«Урядовий кур’єр» продовжує цикл публікацій про те, як ефективно зекономити газ, зменшити використання енергоресурсів і водночас перезимувати в теплі. Цього разу цікавий досвід знайшов наш власний кореспондент у Вінницькій області.
Хтось у пошуках досвіду економії енергоносіїв вирушає в Копенгаген, а я їду в Северинівку — це за 45 кілометрів від Вінниці.
Багато мороки Северинівка мала з газифікацією. Та коли десять років тому сюди провели газ, сільська громада замислилася над тим, як максимально відійти від його споживання! Хоча тоді проблем з його імпортом не було, але тенденцію до зростання ціни було помітно. Тому кмітливі селяни вирішили перейти на місцеві ресурси, бо це — незалежність, надійність та можливість саморегуляції.
Відомо, що для реалізації задуманого потрібні три речі — ідея, ресурси та лідери, здатні реалізувати ту чи іншу ідею. І в Северинівці усе це знайшли.
Узимку ходять в капцях
Северинівський сільський голова Олександр Христюк, щойно ми привіталися, запропонував з дороги чашку чаю. Та чомусь із сільради переходимо в будинок культури. В одному з його приміщень одразу здогадався, що під ароматний напій мені покажуть щось незвичне. «Це навчальний клас з енергоефективності. Наша громада виграла грант, тож усе тут придбано коштом Королівства Норвегія — мультимедійну дошку, проектор, оргтехніку, стенди, столи, стільці, вікна… Тут за європейськими програмами навчаємо односельців, а також колег з інших сіл району. Якось до нас з приватним візитом завітав Посол Норвегії в Україні — ото був переполох! Усі бур’яни скосили, кожен папірець підібрали…» — розповідає він та зауважує, що навчальний клас — це теоретичне доповнення до зробленого та демонстраційних майданчиків, на яких, до речі, все у робочому стані.
Ідемо до амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Її стіни ззовні та стеля утеплені сучасними матеріалами, а вікна — енергозберігаючі. «У нас система опалення «тепла підлога», і рідна земля так гріє, що взимку ви і п’ять хвилин не витримаєте у чобітках — обов’язково взуєте капці», — запевнила медсестра Ірина Мартинюк.
П’ять років тому з ініціативи колишнього голови облради Юрія Іванова коштом обласного бюджету за співфінансування сільради амбулаторію перевели на опалення тепловим насосом. Задоволення не з дешевих. Проте сільська громада знайшла можливість зменшити вартість проекту: на її прохання місцевий цегельний завод і тамтешня залізнична станція надали техніку, яка біля приміщення вирила котлован периметром 20 на 20 і глибиною 2 метри. А коли встановили начиння, засипали його. Земля по трубах «передає» 8 градусів тепла, а решту додає невелике за розмірами обладнання теплового насосу (використовується електропідігрів), яке встановлено в приміщенні. Німецька фірма-виробник на теплонасос дала гарантію на 15 років, а обслуговує його вінницьке підприємство. Працівники амбулаторії на вмонтованому комп’ютері кнопками задають температуру. Решта — автоматично: зручно, чисто, комфортно.
Площа приміщення амбулаторії — майже 200 квадратних метрів. Теплонасос разом з роботами та вартістю керамічної плитки, якою виклали підлогу, обійшовся у 248 тисяч гривень. Раніше топили газом, якого за сезон використовували 5100 кубічних метрів (за тодішніми цінами — на 22 тисячі гривень). Тепер в опалювальний сезон електроенергії споживають (з урахуванням усіх джерел — тепловий насос, освітлення, використання медичного обладнання) на 8 тисяч гривень.
Теплові насоси у нас поки що рідкість. То чому його встановили саме у Северинівці? «Сільська громада проявила ініціативу, ми шукали гранти і тому нас побачили», — пояснив Олександр Христюк.
Розрахуються зекономленими грішми
Спеціалізований санаторій для дорослих «Северинівка», який у комунальній власності обласної ради, розташований у колишньому панському маєтку. У кабінетах та палатах його головного корпусу відстань від підлоги до стелі становить 5—6 метрів: потрібно багато палива і потужний котел, щоб обігріти всю будівлю. Тож минулої зими тут із газу перейшли на місцеве паливо. Головний лікар санаторію Володимир Малащук розповів про результати модернізації. Ефективність нових котлів КСТ-100 на тутешній сировині стала своєрідними ліками для економіки закладу: порівняно з газом витрати на опалення зменшилися більш як удвічі. Один котел працює на дровах, а другий — на трісці і тирсі; можна спалювати й пелети, проте вони дорожчі. До того ж створено 4,5 посади сезонних працівників, а це для когось — можливість годувати свої сім’ї, у сільський бюджет надходять відрахування з прибутку фізичних осіб. Створено хороші умови для операторів.
