і про хату, і про любов. А музику у фільмі можна передчувати вже за тим, що написати її дав згоду знаменитий володар «Золотого глобуса» італієць Влад Алессіо, котрий співпрацював у кіно з Бернардо Бертолуччі та Франко Дзеффіреллі і не чужий Україні, в якій народився і прожив 19 років його батько.
Пан Михайло наголошує, що поезію «У тієї Катерини хата на помості» виокремлювали в творчості Тараса Шевченка ще Михайло Драй-Хмара та Максим Рильський, «котрий, досліджуючи його, взагалі вважав ледь не головним віршем Кобзаря і вибудував доказову базу своєї думки». А з-поміж смислових імпульсів, якими цей вірш надихнув його на екранізацію, Михайло Іллєнко назвав «Урядовому кур’єру» і такий: «Мене він вразив безкомпромісністю. Катерина знала, чим усе для неї завершиться, коли просила козаків визволити з полону брата, а насправді коханого. Та пішла на обман, рятуючи його життя ціною свого. Тому що це любов. Але в тодішні моральні стандарти не вкладалася брехня, навіть якщо вона заради любові, вважалося, що за неї треба платити життям. А сьогодні брехня буває навіть позитивною рисою, ледь не заслугою людини».