Директор Ризької Української
середньої школи
Лідія КРАВЧЕНКО
Цього року Україна святкуватиме 20-ту річницю Незалежності. Знаменну дату відзначатимуть не тільки жителі нашої держави, а й численне українство за кордоном. Стосується це і Латвії, де проживає кілька десятків тисяч етнічних українців. До того ж, у столиці цієї країни діє єдина на теренах Прибалтики та Скандинавії Українська середня школа, яка є ровесницею нашої держави. Про історію виникнення школи та майбутні плани з директором Ризької Української середньої школи Лідією Кравченко поспілкувався кореспондент "УК", який, до речі, робив перші кроки у доросле життя саме в цьому навчальному закладі.
- Пані Лідіє, з чого починалася українська школа в Ризі?
- Напевно, початком слід вважати той момент, коли люди відчули: історія Радянського Союзу добігає кінця. В Латвії це відбулося трохи раніше, ніж в Україні. Наприкінці 80-х більшість людей захотіли заявити про свою етнічну належність, а в країні розпочалися незворотні демократичні процеси. Саме тоді формувалися товариства за національними принципами. Було створено й українське товариство "Дніпро", яке займалося культурно-просвітницькою діяльністю. Багато українців хотіли збиратися разом, знати історію, розмовляти рідною мовою, співати своїх пісень, а головне - знайти соратників та однодумців. Тоді ж виникла ідея створити недільну школу. У досить короткий термін було знайдено приміщення, і школа запрацювала. Очолила її я.
До нас почали приходити люди. Були такі, що вже знали українську, були й ті, що не знали. Приходили навіть латиші. Наприклад, один сказав: я був закоханий в українську дівчину, коли в армії служив, і хочу дізнатися більше про вашу культуру. До речі, перший російсько-український словник школа отримала у подарунок від немолодого латиша. Був випадок, коли євреї, які емігрували до Ізраїлю, принесли вишиванку в подарунок. А от українці почали нести рушники, і невдовзі ми змогли зробити велику виставку. Та таким чином привернули до себе увагу.
До нас почало приходити більше людей, але головне, що вони приводили із собою дітей. Однак більшість сприймала школу як національний клуб. У свою чергу, я як професійний вчитель розуміла, що конструктивно школа - це і клуб, і уроки, і підвищення рівня знань, і взагалі школа - це такий організм, в якому кожна людина може себе реалізувати незалежно від віку...
Школа виросла з трьох класів
- Але ж врешті клуб за інтересами став повноцінним освітнім закладом. Як це вдалося зробити?
- У недільній школі (хоча працювала вона по суботах) ми зробили три класи. Один спеціалізувався на українській літературі: тут читали класику, обговорювали сьогодення та згадували історію. У другому - вивчали українську мову. А для дітей відкрили третій клас, де викладали ази української мови та літератури. Малечі читали казочки, вчили їх співати і танцювати. Таким чином, до нас почали підтягуватися і професійні вчителі з мови та літератури, історики, художники, вчителі англійської. Цей процес тривав два роки, починаючи з 1989-го.
А в 1991 році з'явилася змога відкрити повноцінну школу. Назвали ми її "Ризька Українська середня школа". Набрали лише три перших класи: два - семирічок, один - шестирічок. Дітей виховували в дусі толерантності до тієї держави, де вони жили. Поглиблено викладали латиську мову, поєднуючи це з викладанням української мови і культури та застосовуючи елементи саме українського виховання.
- Для Латвії це було чимось незвичним?
- Зовсім ні. Річ у тому, що до 40-х років минулого століття в Латвії було багато національних шкіл - це і польські, і німецькі, і єврейські, і російські. А от української ніколи не було. Тому, звичайно, спочатку на нас дивилися як на диковинку, ставили питання: навіщо українська школа, якщо для спілкування достатньо латиської та російської? Проте я подумала: а чому ми, українці (на початку 90-х в Латвії проживало близько 70 тис. вихідців з України), не можемо відкрити свою школу? Тим паче, на той час уже функціонувала польська та єврейська школи. За організацію взялася особисто. Латвійська влада пішла назустріч, і нам дозволили відкрити три маленьких класи - спочатку в школі було лише 45 учнів. І я донині дуже вдячна батькам, які привели перших дітей.
Важко було формувати вчительський склад. Треба було знайти національно свідомих та толерантних до держави, в якій вони живуть, професіоналів. Критеріями були й любов до дітей та бажання виховати в малечі любов до України. Адже важко зростити в дитині духовність, скажімо, на прикладі Шевченка чи Лесі Українки, якщо ти сам не сповідуєш тих цінностей і не є носієм культури. І до того ж, я прекрасно розуміла: якісна школа - це перш за все якісні вчителі. Дуже пощастило, що такі люди знайшлися.
Кучма подарував комп'ютерний клас
- Але вчителі ще не все. Потрібні методичні програми, матеріально-технічна база...
- З перших днів я активно працювала з Міністерством освіти і науки України, але найбільше напочатку допомогла Верховна Рада. Дуже посприяв налагодженню відносин тодішній голова Комісії ВР з питань народної освіти та науки пан Павло Кислий - справжній українець, який розумів: хоч би де містилася українська школа (чи то у Латвії, чи то у Китаї) - це пропаганда держави. Він допоміг мені зустрітися з президентом Леонідом Кравчуком. Згодом до нас завітав заступник міністра освіти Валентин Зайчук. Були і листи вдячності від українського уряду. Такий діалог і визнання нашої школи Українською державою сприяли тому, що в Латвії до нас почали ставитися серйозно.
