На всі бойові операції, які проводять співробітники міліції в зоні АТО, виїжджають мобільні групи лікарів, що забезпечують їхній медичний супровід. На кульові й осколкові поранення, опіки, механічні травми та контузії потрібно швидко реагувати, щоб зберегти життя і здоров’я постраждалим.
.jpg)
Найпідступніші — осколки
Дмитро Іванов у рідному Стаханові був цивільним хірургом. Лікував виразки та грижі. Найстрашніше — пухлини. А потім у місто сепаратисти привели війну.
«Коли почали привозити перших поранених мирних жителів, я зрозумів, як мало бачив. Ти стоїш посеред столів із пораненими, а їх везуть і везуть. І їхні рани абсолютно різні. Як правило, не пов’язані з якимись хворобами чи виразками, які ти вчив колись, грижами, консервативною терапією, де потрібні розчини. Просто приносять чоловіка, який стогне, кричить, й у нього немає стопи. І це тільки один з багатьох. Потрібно щось робити, інакше він помре. І діяти слід швидко. А працювати — на чотири столи самому, — згадує Дмитро Валерійович. — Одному допоміг, поки другого зашиваєш, привезли нового — він не дихає. Треба одразу, не сходячи з місця, визначити, як допомогти. І це робота без лабораторій, без додаткових методів дослідження».
Найнебезпечніші, за його словами, осколкові поранення. Нині завідувач хірургічним відділенням Сєверодонецької лікарні обласного управління МВС Дмитро Іванов протягом останніх місяців визначив, що саме осколки підступні. Щодо кульового поранення можна припустити, як куля увійшла, знайти, де застрягла.
«А ось осколок начебто розміром із сірникову голівку, увійшов, наприклад, у ногу. Дивишся, на шкірі тільки маленька дірочка. І все. А виявляється, що осколок влетів, пішов вгору і поранив усі нутрощі», — розповідає лікар, який ще рік-два тому був мирною людиною. Зараз він сам — воїн.
Бо серед врятованих ним людей хлопчик трьох років — йому ніби бритвою такий осколок зрізав палець на руці. А саму руку попалило металом, вона була чорна.
«Найбільше шкода на війні дітей. Ось такі речі запам’ятовуються», — зізнається хірург.
Уже багато місяців він якщо й бачив рідний дім, то тільки в бінокль під час відвідування блокпостів у прифронтових районах. Багато місяців разом із колегами живе в режимі «десять хвилин на збори».
«Як на мене, то хороша школа перевірки себе як лікаря і як людини, — зізнається Дмитро Іванов. — Тут відчуваю, що не лише служу як медик, а й сприяю перемозі нашої армії й нашої країни. Так, я не беру автомата, але допомагаю тим, хто з ним захищає Батьківщину, швидше повернутися у стрій. Кожен з нас тут живе бажанням допомогти країні».
Працюємо на перемогу
«У нас немає страху. Ми завжди готові до будь-якого сценарію лікування, розвитку, розв’язки. Це не бравада. Але, вірогідно, й після перемоги ми залишимося лікарями-міліціонерами, хоч досі всі до одного були цивільними, мирними людьми», — підкреслює лікар-ординатор поліклінічного прийому та стаціонару обласної лікарні ГУМВС уролог Ірина Гринкевич.
Так само, як і колега, багато місяців тому вона була змушена перебратися з рідного Луганська до Сєверодонецька. Навряд чи припускала, що життя змусить надіти погони.
Перші поїздки на блокпости запам’яталися тим, що доводилося бійцям пояснювати, як діють певні ліки, писати, скільки можна вживати. І тоді, і тепер має вчити всіх, хто на блокпостах, накладати джгут, бо найбільша вірогідність втрати життя від неправильно наданої допомоги в перші п’ять хвилин, від великої крововтрати. Потім, якщо все зроблено правильно, вже за кілька хвилин пораненого забере швидка, яку викликали по рації. У хірургічному відділенні люди в білих халатах стабілізують стан пацієнта настільки, що можна буде викликати вертоліт і відправити у шпиталь Харкова чи Києва. Але цей золотий час для порятунку має бути у лікаря!
Щотижня — виїзд якщо не на лінію фронту, то у прифронтову місцевість для допомоги мирному населенню. Обов’язково у супроводі бійців. Завжди — бригадою. І завжди із бригадою головлікар Інна Фесенко. Медики поза очі називають її мамою, кажуть, що саме завдяки її наполегливості, таланту та організаторським здібностям створено й саму міліцейську лікарню.
Ірина Гринкевич та Дмитро Іванов стверджують: нині вже ситуація, зокрема на блокпостах, порівняно з минулим роком поліпшилася. Якщо раніше там захисні споруди зводили з якихось дощок, фанери та мішків із піском, у кращому разі був будівельний вагончик, то тепер побудовано хороші укриття. Тож менше турбот у лікарів через застуди бійців, та й у військових настрій бадьоріший. А для глибокого лікування нарешті у Сєверодонецьку з’явилася база.
Керує лікарнею ГУМВС в області капітан міліції Інна Фесенко. Рік тому їй, цивільному лікареві, довелося створювати в Сєверодонецьку фактично з нуля медичну службу обласної міліції. Міська влада надала триповерхову порожню будівлю. Потрібно було облаштувати палати на 60 ліжок і сформувати персонал зі 120 лікарів, медсестер та фельдшерів. Тепер тут є відділення ендоскопічної хірургії, терапії, військово-лікарська комісія, а також поліклінічне відділення.
Ірина Гринкевич зауважує: «Дуже важливо, який у нас підібрався колектив. Розуміємо одне одного з півслова і в усіх питаннях. Ми всі чекаємо і працюємо на перемогу».