Дрова привозять на замовлення — нині забезепечили дворічний запас. Почали робити санітарну чистку в своєму 40-гектарному парку. Гілля і частини деревини перебивають на тріску дробильною машиною, яка в комунальному підприємстві сільради. А тирсу беруть у підприємця, котрий займається деревообробкою.
Фінансовими ресурсами для переходу на місцеві види палива санаторій забезпечив обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву (ця схема в області діє вже кілька років). Він прокредитував придбання і встановлення котлів та передав їх на три роки в оренду. Після розрахунків вони стануть власністю санаторію, себто відбудеться передача в рамках комунальної власності обласної ради (фонд — комунальна організація). А саму ідею перейти на відновлювальні енергоносії йому підказала сільська рада, приміщення якої кілька вже років як перевели з газу на місцеве паливо.
Лісосмугам потрібен господар
У будівлі сільради — вікна металопластикові, як, власне, і в решті закладів — дитсадку, школі, будинку культури, спортзалі. Це теж допомагає економити.
На забезпечення теплом двоповерхового приміщення Северинівської школи І—ІІІ ступенів за сезон раніше використовували 200—220 тонн якісного вугілля на суму 176 тисяч гривень. Це енергоносій вітчизняний і, здавалося б, мудрувати тут зайве. Та два роки тому коштом районного бюджету замість старого кола встановили новий АРС-250 з високим коефіцієнтом корисної дії, а до вугілля почали додавати дрова і тріску — так дешевше. І в школі стало по-справжньому тепло, а витрати на опалення тепер становлять 96 тисяч гривень.
Саме твердопаливні вітчизняні котли (народ їх влучно назвав «всеїдними») використовують у більшості закладів села. Перехід на місцеві відновлювальні види палива стимулює вітчизняних машинобудівників. До слова, у Северинівці і дробильна машина — наша. Вона надійна: лупить на тріску навіть деревину діаметром 18 сантиметрів. І не лінива: комунальне підприємство заготовляє тріску і на замовлення райвідділу освіти для довколишніх сільських шкіл.
«Якщо почистимо усі зарості, то лози і деревини нам стане на багато років», — сказав сільський голова. І зауважив: нині йде мова про те, щоб сільські громади відповідали за все на території сільради. Та чиї лісосмуги? Раніше землями за межами села розпоряджалася райдержадміністрація, тепер — підрозділи Держземагентства. «На практиці лісосмуги нічийні, тому позаростали. Керівництво нашого Жмеринського району правильно порушило питання: їх потрібно передати сільським громадам», — зазначив він.
А на перспективу в селі заклали розсадник швидкоростучої верби, саджанці якої привезли з Польщі.
Звідки гроші у сільради?
У двоповерховому сільському будинку культури торік встановили електричний котел. Хоча, кажуть, у великому приміщенні все-таки краще використовувати твердопаливний «всеїдний». А ось геліоколектором, який енергією сонця гріє воду для технічних потреб, працівники дитсадка задоволені.
А ще привертає увагу двокіловатний вітряк. Нині він виконує більше декоративну роль, бо забезпечує потребу в струмі лише двох лампочок. Але сама ідея цікава, як, власне, і щодо можливостей практичного застосування пересувної установки виробництва біодизелю з олійних культур та установки виробництва газу з гною для опалення будівлі, які задля демонстрації самої технології надали селу вінницькі науковці.
Олександр Христюк 12 років поспіль очолює сільську раду і розуміє: щоб село розвивалося, потрібно бути ініціативним. Громада підтримує свого лідера, який бачить на крок вперед. «Коли люди підключалися до газу, гроші, що залишилися, ми не роздали. Наслухався тоді різного. А потім ми їх використали на фінансування своєї частки для придбання теплового насосу, а також на встановлення енергозберігаючих вуличних ліхтарів. У нашому резервному фонді завжди є якась копійка», — зазначив сільський голова.
Правильно кажуть, що відчиняють тому, хто стукає. Якщо деінде лише думають залучати грантові кошти, то Северинівка, починаючи з 2004 року, стала переможцем 5- ти обласних, 3-х всеукраїнських та 3-х міжнародних конкурсів проектів з розвитку територіальних громад.
Власне, саме село багато не зробило б, якби на кожному рівні самоврядування і виконавчої влади не було б лідерів, здатних формувати ідеї та їх впроваджувати. Разом з тим нині, зважаючи на нагальну потребу значно зменшити споживання імпортного газу, у нас немає часу чекати, поки енергоефективна свідомість народиться сама по собі — її потрібно наполегливо формувати.