ПОЛУМ’ЯНИЙ МОТОР

Хвороби серця залежать не тільки від жирових бляшок, а й від наших емоцій

Невмолима статистика переконує: лікарі щороку вперше виявляють понад 2 мільйони хворих на серцево-судинні недуги. Саме ця група захворювань — найпоширеніша причина смерті в США, Канаді, Великобританії та багатьох інших розвинених країнах. В Україні смертність від хвороб серця й системи кровообігу давно посідає перше місце і навіть вища, ніж у європейських країнах. Причому в нас від цих захворювань помирають не тільки значно частіше, а й, хоч як це прикро, у молодшому віці. Тільки торік від хвороб серця в Україні пішли з життя майже півмільйона людей, що становить близько двох третин усіх зареєстрованих смертей.

Наше серце не знає спокою, водночас любить радість. Фото з сайту dn.ua.

«Золотий час» пацієнта

Значна кількість цих смертей спричинена інфарктом міокарда.  Найтривожніше, що останнім часом інфаркт міокарда дедалі частіше вражає молодих людей. Сам термін «інфаркт» означає омертвіння ділянки тканини. Він може розвинутися при закупорці коронарних артерій, уражених атеросклерозом. Це справді катастрофа, викликана порушенням прохідності коронарного русла. Причому чим більша коронарна артерія закривається, тим більша ділянка серцевого м’яза страждає. А першопричина цього — утворення атеросклеротичних бляшок. Тобто найчастіше інфаркт — це ускладнення атеросклерозу.

Атеросклеротичні бляшки були виявлені навіть у єгипетських мумій. Леонардо да Вінчі у своїх анатомічних дослідженнях зазначав, що в літніх людей дуже поширені вузлуваті кровоносні судини. Тобто ця проблема не нова, але в наш час серцево-судинні захворювання стали просто епідемією. Доведено, що люди з підвищеною концентрацією холестерину в крові набагато частіше страждають від атеросклерозу, який у першу чергу вражає серцево-судинну систему. За даними київського Інституту кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска, понад половина жителів України середнього віку має рівень холестерину вищий  за норму. І це в українській популяції є першочерговий чинник ризику.

— Атеросклеротичні бляшки, які з віком з’являються в судинах серця, перешкоджають нормальному його живленню. Щоправда, компенсаторні можливості судин серця величезні: коли судина звужена навіть наполовину, вся система ще може працювати, як хороший годинниковий механізм. А ось коли оклюзія досягає 70% — це вже привід для термінового хірургічного втручання, — розповідає головний кардіолог Південно-Західної залізниці, лікар вищої категорії Юрій Бездверний.

— Але найнебезпечніше, коли навіть невелика атеросклеротична бляшка дестабілізується. Щоб було наочніше, наведу таке порівняння. Уявіть собі попкорн. Так ось, кукурудзяне зерно — це бляшка. Щойно воно вибухає, починаються серйозні проблеми. Прохідність судини ще залишається, але там, де вибухнула атеросклеротична бляшка, маємо пошкоджену поверхню судини. Туди починають сідати тромбоцити — клітини, які заклеюють поверхню рани.

Тромбоцитів, які намагаються виконати свою роботу якнайкраще, накопичується  багато, їм допомагають інші чинники згортання  крові — як наслідок, утворюється тромб. Отже, на 50% судина вже була перекрита, бляшка вибухнула — це ще 10% отвору закривається, і 40% — це тромб. Ось вам і механізм оклюзії судини, який призводить до інфаркту. Найчастіше інфаркту міокарда передує стенокардія — напади гострого короткочасного болю, який локалізується за грудиною і на який пацієнт не завжди звертає увагу. Але якщо напад стенокардії затягнувся більш ніж на півгодини — в 90% випадків це вже інфаркт міокарда. У всьому цивілізованому світі навчилися зараджувати цій катастрофі за рахунок правильної організації медичної допомоги. Наприклад, у гірських районах Шотландії час від дзвінка пацієнта до моменту надання йому кваліфікованої лікарської допомоги становить 80 хвилин. Це так званий «золотий час», протягом якого можна відновити прохідність коронарної судини  і не допустити інфаркту міокарда. На жаль, у нас пацієнти часто чекають до останнього — а раптом полегшає. Дорогоцінний час витрачається марно.

