ЛІКНЕП
Повідомити батькам про затримання дитини правоохоронці часто забувають
Знущання над дітьми, навіть тими, які скоїли злочин, виходить за рамки звичайного людського розуміння. Особливо коли так чинять правоохоронці, які насправді мали б захищати і наставляти на правильний життєвий шлях. Як доводять недавні дослідження, саме малолітні правопорушники все ще залишаються однією з найбільш вразливих груп, що нерідко піддається незаконному насильству, а подеколи катуванню.
На жаль, не всі міліціонери толерантно ставляться до затриманих. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ
Визнати вину
12-річний Максим Пилипенко (ім’я та прізвище змінені з етичних міркувань) викрадав мобільні телефони у школярів. Робив це, лише коли приїжджав у гості до бабусі в Харків. Так тривало недовго, і одного ранку міліціонери приїхали й забрали хлопця до райвідділу. Там у нього «вибили» пояснення із зізнанням у скоєнні злочинів. Цього самого дня увечері Максима відпустили додому. Проте вже наступного його знову забрали до райвідділу, де протримали півтори доби до початку офіційних допитів слідчим. Хлопця опитували працівники підрозділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Спочатку Максим розповів про всі випадки, коли він відбирав телефони у школярів. Потім його змушували «пригадувати ще». А коли дитина нічого нового не розповіла, її почали змушувати зізнатись у скоєнні інших злочинів. Один із міліціонерів навіть дав хлопцеві стусана і вдарив кулаком. Щоправда, інший обмежився криками, нецензурною лайкою й погрозами побити.
Адвокатові хлопець розповів, що з ним жорстоко поводились міліціонери. Цікаво, що офіцер, який проводив «допит», застосовуючи силу, у приватній розмові зізнався, що, на його думку, саме так і потрібно поводитись із маленьким злочинцем. Офіційний допит Максима проводили у присутності адвоката і педагога, після чого його відпустили під нагляд матері.
На жаль, в Україні такі ситуації не поодинокі. Про це свідчать результати досліджень, проведених в 2012 році Харківською правозахисною групою та Харківським інститутом соціальних досліджень.
— Основні висновки, яких дійшли дослідники, полягають у тому, що фізичне насилля щодо дітей досить поширене. Головна мета насилля — не що інше, як отримання свідчень і визнання вини, — зазначила Руслана Сірман, керівник проектів з питань захисту прав дітей дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). — Діти кажуть, що здебільшого не б’ють тоді, коли ти зізнався у скоєнні злочину. Найчастіше насилля має характер побоїв, але траплялись випадки катувань через асфіксію (вдягали протигаз і перекривали повітря), а одна дитина розповіла про катування зброєю. Часто порушують право дитини на інформування батьків про її затримання. Також не завжди доступна правова допомога.
Скаржитись можна, але не завжди
Трапляються випадки фізичного насилля і під час перебування в СІЗО. Але в колоніях насилля вже не настільки поширене, як під час зізнання та перебування в СІЗО.
— Часто діти розповідають про насильство між співкамерниками під час перебування у СІЗО, — продовжує Руслана Сірман. — Так відбувається через неналежний нагляд за поведінкою утримуваних. Стосовно дітей, які перебувають у закладах соціальної реабілітації, — школах та училищах, то одним із найбільш розповсюджених порушень було те, що їх направляли до таких закладів без рішення суду. У цих закладах поширене покарання за неналежну поведінку — обмеження спілкування з батьками. Проте це пряме порушення прав дитини. Таку практику в Україні слід зупинити, тому що спілкування з татом і мамою — чи не найнеобхідніша складова під час реабілітації дитини і повернення її до суспільства.
Хоч як прикро, тортури та поводження, яке принижує людську гідність, — непоодиноке явище. Аналіз, проведений в ході дослідження, показав, що ні в ДПтС, ні в МВС, ні в прокуратурі немає окремого нормативного регулювання розгляду скарг на жорстоке поводження зокрема щодо неповнолітніх. Скарги розглядають залежно від того, про що саме йдеться. А опрацьовують лише в порядку розгляду звернень громадян або в порядку кримінального провадження. Тож і статистики скарг на катування чи інше жорстоке поводження з дітьми та реагування на ці випадки у прокуратурі немає.
Нелегко письмово поскаржитися до органів державної влади на дії адміністрації колонії. А все тому, що вся кореспонденція засуджених, окрім звернень до Уповноваженого ВРУ з прав людини, ЄСПЛ та інших міжнародних організацій і прокурора, підлягає перегляду. А надсилання засудженими листів і звернень проводиться лише через адміністрацію установ виконання покарань. Проте в реальному житті засудженим складно реалізувати своє право на листування із перерахованими вище інстанціями без перегляду таких звернень адміністрацією колоній.
Поговорити і зрозуміти
На жаль, так відбувається попри те, що наша країна ратифікувала основні міжнародні нормативні акти щодо захисту і забезпечення прав дітей. Тож ми б мали дотримуватися положень, встановлених у цих нормативних документах.
Проведений під час дослідження огляд нормативних актів дає змогу зробити висновок, що чинне законодавство України декларує основні права щодо захисту дитини від катувань, жорстокого або нелюдського поводження. Але система нормативних актів у цій царині не надає чіткого уявлення, як усі ці декларації реалізуються на практиці та які є механізми захисту дитини.
Хоч на думку експертів, коли йдеться про правопорушення, скоєні дітьми, потрібно застосовувати медіацію (метод вирішення спорів із залученням посередника, який допомагає сторонам конфлікту налагодити спілкування і проаналізувати ситуацію так, щоб учасники самі змогли його вирішити). Тобто правопорушник і потерпілий зустрічаються у присутності нейтральної сторони — медіатора, який допомагає сторонам зрозуміти наслідки скоєних злочинних дій. Подеколи сторонам, які конфліктують, вдається самостійно порозумітися.