СТИЛЬ ЖИТТЯ
Напередодні 8-го березня кореспондент «УК» потрапив на щорічний Винний салон незалежних виноробів Франції
І яка жінка не цінує смак вишуканого французького вина?! З цією думкою, а також, аби переконатися, що істина і справді, як стверджували древні римляни, причаїлася на дні винного келиха, йду до велетенського павільйона виставкового центру Страсбурга, який у дні салону перетворився на грандіозний бар.
Винне царство
Асоціація незалежних виноробів Франції, яка традиційно виступає організатором салону, об’єднує у своїх лавах кілька сотень дрібних винних господарств. У своєму статуті вона закликає членів асоціації поважати традиції винарства, плекати свої виноградники, з любов’ю виготовляти вино та бренді, підтримувати прямі зв’язки зі споживачами своєї продукції, радити і пояснювати їм, як правильно вживати ці благородні напої.
Аби потрапити на Винний салон, на вході до виставкового центру треба обміняти своє запрошення, ціна якого становила шість євро, на елегантний скляний винний бокал. (Сподіваюся, ви не подумали, що хоча б один із шанованих французьких виноробів дозволив собі частувати своїми вишуканими напоями гостей салону, наливаючи їх у пластиковий посуд?)
Уздовж червоних доріжок вишикувалося п’ятнадцять довжелезних рядів дерев’яних високих столів, кожен з яких представляв окреме виноробне господарство з певного регіону Франції. Вам залишалося тільки, глибокодумно вивчивши невеличкі паперові винні карти, які лежали на кожному столику, замовити собі уподобаний напій. І через мить на дні вашого бокала вже міняться червоними, жовтуватими чи рожевими іскрами найкращі французькі вина.
Спочатку мені було важко зорієнтуватися в морі винних пляшок і вирі незнайомих назв. Проте вирішивши почати дегустацію з білих вин, зупиняюся біля столика з ельзаськими винами. «Спробуйте «Креман», — радить усміхнений хлопець за столиком. — Ми виготовляємо його за такими ж технологіями, як і «Шампанське». Холодне ігристе сухе вино варте найвищих похвал, тому відразу купую пляшку за 7.50. За сусіднім столиком куштую «Піно Грі» — золотисте вино з м’яким фруктовим смаком і «Гевюрцтрамінер» — медового кольору, частково виготовлене з підморожених виноградних ягід, від чого воно має солодкий десертний смак. Потім підходжу до столика з відомими анжуйськими винами, обираю рожеве. І хоча кожного сорту спробувала не більше кількох ковтків, відчуваю, що час уже й закусити.
Якщо дегустувати вина можна безкоштовно, то закуску треба купувати. Ось, будь ласка, свіжі устриці зі шматочком білого хліба з маслом, ось — сири і ковбаси, які приязні продавці також щедро дають куштувати; а там — цілі брили чорного, білого і молочного шоколаду, які продавець-віртуоз вправно підкидає вгору й ефектно, немов каратист, ламає на дрібніші шматки.
Ельзаський «Креман» — не гірше від справжнього «Шампанського». Фото Вікторії ВЛАСЕНКО
Бризки «Шампанського»
Підживившись півдюжиною устриць, завертаю в наступний ряд, якому не видно кінця-краю. Зупиняюся біля червоних вин із регіону Бордо, район Сан-Емільйон. Підходжу до столика з написом «Шато ля флер сан Поль, винороб П’єр-Емануель Жануй». За столиком — літня пані у перлах і золоті, біля неї сидить синьоокий молодик, який меланхолійно нюхає келих із червоним вином. Прошу спробувати червоне врожаю 2005 року. Воно насичене, густе, важке, мов оксамит, і має смак підкопчених сухофруктів. Поки дослухаюся до смакових відчуттів, помічаю на столику збільшену вирізку з газети «Ля Фігаро». Біля статті — фото: усміхнений чоловік серед стиглих виноградних грон.
— Мосьє, це ви?! — впізнаю я в чоловікові з фотографії меланхолійного молодика за столиком.
— Так, я — П’єр-Емануель Жануй, — радісно стрепенувся той. — А що, не схожий? Це я просто стомився за дні салону, та й вина нанюхався.
— У вас надзвичайне вино!
— Дякую, мадам. Я стараюся!