Смертельне кохання

Традиційно серце представляють не просто насосом, що ганяє кров по судинах, а вмістилищем добра й любові. Лікарі і психологи знають, що часто пацієнти, розповідаючи про свої проблеми, прикладають руку до серця. То може, хвороби серця залежать не тільки від жирових бляшок, а й від наших емоцій?

Австралійські вчені спробували з’ясувати, чи може людина померти від «розбитого» серця. Кевін Ламберт, фахівець у галузі серцево-судинної патології Мельбурнського інституту медичних досліджень, виявив, що депресія, викликана хронічним стресом, може призвести до серцевого нападу зі смертельним результатом.

Ламберт упевнений, що між фізичними й хімічними процесами, які відбуваються в організмі людини, і її почуттями існує певний взаємозв’язок. Ситуація, коли нещасливий закоханий чахне і без будь-яких видимих розладів здоров’я помирає, — зовсім не поетичне перебільшення. Смертельна любов справді існує і нині збирає жнива, як і багато століть раніше.

Згідно з теорією канадського лікаря Ганса Сельє, людина, як і будь-яка тварина, запрограмована на виживання. Любов, стрес, страх — все це викликає викид у кров адреналіну та інших біологічно активних речовин. Ці субстанції створюють умови для рухової активності, прагнення щось робити, творити, боротися. Та з розвитком цивілізації людина дедалі менше рухається. Накричав начальник на підлеглого — той пішов до себе в кабінет, упав на стілець і п’є валер’янку. Покинула кохана — людина сидить годинами біля телефона, чекаючи дзвінка, або лежить у ліжку, закрившись ковдрою. А стрес не дрімає, адреналін виділяється, змушуючи серце битися сильніше. Частішає ритм серцевих скорочень, збільшується кількість кисню в крові, підвищується судинний тонус, рівень глюкози в крові. Все це просто кричить: встань, порухайся! А людина заклякла, думу свою думає.

Через брак рухової активності жирні кислоти в організмі не піддаються окисленню, а це вже веде до небезпеки появи атеросклеротичних бляшок, підвищення артеріального тиску, утворення тромбів, виникнення аритмій тощо. А звідси вже рукою подати й до катастрофи. Підступність цих захворювань ще й у тому, що досить часто вони протікають без симптомів. Людина майже нічого не відчуває, а якщо і звернеться до лікаря, то серцевої туги під мікроскопом не видно. Ні ЕКГ, ні ультразвукове обстеження серця та судин не виявляє істотних змін до тих пір, поки  це не трансформується в реальне серцеве захворювання.

Звичайно, прожити життя без переживань навряд чи кому вдасться. Саме психоемоційні реакції роблять нас людьми. Інша річ — зробити себе заручником власних негативних емоцій. До речі, багатьом все-таки вдається впоратися з негараздами, але чималій кількості людей — ні.

Спокійним і врівноваженим краще

Фахівці виділяють два типи особистості з точки зору ставлення до стресу. Тип А — це люди, які мають гостре відчуття відповідальності, підвищене прагнення до успіху, неврівноважену нервову систему. Вони прагнуть у всьому бути першими, відмовляються від вихідних і відпусток. Все, що такі люди роблять, забарвлене в дуже яскраві емоційні тони. Якраз вони, внаслідок своєї спадковості, і схильні до розвитку серцевих захворювань — адже будь-яку невдачу, особливо в сфері почуттів, такі люди сприймають як трагедію. Науковці називають цей профіль особистості «стрес-коронарним».

Набагато легше типу В. Це спокійні, врівноважені люди, які рідко зв’язують себе жорсткими рамками, люблять і вміють відпочивати. Вони в змозі правильно оцінювати неприємності, що відбуваються в їхньому житті, і знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій. Звичайно, поділ на подібні типи відбувається, як правило, ще до народження. Але знаючи себе, людина повинна намагатися уникати чинників, що травмують, — адже вона перебуває в групі ризику. А вже якщо стрес таки виник, не треба самому погіршувати ситуацію.

— Шотландський лікар Хантер мудро зауважив: «Моє життя перебуває в руках будь-якого дурня, який знайде можливість мене стривожити». І дуже часто помічником цього дурня виступає сам потерпілий, який без кінця переживає образу, занурюючись у світ скорботи. Не дозволяйте заманити себе в полон туги і безвиході. Наше серце не знає спокою, але любить радість. Не випадково існує вираз: «У переможців рани загоюються швидше», — зауважує Юрій Бездверний.