У бурхливий час людського протистояння і зіткнення протилежних поглядів на життєвий устрій, на вибір пріоритетів, авторитетів, традицій і просто людських симпатій, як ніколи, важливий пошук суспільного консенсусу. В Україні багато сіл з такими назвами, як Мирне, Тихе, Добре. Гадаємо, що не випадково українцям вони до вподоби. Як ставляться мешканці цих сіл до нинішніх подій в країні? Де, на їхню думку, сховалися нині миролюбність та спільність українців, які об’єдналися у державу, а тепер можуть розбігтися по різних кутках? «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій «Одна країна — одна доля», і перший репортаж — із села Мирне Рівненської області.
Чотири десятки кілометрів від Рівного — і ми в селі, напевне, з найкращою в світі назвою — Мирне. Одразу ж за ним притулилося обабіч центральної траси Тихе. До речі, обидва належать до однієї сільської ради — Мирненської, що у Костопільському районі. Як же в ці неспокійні морозяні дні живеться людям у населених пунктах з мирними назвами?
.jpg)
— Газ нам два роки тому провели, дороги заасфальтували, в магазинах маємо все необхідне, пенсію день у день отримуємо, — виходить із двору Любов Дідух. — А зараз ось, самі бачите, дороги розчищені від снігу, навіть до кожного провулку дістатися можна.
— Як оце нещодавно та снігова віхола взяла нас у свої обійми, то сільський голова машиною їздив услід за трактором, контролював, як той усе розчищає. Кілька разів довелося їм тут курсувати, — долучається до розмови Надія Мушин.
— А за газ багато платите?
— Та ні: 280 гривень за січень віддала, це без субсидії, — каже пані Надія.
— А я тільки 100, бо на субсидії, — додає Любов Дідух.
— Ми вам так скажемо: якби скрізь у державі такі керівники були, як наш Корнійчук, тоді, мабуть, і майданів не було б, — жили б собі люди мирно й тихо, як у нас, — то вже Надія Демчук перекидає місток, так би мовити, від конкретного до загального.
Петро Корнійчук — місцевий житель із гарною репутацією. Розпочинав із завідуючого фермою в тодішньому місцевому колгоспі-мільйонері, який очолював світлої пам’яті Іван Кухарчук, затим займався підприємництвом. Уже два скликання поспіль громада довіряє йому посаду свого головного менеджера. І управляє він ввіреною територією доволі успішно.
Тверде слово громади
— Річ у тім, що свого часу наш колгосп-мільйонер багато набудував: триповерхову школу на 500 місць, дитсадок, Будинок культури. Мали ми й власну пожежну частину, і профілакторій, і банно-пральний комбінат, і аптеку, — словом, життя тут, вважайте, не відрізнялося від міського, — розповідає сільський голова Петро Корнійчук. — Коли часи змінилися, звісно, знайшлися ті, хто поклав око на майно, яке було власністю колишніх колгоспників, тобто, вважайте, всієї сільської громади. Окремі приміщення, як-от аптека чи банно-пральний комбінат, таки відійшли спритникам. А далі на загальних зборах громада сказала своє тверде слово. Скажімо, будинок побуту ми вивели з пайового фонду СВК, що вважає себе правонаступником колишнього потужного господарства, і він перейшов у власність громади. Тепер у цьому приміщенні — філія дитячо-юнацької спортивної школи «Олімпієць» із секцією греко-римської боротьби та тренажерним залом, а також амбулаторія. Іншу ж його частину здаємо в оренду підприємцям: кошти, звісно, йдуть до сільського бюджету. Селяни ж натомість мають де і взуття відремонтувати, й зачіску зробити.
Скажіть, чи багато знайдете сьогодні сіл, де люди отримують подібні послуги? Хоча так має бути скрізь: хіба сільські люди чимось гірші від міських? На балансі сільської ради й дитсадок «Журавлик»: нині тут функціонують дві групи, але ось-ось, кажуть, відкриють третю. Підростає ж бо чимало дітвори не лише в Мирному та Тихому, а й у Данчимості та Моквині, що теж належать до цієї сільської ради. До речі, Данчиміст — наймолодше і, відповідно, найактивніше село: молодь тут залюбки будується і, як кажуть, пускає коріння: незважаючи на морозяний день, зустріли не одну маму з коляскою. А ще тутешня громада за два роки (!) власним коштом і власними руками звела чудовий православний храм —тепер тут моляться за мир та спокій не лише своїх родин, а й усієї держави. Зберегли й колишній колгоспний млин, і пожежний автомобіль.
