Якщо із Сум виїжджати роменським шляхом на Київ, за кілька кілометрів від міста праворуч стоїть покажчик до села з мальовничою назвою Сад. Але з траси його не побачити, бо розкинулося на пагорбах і у видолинку, густо засаджених деревами. У повінь цвітіння та місцина нагадує легку небесну хмарку, що огортає землю білоцвітом до самісінького небокраю. Село майже притулилося до обласного центру, неначе ластів’яче гніздо до стріхи — розкішне, доглянуте, мальовниче. І навіть не віриться, що століття тому на цьому місці було чисте поле, де гуляв вітер.
Дерева сильні корінням, а люди — пам’яттю
Оскільки село має не таку вже й тривалу історію, його жителі з нею добре обізнані. Під час спілкування працівники сільської ради докладно розповіли, з чого починався Сад, хто і яким чином писав селянський літопис, бо дерева сильні корінням, а люди — пам’яттю.
Своєю появою село зобов’язане масштабному проекту порайонного вивчення сільського господарства, що був розроблений на початку минулого століття вченими-аграріями Російської імперії. За їхнім задумом, у багатьох містах, насамперед у Харкові, мали з’явитися дослідні станції полів, а в Сумах — філіал, який би обслуговував лісостепову північну частину губернії, зокрема Сумський, Лебединський і Охтирський повіти. Вже незабаром на облаштування станції виділили сім тисяч тодішніх карбованців, а в 1910 році обіч роменської траси, за дві версти на північ від села Косівщина та за п’ять від Сум, звели першу будівлю — стайню з дахом та горищем.
Свого часу ветеран станції Дмитро Турчанінов залишив спогади про те, як її будували та використовували. Попервах там зберігали зерно, аж поки не спорудили окремий гамазей, а затим великий гуртожиток із їдальнею. У другій половині будівлі облаштували квартири для наукових працівників.
Коли ж покосили і обмолотили ячмінь, узялися за головний науковий корпус, а потім заклали парк і… сад. І хто міг тоді, століття тому, знати, що через кілька десятків років населений пункт стане називатися Садом. Але історія не акцентує увагу на таких дрібницях, бо попереду були буремні події, осторонь яких село Дослідне не могло стояти. І не просто стояти, а вистояти. До честі місцевих жителів, вони витримали всі удари лихоліть, зберегли і родовід хліборобів, і свою селянську колиску.
Неначе писанка, село
Коли дивишся на сьогоднішній Сад, відразу ж згадуються рядки Кобзаря про село, яке поросло зеленим гаєм, білі хатки, квітучі сади… Чи не про цей населений пункт писав Тарас, хоча, звичайно, з контексту дещо «випадають» палати, що стоять на горі?
На таке припущення сільський голова Надія Масалітіна відповідає так: що стосується краси і затишку, то й про Сад. А ось про палаци і палати — навряд. Хоч погоджується: в селі багато не просто добротних, а дуже добротних будинків. Але хіба це погано, що місцеві жителі мають гроші не тільки на хліб, а й на пристойне житло, легковики, відпочинок?
Справді, Сад — не типове село з одвічними газовими, опалювальними, медичними, освітянськими та іншими проблемами. Останніх хоч і багато, однак виникають вони на тлі не зубожіння і зменшення населення, а цілком іншому — зростанні кількості мешканців, і насамперед завдяки високій народжуваності. Так, торік тут народилося 39 малюків, а світ залишили 37 селян. За перший цьогорічний квартал демографічна пропорція збереглася — дванадцять до семи. До того ж, така тенденція триває протягом кількох років. Тут раді поповненню: нині підростають 556 дітлахів, у тому числі 367 — дошкільного віку. Працездатних — понад 1900, в тому числі молодих до 35 років майже тисяча. А пенсіонерів, на відміну від інших сіл, лише трохи більш як чверть населення.
Але виникла заковика з дитячим садом «Тополька»: його відвідують більш як 90 малюків. Зовсім недавно довелося створювати нову четверту групу і орендувати 140 квадратних метрів у приміщенні місцевої школи, яка сама хоч і не «тріщить», однак і вільної площі не має. Хоч і приємна, однак проблема. Та чи тільки вона одна? Адже у Саду мають ще майже 2,5 тисячі дачників та 600 індивідуальних забудовників, які щороку зводять 15—18 будинків. Тож можна уявити, який додатковий обсяг роботи доводиться виконувати штатним працівникам сільської ради.
А що казати про окремі села, підпорядковані «центру»? В кожному — свої клопоти: газифікація, дороги, медичне обслуговування. Однак на кожну проблему і сільський голова, і місцеві депутати звикли дивитися не крізь призму місцевих інтересів, а значно ширше і масштабніше.