А головною демонстрацією того, що Україна буде допомагати українцям у Латвії і сприятиме збереженню культури та традицій, став візит президента Леоніда Кучми. Тоді він разом з президентом Латвії відвідав нашу школу і привіз багато подарунків (у нас уперше з'явився комп'ютерний клас). Але головним результатом візиту стало те, що місцева влада виділила нашій школі повноцінне приміщення у центрі Риги. До цього ми тулилися на 5-му поверсі будівлі ризької вечірньої школи.
- До речі, нещодавно у школі побував і нинішній глава Української держави. Які враження від візиту Віктора Федоровича?
- Насамперед, ми дуже вдячні, що під час одноденного візиту Президент знайшов час відвідати українську школу. Це викликало повагу та гордість у всіх. Очікування від візиту справдилися на 100%. Не було жодної показухи. Цікавим був момент, коли наш хор заспівав козацьку пісню "Як у Цареграді". Можливо, Віктор Янукович думав, що приїхав до дитячої школи, а тут хлопці під два метри як "врізали" пісню, що аж два президенти (а був і латвійський) і мер Риги підійшли ближче. А коли Віктор Федорович став поряд з дітьми і почав підспівувати... Це було фантастично! Знаєте, одне діло, коли говорять про політику, економіку, інше - коли бачать і спілкуються з дітьми. Тоді до проблем та справ трохи інакший підхід. Загалом, діти дуже чекали на Президента, а він, у свою чергу, був щасливим перебувати у такій теплій компанії.
Радісною новиною для нас стало й те, що буквально за кілька годин до візиту Ризька міська дума ухвалила рішення про виділення нашій школі 1,5 млн латів (3 млн доларів) на реконструкцію приміщення. А пан Президент пообіцяв, що буде у нашій команді і всіляко нас підтримуватиме.
Знають і в Європі
- Ставлення місцевої влади до Української школи зумовлене найвищою увагою з України? Чи є ще якийсь секрет?
- Ми - якісна школа. Майже 100% наших випускників вступають до вишів. Причому не тільки до латвійських. Багато навчається в Німеччині та Великобританії. Там отримують стипендії та гранти. Багато здобувають освіту й у престижних університетах України. Після закінчення вишів наших учнів з радістю беруть на роботу, адже вони добре підготовлені, знають чотири мови і, розумною мірою, виховані в дисципліні. Мені за них не соромно.
При тому, що наша школа невелика (нині 220 учнів), вона посідає досить високе місце в рейтингу шкіл Латвії. Таким чином ми реально формуємо позитивний імідж України. До того ж, у нас навчаються не лише українці, а й латиські, вірменські та російські діти. Тут варто сказати, що ми не націоналістично налаштовані - ми національно свідомі. І за це нас поважають. Прикладом цього є те, що коли Латвія йшла до Євросоюзу, місцева влада вважала за обов'язок показати нашу школу представникам Європи. Вони навчальний заклад відвідують і тепер, а опісля говорять гарні слова. Тож у нас бувають не лише президенти, а й високі європейські посадовці.
- Напевно, час спочивати на лаврах, адже, здається, в Ризькій Українській школі є все - і визнання, і висока позиція в суспільстві...
- Ну що ви! Ще багато чого хочемо. Наприклад, створити багатофункціональну школу. При нашому закладі вже працює дитячий садок, а у найближчому майбутньому прагнемо відкрити "надбудову" над середньою школою, щось на кшталт коледжу. До того ж, у нас найбільша і найповніша бібліотека української літератури. На базі нашого закладу багато заходів проводить українське товариство. Тому під час візиту Президента ми заявили йому та всій делегації: саме українська школа має стати центром української культури в Латвії. Гадаю, ми до цього доросли. І якщо ми зробимо заплановане, то це стане найкращим подарунком до 20-річчя Незалежності і для нас, і для України.
ДOСЬЄ "УК"
Лідія КРАВЧЕНКО. Народилася у місті Кривий Ріг. Закінчила Криворізький державний педагогічний інститут. За фахом - учитель математики. У 1981 році переїхала до Республіки Латвія. З 1991 року працює директором Ризької Української середньої школи. Нагороджена двома орденами Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів, а також Хрестом Визнання за внесок у розвиток Латвійської держави.
ДОВІДКА "УК"
За інформацією Спілки українців Латвії, нині в республіці проживає близько 60 тис. українців, серед яких майже 50 тис. - апатриди (не мають громадянства). Решта прийняли громадянство України та Росії або шляхом натуралізації стали громадянами Латвії. За даними перепису 2000 року, 17 тис. 301 українець назвали своєю рідною мовою українську.
У Латвії діє кілька українських громадських організацій та ансамблів: Спілка українців Латвії, "Дніпро" (місто Рига), "Веселка" (місто Вангажі), "Водограй" (місто Резекне), "Мрія" (місто Даугавпілс), "Кобзар" (місто Вентспілс), "Світанок" і "Барвінок" (місто Лієпая). Крім Ризької Української середньої школи, працює українська недільна школа у місті Резекне.