Скільки грошей — стільки й повноважень
Сільський бюджет торік вдалося виконати на 129 %: спрацювали краще, ніж самі планували. Цього року, сподіваються, коштів надійде не менше: насамперед, від плати за землю, від оренди приміщень, від роботи підприємців, які на цій сприятливій території теж почуваються доволі комфортно. Приміром, один із них встановив лінію з виробництва металопрофілю та металочерепиці: і на свою сім’ю заробляє, й податки до сільської скарбниці вчасно сплачує, ще й місцевим жителям дешевше продає продукцію. Ось чому сучасна яскрава покрівля чи огорожа — тут не дивина: як не через один, то через два двори точно зустрінеш.
Та й обійстя все більше нагадують закордонні: люди бувають на заробітках, повертаються ж звідти не лише з грішми, а й з новими ідеями, які втілюють у власних помешканнях. Ось, скажімо, щойно зведений сучасний дім: на першому поверсі його власник розмістив салон ритуальних послуг (теж справа потрібна), а на другому обладнав кімнати для проживання. Чим, скажіть, не європейський підхід? Втім, свого, українського, колориту не втрачають: навіть узимку люди не лінуються прикрашати обійстя так, як це споконвіку робили їх діди та прадіди.
У багатьох дворах стоять трактори та комбайни: комусь техніка дісталась як частка в майні колишнього колгоспу, хтось придбав сам, щоб обробляти землю. Тут є п’ять невеличких фермерських господарств, які обробляють від 2 до 11 гектарів землі: фермерство — традиційний для Рівненщини спосіб господарювання на землі. Найбільше ж — понад 500 гектарів — має в оренді СГПП «Маяк» із сусіднього Сарненського району: справно сплачує податки до бюджету і з селянами розраховується.
— Питаєте, як нам живеться? — зупиняє на наше прохання свого симпатичного коника майстер лісу місцевого лісгоспу Микола Єнич. — Той, хто хоче працювати, непогано. А ще маємо потужну підтримку від обох керівників району — голови райдержадміністрації та голови райради. Вони не ділять між собою владу, а лише відповідальність. Можливо, тому, що обидва родом із нашого району, що тут люди знають їх та їхніх батьків, дідів. Скажімо, голова адміністрації Сергій Коваль — ще й депутат районної ради від нашого округу. У нас із керівниками району прямий зв’язок: є якась проблема — одразу телефонуємо чи приїздимо і разом вирішуємо. При бажанні знайти порозуміння нескладно. А на суцільних конфліктах нічого конструктивного не збудуєш. З київських трибун виступати — одне, а ми тут на місці добре знаємо, хто є хто.
Що додати до цих мудрих селянських слів? Хіба те, що порозуміння цій громаді сьогодні допомагає шукати… Тарас Шевченко. Зараз тут активно готуються до його славного ювілею: у розпалі — конкурси поезії та малюнків, попереду — велике урочисте дійство. Звісно ж, за участю трьох народних колективів, які має ця громада: аматорського народного хору, вокального гурту «Мирнівчани» та зразкового дитячого ансамблю народної музики. Здобути, а тим більше, десятиліттями підтверджувати високі звання непросто, але у людей є для цього й хист, і бажання.
Одне слово, і в Мирному, і в Тихому налаштовані на мир та спокій. І радять усім більш пильно придивлятися не лише до тих, кого обираємо до парламенту, а й у владу на місцях. Бо саме вона до людей найближче.
ДОВІДКА «УК»
Мирненська сільська рада займає територію майже 6 тисяч гектарів, тут проживає 2300 осіб, найбільше — 1400 жителів — у селі Мирне. Тут 50 багатодітних сімей. Здійснюють господарську діяльність 36 суб’єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб-підприємців). Вони займаються роздрібною торгівлею, сільським господарством, ремонтом та виготовленням меблів, розпилюють деревину, столярують.
КОМЕНТАР
Перспектива завжди є!
Сергій КОВАЛЬ,
голова Костопільської райдержадміністрації,
депутат районної ради:
— Мені приємно представляти громаду Мирненської сільської ради. Бо живуть тут щирі й працьовиті люди, які самі щодня змінюють своє життя на краще. А хто працює, тому, звісно, й допомогти не гріх. На території сільської ради всі вулиці асфальтовані або ж білощебеневі, ми разом завершили газифікацію тутешніх населених пунктів. Сьогодні на порядку денному — освітлення всіх сільських вулиць. А проект «Реконструкція трибун стадіону в селі Мирне «Спорт для всіх і всім», який представила громада, переміг в обласному конкурсі. Оскільки 2014 - 2015 роки в області оголошено роками розвитку територіальних громад та сільських територій, маємо розумно цим скористатися. 25 тисяч гривень надійде на реалізацію проекту з обласного бюджету, 18 тисяч на умовах співфінансування — із сільського. Отож щойно зійде сніг, як розпочнуться роботи на стадіоні.
Торік Мирненська сільська рада назбирала 128 тисяч гривень у бюджет розвитку — це гарний динамічний показник, що свідчить: завтрашній день кожної території залежить насамперед від людей, які тут живуть.