Ми маємо рецепт дій
Надія Масалітіна головує в Саду рівно два десятиліття. Хоч з ким би із мешканців заговорили про село, всі кажуть, що з керівником поталанило. Надію Іванівну вважають своєрідною Садівською «енциклопедією» — знає життя і проблеми громади як ніхто інший. Але мало знати, вона вважає, треба бачити шляхи і варіанти вирішення питань. Ось тому й обрали її головою регіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських і селищних голів у Сумській області, бо відчули: енергійність, заповзятливість, уміння пропонувати практичні рецепти стануть корисними всій громаді області. І не помилилися. Спільно з колегами на Сумщині напрацьовано низку рекомендацій з розв’язання різних проблем життєдіяльності, за якими йде підвищення добробуту місцевих громад.
Чи не найгостріша — земельна. Садівська сільрада не має жодного гектара власних земель — всі угіддя належать державним установам, підприємствам та організаціям, що розташовані на її території. А Земельний кодекс виписаний так, що навіть за межами сільських населених пунктів неможливо отримати наділи у власність чи навіть оренду. Генплани ж, які встановлюють ці межі, датовані ще 1974—1978 (!) роками. Тож разом із колегами обласне відділення асоціації підготувало для Міністерства аграрної політики і продовольства пакет пропозицій, аби «розрулити» задавнену проблему.
Чи, приміром, нинішня система бюджетних відрахувань. Остання нагадує перекинуту піраміду, коли до звуженої основи потрапляють якісь фінансові рештки. Від прибуткового податку з громадян Садівська сільрада одержує всього 25%, або за минулий рік близько мільйона гривень. Якби мали хоча б 50, то місцева казна подвоїла б статки.
Проблемними є й комунальні дороги. Торік субвенція з державного бюджету на поточний ремонт становила 25 тисяч гривень, на капітальний — 53, що є краплиною в морі для 22 кілометрів доріг, які перебувають на балансі сільської ради. Побажання не настільки нереальні, щоб до них не дослухатися і не проаналізувати. Якщо новий уряд України зробить це, тоді села і селища одержать друге фінансове дихання і можливість не тільки функціонувати, а й повноцінно розвиватися. Тут переконані, що громада повинна думати, як поліпшити добробут і за рахунок чого.
Щоб морози не оббили цвіт
А тим часом село живе усталеним життям. Благо, на його території такі потужні структури, як Інститут сільського господарства Північного Сходу НААНУ і його дослідне господарство, філія Інституту охорони ∂рунтів, Сумський селекційний центр, ТОВ «Агрофірма Суми-Насіння» та інші. Вони дають відрахування до місцевого бюджету, робочі місця для місцевих селян. Утім, до обласного центру рукою сягнути, тож чимало мешканців працюють у Сумах і податки залишають у міському бюджеті.
У Саду мають усе необхідне — природний газ, централізоване водопостачання і водовідведення, загальноосвітню і школу мистецтв. А ще — Будинок культури, магазини, амбулаторію, бібліотеку.
От тільки сади потроху старіють і занепадають. Висаджені у 70—80 роках для потреб підприємств харчової промисловості — фрукти переробляли на повидло, джеми, вина тощо. Сьогодні вони залишаються на узбіччі господарської уваги, адже харчо?пром нині не такий, як колись. Але сади про це не знають, щороку цвітуть і родять — переважно яблуні. Ось і зараз уже цвітуть. І в Саду — як у справжньому саду.
ДОВІДКА«УК»
Перші поселення на території сьогоднішнього Саду з’явилися 1910 року — тоді тут відвели 65 десятин землі під Сумську дослідну станцію. Подальша історія населеного пункту тісно пов’язана з розвитком сільськогосподарської науки. До 1977 року Сумська дослідна станція входила до складу Великовільмівської сільради, 5 січня того ж року набула статусу окремої Дослідної сільської ради, а через півтора місяця селище перейменували на Сад. Нині до складу Садівської сільради входять сім населених пунктів із населенням 3575 осіб, у тому числі в Саду 2974. Загальна кількість суб’єктів підприємницької діяльності — 25. Щоденно до Сум здійснюється 24 рейси громадського транспорту.
ПРЯМА МОВА
Мріяти, щоб діяти
Надія МАСАЛІТІНА,
сільський голова, голова регіонального
відділення Всеукраїнської асоціації
сільських і селищних голів
у Сумській
області:
— Ніяк не можу звикнути, що в Саду головую два десятиріччя. Подумки порівнюючи середину 90-х із сьогоденням, радію: розвивається село, міцніє, молодіє, що особливо важливо. Першочергове завдання — будівництво нового дитячого садка, бо «Тополька» хоч і росте разом із дітлахами, однак не встигає за ними. І це втішає. На часі — деякі комунальні питання, зокрема приєднання системи каналізаційних стоків до Сумського міськводоканалу. А ще мрію, щоб колись з’явилася тролейбусна лінія і селяни могли швидко і без проблем діставатися до міста! Смілива мрія? Так, але цілком реальна. Треба мріяти, щоб діяти. Що й робимо.
Ми в Google+