15 грудня навіки увійде в історію нашої країни як день створення єдиної Української помісної православної церкви. Хоч як пафосно це звучить, але воно того варте. Багатовікова мрія більшості українського народу про повернення церковної, вважайте, духовної самостійності стала реальністю.
Нашим північно-східним ворогам і деяким їхнім доморощеним послідовникам не допомогли ані погрози кровопролиття, яким буквально марили за «порєбріком», ані скиглення про чергові відступництво й розкол у православ’ї, ані припинення євхаристичного спілкування із Вселенським патріархатом, ані шалений спротив на рівні примітивного залякування священиків і парафіян, ані показові хресні ходи й молебні перед Верховною Радою. Єдність, проти якої так фанатично виступали прибічники Москви, і здоровий глузд узяли гору над підкилимними інтригами кремлівського двору.
Стараннями його адептів до останнього моменту існувала загроза, що Собор не відбудеться. Втім, стіни Святої Софії, дух рівноапостольного Князя Володимира та Ярослава Мудрого сприяли позбавленню ланцюгів, які духовно поневолювали наш народ. Рішення Собору можна сміливо поставити в один ряд зі здобуттям незалежності 27 років тому.
«Століття тому, в часи Української національно-визвольної революції, гетьман Павло Скоропадський і Симон Петлюра започаткували шлях України до автокефальної православної церкви. І багато подій, що засвідчували це велике прагнення, теж проходили саме у цих стінах Святої Софії або на майдані біля цих стін», — ці слова Президента Петра Порошенка під час Собору найкраще передають спадкоємність настроїв і бажань поколінь свідомих громадян.
Нині ми самі стали свідками й сучасниками невідворотних історичних змін. Після проголошення нашої автокефальної помісної православної церкви як рівної серед рівних у родині помісних православних церков Україна остаточно розриває імперські пута, виходить із підпорядкування РПЦ. І це головний здобуток не лише 2018 року, не лише періоду держаної незалежності, а й кількох століть.
«Питання автокефалії — питання нашої української національної безпеки. Це питання нашої української державності. Ми здобуваємо нарешті духовну незалежність, яку можна порівняти із здобуттям незалежності політичної. Ми обрізаємо пута, які прив’язують нас до імперії. Ми повертаємося на свою визначену Богом дорогу і йдемо своїм шляхом», — здається, лаконічніше й змістовніше, ніж це зробив Петро Порошенко, й не скажеш про події 15 грудня.
Уже під вечірнім морозним небом Президент представив новообраного предстоятеля помісної православної церкви митрополита Київського та всієї України Епіфанія. Саме йому на початку січня 2019 року у Стамбулі буде вручено томос від Вселенського патріарха Варфоломія.
«Сьогодні справді історична подія. Ми зуміли об’єднати три гілки українського православ’я в єдину помісну православну церкву. Пам’ятаючи слова Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, щоб усі були єдині, — промовив до тисяч людей, що чекали на рішення Собору під стінами Святої Софії, очільник нової церкви. — Ми змогли спільно з вами побороти різні спокуси, подолати незгоди та об’єднатися в єдину церкву».
Вона, за влучним висловом глави держави, буде церквою без Путіна, без предстоятеля Російської православної церкви Кирила, без молитов за російську владу та російське військо. «Натомість це церква з Богом. Це церква з Україною, — наголосив Петро Порошенко. — У нас не було, нема і не буде державної церкви. Держава не втручатиметься в діяльність церкви. І в освячену томосом православну церкву теж ніхто нікого не запрошуватиме силоміць. Це питання вільного вибору для кожного віруючого».
Він гарантував повагу влади до вибору тих, хто вирішить залишитися у структурі, яка зберігатиме єдність з РПЦ. Але так само гарантував захист державою права священиків і мирян УПЦ Московського патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити єдину православну помісну церкву, яка має назву Православна церква України.