З перших днів війни нацистської Німеччини проти Радянського Союзу, яка розпочалася в ніч на 22 червня 1941 року, територія західних районів країни стала ареною найзапекліших боїв. Пафос тих суворих днів, коли на захист Вітчизни піднявся увесь радянський народ, доносить до нас пісня, слова якої я, сучасник того періоду, пам’ятаю і зараз:
Вставай,
страна огромная,
Вставай
на смертный бой!
С фашистской
силой темною,
С проклятою ордой!
Пісня була символом часу, як гімн помсти увійшла у побут армії і всього народу, дзвеніла, кликала на боротьбу. Проте назрівала катастрофа. Гітлер переграв Сталіна. Радянський Союз виявився не готовим одразу відбити агресію німецької воєнної машини. Розплатою стали втрата величезної території і численні людські жертви.
Народові України довелося пережити шалений натиск ворожих військ, героїчну оборону Києва, Одеси, Севастополя, харківську і кримську катастрофи влітку 1942 року, чорну прірву фашистської окупації.
Німці мріяли про захоплений Сталінград і підкорений Кавказ із його запасами нафти. Проте розгром вермахту в битві на Волзі взимку 1942—1943 років став початком перелому у війні. Вигнання окупантів з території СРСР і подальший наступ, воєнні дії військ союзників, які у червні 1944 року відкрили другий фронт, створили умови для визволення країн Європи. Берлінська воєнна операція Радянської армії 8 травня 1945 року завершила розгром нацистської Німеччини, яка розв’язала Другу світову війну. Найжахливіша за напругою та жорстокістю битва на континенті закінчилася.
Наш внесок важко переоцінити
Важко переоцінити ратний подвиг українців, які разом з іншими народами СРСР самовіддано боролися проти німецько-фашистських окупантів. У складі радянських збройних сил билися проти ворога 4,5 мільйона українців. На окупованій фашистами українській території чинили збройний опір понад 600 тисяч партизанів і підпільників. Орденами і медалями СРСР нагороджено 2,5 мільйона воїнів-українців, понад 2 тисячі наших земляків удостоєні високого звання Герой Радянського Союзу.
У той складний час діяльність центральних органів державної влади республіки була спрямована на організацію боротьби українського народу. У зв’язку з цим варто згадати керівників УРСР М. С. Хрущова, Л. Р. Корнійця, М. С. Гречуху. На території України керували військами воєначальники, представники Ставки ВГК Г. К. Жуков і О. М. Василевський, командувачі українських фронтів М. П. Кирпонос, В. Ф. Ватутін, які загинули на бойовому посту, а також І. С. Конєв, Р. Я. Малиновський, Ф. І. Толбухін, організатори партизанського руху С. А. Ковпак і О. Ф. Федоров.
Після війни, коли відродження з руїн і дальший розвиток України потребували величезного напруження сил, уряд республіки очолювали колишні фронтовики Д. С. Коротченко, Н. Т. Кальченко, В. В. Щербицький, О. П. Ляшко та їхні заступники О. О. Бурмистров, П. Є. Єсипенко, Ю. П. Коломієць, М. Ф. Ніколаєв, І. Д. Степаненко, П. Т. Тронько.
Варто нагадати про учасників бойових дій, державних службовців у післявоєнний час, з ким довелося багато років плідно працювати в урядовому апараті. Це В. Г. Вараксина, П. А. Ващило, П. Т. Воронін, О. С. Жабський, Г. О. Киркевіч, Г. Я. Кляцький, Я. Я. Коваленко, Ю. М. Ковриженко, Г. М. Ковшова, Б. М. Лисов, В.Ф. Лякін, С. М. Новіков, В. К. Плеханова, Б. А. Писецький, В. А. Письменний, С. П. Руденко, П. Ю. Шабатин. На жаль, багатьох із них вже немає серед нас.
Що потрібно пам’ятати
Перемога над фашизмом у Другій світовій війні досягнута спільними зусиллями країн Антигітлерівської коаліції. Тоді в усьому світі було визнано, що саме Радянський Союз, проголосивши Велику Вітчизняну війну, яка стала складовою загальної боротьби, відіграв визначальну роль у розгромі ворога, перетнув фашизму шлях до світового панування.
Нині на карті світу вже немає СРСР, виросли нові покоління людей, вони по-різному можуть бачити перебіг подій того часу. Головне, щоб завжди було несприйняття ідеології фашизму і неонацизму з їхньою ненавистю до інших націй і народів, агресією та варварством. В Україні на офіційному рівні змінили риторику і змістили акценти — ми відзначатимемо сімдесяту річницю Перемоги над нацизмом у Європі та завершення Другої світової війни. Для нас, сучасників тих подій, хто зі зброєю в руках на фронті або своєю працею в тилу наближав перемогу, природно, що війна була і залишається Великою Вітчизняною.
Під час війни людські втрати СРСР, за різними оцінками, становили від 20 до 30 мільйонів осіб. Україна належала до числа регіонів країни, приречених найбільше постраждати. Гітлерівці знищили близько 3,9 мільйона мирних жителів республіки, понад 2 мільйони вивезли на каторжні роботи до Німеччини. На руїни було перетворено 714 українських міст, понад 28 тисяч сіл, зруйновано понад 16 тисяч промислових підприємств тощо. Матеріальні втрати становили близько 40% загальносоюзних.
Жахливі підсумки двох світових воєн ХХ ст. мало чого навчили політиків. Мимоволі виникає думка, що історія повторюється. Свідчення того — становище, в якому опинилась сучасна Україна через анексію Росією Криму і реальну війну на сході країни. Знову руйнування, численні людські жертви та переселенці… Прикро усвідомлювати, що знищують міцний промисловий потенціал Донбасу, його інфраструктуру. Руйнують те, що після війни було відновлено і створювалося наполегливою працею попередніх поколінь.
Росіяни і українці у Вітчизняній війні пліч-о-пліч билися з ненависним ворогом, разом піднімали з руїн і відбудовували Україну, яка стала найпотужнішою республікою у складі СРСР. Протиприродним, штучним є протистояння між нашими народами. Саме народами. М. С. Грушевський пропонував вивчати в першу чергу історію народу, а не держави, вважаючи похідною роль останньої.
Нав’язана Росією війна триває вже більш ніж рік, провокуючи кризу в економіці й житті людей. Але ж незалежно від обставин, суб’єктивізму державних керівників або політичних угруповань наші народи приречені жити поряд. І цю об’єктивну реальність мусять розуміти політики і державні діячі обох країн. Нам дуже потрібні мир і консолідація суспільства.
Є загальнолюдські цінності, які залишаються незмінними. День Перемоги над фашизмом знаковий для багатьох народів світу. Згідно із затвердженим урядом планом в Україні пройдуть урочистості та інші заходи з відзначення сімдесятої річниці Перемоги. Люди віддають данину пам’яті героям, полеглим у боротьбі з нацистськими окупантами, шанують і висловлюють повагу живим учасникам тієї війни, яких з кожним роком стає дедалі менше і які постійно мають бути оточені увагою держави і суспільства.
Велич духу народу, котрий знайшов у собі сили не тільки вистояти, а й перемогти, його патріотизм і героїзм мають бути прикладом для наслідування нинішніх і прийдешніх поколінь.
Вольт ДУБОВ,
ветеран війни та держслужби,
для «Урядового
кур’єра»