Купую у мосьє Жануя пляшку «Бордо» за 9.50 і крокую далі. Минаю без зупинки столи з кальвадосом — яблучним бренді, яке виготовляється в однойменному департаменті Нижньої Нормандії, і справжнім коньяком з регіону Пуату-Шаранта (змішувати навіть елітні напої різних градусних показників я все-таки не наважуюся). Проте моя хода відразу уповільнюється, щойно читаю наступний напис — «Винороб Тьєррі Массін. Провінція Шампань».
Мила дівчина, яка назвалася Іветт, протягує винну карту, а поки я її вивчаю, розповідає, що родина Массін уже понад 30 років належить до спільноти незалежних виробників «Шампанського», і тому напій, позначений їхньою етикеткою, вважається одним з найкращих. «Брату й сестрі Массін, Тьєррі та Домінік, належить понад 12 гектарів виноградників у селищі Вілль-сюр-Арс, — продовжує цокотіти Іветт. — Вони дотримуються давніх традицій в обробітку землі та догляду за виноградом, а під час збору врожаю керуються принципом: збери найкращі ягоди, а решту — залиш».
Прошу скуштувати «Шампанське брют» врожаю 2004 року, ціна — 18 євро за пляшку. Іветт бере з моїх рук бокал, споліскує його водою і дістає з міні-холодильника пляшку з фірмовою етикеткою. «А тепер спробуйте ще врожаю 2002 року», — пропонує вона. Ніжне, легке, з фруктово-квітковим смаком, воно подобається мені більше, ніж перше, але й ціна його — 22 євро.
— А от мені щойно сказали, що ельзаський «Креман» виготовляється точнісінько за такою ж технологією, як і «Шампанське», — провокую я Іветт.
Вона енергійно захитала головою: «Та ви що! Це абсолютно різні напої! Технології — це одна річ, але ж грунт, на якому росте наш виноград, абсолютно не такий, як в Ельзасі!». Я прощаюся з Іветт і обіцяю повернутися, щоб купити пляшку справжнього «Шампанського». «Не баріться, — каже вона мені. — Залишилося всього три ящики. За дні салону в нас було дуже багато покупців, переважно з Німеччини».
Вино треба вміти смакувати
Сімейний променад
Купувати вина у дні салону не лише зручно (адже в одному приміщенні зібрано кілька сотень зразків найкращих французьких вин), а й вигідно, оскільки при покупці ящика вина ціна пляшки стає нижчою в середньому на півтора-два євро. Тому більшість відвідувачів салону підійшли до питання купівлі вина набагато серйозніше, ніж я. Для таких оптових покупців біля входу по 29 євро продаються спеціальні залізні тачки з коліщатками, на які зручно вантажити ящики з напоями.
— Мамо, можна я повезу тачку? — нетерпляче підстрибує біля молодої жінки у білому пальті, яка ставить на візок ящик з вином, дівчинка років восьми.
— Зараз, серденько, я тільки прив’яжу ящик як годиться. Вуаля! Можеш везти, — дозволила мати, і мала, радісно підхопивши ручку візка, подріботіла вперед.
Особисто я перед тим, як іти на Винний салон, залишила своїх дітей на сусідку, бо вирішила, що натовп людей напідпитку — не зовсім педагогічне видовище. А дарма, бо між винними рядами ходило чимало подружжів з маленькими дітьми і навіть немовлятами в сумках-«кенгуру». Загалом картина відвідувачів салону була досить строката — від мальовничих молодіжних компаній до респектабельних сімейних пар. Проте жодної людини, яка виявляла б загальновідомі ознаки алкогольного сп’яніння, ніде видно не було.
Я вийшла з приміщення виставкового центру у хорошому настрої та з п’ятьма пляшками чудового вина. На жаль, мушу визнати: істина мені так і не відкрилася. Але мої французькі друзі запевнили: це лише тому, що я не обійшла всіх рядів салону. «Не сумуй, скористаєшся ще одним шансом наступного року, і точно вже знайдеш свою істину!» — втішили вони мене.
ДОВІДКА «УК»
За кількістю споживання вина на душу населення французи — перші у світі. 71% населення надають перевагу червоному вину, чверть — білому, а решта 4% — рожевому. Серед чоловіків-французів любителів червоного вина 74%, серед жінок — 62 %.