Розвиток корпоративного управління є одним із трьох пріоритетних напрямків становлення вітчизняного фондового ринку. Інші два — реформування депозитарної системи й інфраструктури ринку, посилення регулятора. Про це під час міжнародного форуму корпоративних секретарів у Києві повідомив голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Тимур Хромаєв.
Останнім часом дуже змінилася наша країна, змінюються й підходи до корпоративного управління компаніями. Військові дії та реформування економіки країни ставлять перед учасниками фондового ринку нові завдання та кидають нові виклики. Вони мають бути креативними і гнучкими, долати масу перепонів, адже нині, наприклад, вимушені проводити збори акціонерів компаній на контрольованій Україною території, тоді як їхні активи розташовані на окупованій.
Корпоративні секретарі (такі посадові особи відповідають за взаємодію акціонерного товариства з акціонерами та інвесторами) мають тримати руку на пульсі своїх підприємств, передбачати їхні ризики, урегульовувати корпоративні конфлікти. Поки що держкомпанії відстають від зареєстрованих на біржі в розкритті інформації про діяльність, фінансові результати, структуру. Але експерти впевнені, що ці вимоги при гарному корпоративному управлінні мають виконувати і вони. Крім того, держкомпанії мають ще додатково інформувати про свої основні ризики, угоди з пов’язаними особами, розмір фінансової допомоги від держави (щоб знати наскільки ефективні їхні менеджери). Тільки за таких умов слово «державний» перестане у нас бути синонімом «неефективний».
Рівняймося на найкращі практики
Корпоративним секретарям стане слушною порада керівника Британського інституту дипломованих секретарів і адміністраторів (ICSA) в Уганді Елісон Діллон Кібірідж, яка впевнена, що корпоративний секретар має запобігати репутаційним ризикам, і завдяки його праці може підвищуватися вартість компанії. «Коли я пішла з цієї посади в одній мультинаціональній компанії, мій бос сказав мені: ти єдина людина зі всієї компанії, яка була моїм опонентом і при цьому не втратила роботу», — пригадує Елісон Діллон Кібірідж.
«Більшість країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) мають чітку заборону на участь політиків і чиновників у раді директорів держпідприємств. Вони мають конфлікт інтересів і є дуже зайнятими людьми, тому їм бракує часу на ефективне виконання функцій членів ради директорів. Першим, хто встановив цю заборону, був Адольф Гітлер, що істотно підвищило ефективність німецького держсектора», — розповів під час форуму консультант з корпоративного управління Міжнародної фінансової корпорації (IFC) Анатолій Єфименко. Його презентація була присвячена принципам корпоративного управління держкомпаніями ОЕСР. Ця поважна організація об’єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу: більшість держав Європейського Союзу, США, Австралію, Швейцарію та інші. ОЕСР активно співпрацює і з державами світу, які не є членами організації (зокрема з Україною), у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів. І хоча, як жартують експерти, у нашій країні не втілено і половини від одного принципу ОЕСР щодо держкомпаній, якщо хочемо рухатися вперед, маємо рівнятися на них.
Останнім часом частка держвласності в багатьох економіках достатньо швидко зменшується, але в багатьох юрисдикціях є і бажання втримати частку держави в різних сферах. За несприятливої ситуації, коли продавати об’єкти невигідно, постає питання організації більш-менш ефективного управління. І кожна країна порушує правила ефективного управління держвласністю по-своєму: через політичні міркування, популізм тощо.
Держава як власник має оголосити принципи та цілі управління підприємствами. Вони повинні мати прибуток або стримувати апетити монополій, щоб не постраждали умови конкуренції. Втручання держорганів у операційну діяльність компаній є неприпустимим. Часто у міністерства можуть бути свої інтереси. Це позбавляє раду директорів підприємства відповідальності. «Навіщо мати раду директорів, якій потрібно давати директиви та вказувати як голосувати? Навіщо підбирати дороговартісних статистів? Бажано, щоб орган, який здійснює централізоване управління корпоративними правами держави, мав підпорядкування не лише виконавчій владі, але й парламенту», — констатує Анатолій Єфименко.
Рада директорів має контролювати менеджмент і нести відповідальність за результати діяльності підприємства. На жаль, на пострадянському просторі є практика призначати менеджмент держпідприємства міністерством і паралельно призначати раду директорів. Проте вимагати від ради директорів повноцінного контролю, якщо вона не може звільнити менеджмент, марно.
Підходи до приватизації
Після затвердження урядом нового переліку об’єктів приватизації (у ньому далеко не всі компанії є акціонерними — є і держпідприємства), постає питання, який підхід при приватизації буде застосовано для них: спочатку корпоратизація чи продаж частин майнового комплексу, а вже потім за новим власником буде вибір організаційної форми компанії? «Скоріше всього, до таких компаній застосовуватимуть другий підхід. При Мінекономіки, яке є регулятором підходів держави як управлінця держпідприємствами, працює робоча група. Зокрема вона займатиметься питанням корпоратизації підприємств, які ще не готові до приватизації. У них потрібно перейти від форми прямого управління з боку держави до корпоративного управління», — каже заступник голови Фонду держмайна Юрій Нікітін.
На його погляд, завдання ФДМУ як мажоритарного та міноритарного акціонера компаній з держчасткою, збільшити їхню вартість перед приватизацією і провести її прозоро. Приватизація має дати ефект для бюджету як короткостроковий (гроші), так і довгостроковий (він для держави важливіший) — постійний дохід у вигляді податків від таких компаній.
Цікаво, що цього року ФДМУ в рамках спільного проекту з Професійною асоціацією корпоративного управління (ПАКУ) «Реформування корпоративного управління в компаніях з держчасткою» впровадив «Примірне положення про корпоративного секретаря акціонерного товариства, в статутному капіталі якого корпоративні права держави перевищують 50%». Крім того, ПАКУ нині працює над новою редакцією професійного стандарту корпоративного секретаря, який має стати орієнтиром для керівників акціонерок. Зокрема серед нових вимог для нього, порівняно з редакцією від 2010 року, — знання ділової української мови, ділового етикету, конфліктології, вміння спілкуватися з посадовими особами.
Ми в Google+