Грудень для шахтарського краю здавна вважали місяцем трудових рекордів. Адже колись із початком зими буквально щодня приходило повідомлення з котроїсь із шахт, де гірники рапортували про дострокове виконання річного плану вуглевидобутку і потім працювали вже в рахунок січня. Газети і телевізійні ефіри пістрявіли світлинами й сюжетами про «гвардійців праці», які піднімали на-гора останні до плану тонни палива, та святкові ялинки, що завчасно з цієї нагоди наряджали в адміністративних будинках підприємств. А чи не найбільшою окрасою завершення трудового року були темні брили вугілля з виведеними на них білими цифрами — позначеннями рекордного видобутку палива. Звісно, ці цифри означали ще й солідні преміальні за перевиконання планів.

А тепер? А тепер у шахтарському Донецьку наприкінці року актуальні інші цифри. Приміром, така: понад 10 тисяч родин місцевих шахтарів опинилися на межі голодної смерті. Середня зарплата гірників — приблизно 5 тисяч рублів (2 тисячі гривень). На 2—3 місяці зазвичай затримується виплата заробітку донецьким гірникам (аж 8 відсотків зарплати отримали недавно гірники однієї з шахт). За п’ять років «процвітання республіки» тут не модернізували жодну із шахт. Саме про це й інші «досягнення» написали дружини донецьких шахтарів у листі до самого Володимира Путіна, оприлюдненому на сайті управління президента РФ зі звернення громадян.

«Ця банда не оплачує навіть лікарняні»

Це звернення фактично є скаргою, бо жительки окупованого проросійськими збройними формуваннями Донецька нарікають на низькі зарплати шахтарів і затримку їхніх виплат, водночас із гнівом розповідають про тих, хто довів шахти до руїн, а людей — до злиднів. «Вугілля та решту багатств «ДНР» вивозять мародери ЗАТ «Внешторгсервис». На вимоги погашення багатомісячних боргів по заробітній платі представники мародерів із «Внешторгсервису», глава Денис Пушилін, так званий міністр вугілля Дубовской та інші офіційні особи починають розповідати нашим чоловікам казки про воєнний стан, а самі жирують щодня», — обурюються автори, які об’єдналися і створили організацію «Комітет дружин шахтарів».

Нарікаючи на мізерну платню гірникам та її затримку, донеччанки звертають увагу на небезпечні й неймовірно важкі умови праці, на те, що немає нормального харчування, що панує порушення всіх прав — це стало звичним в останні роки «процвітання». «Всупереч колективному договору і трудовому кодексу нашим чоловікам, які йдуть на лікарняний, ця банда не оплачує їх, а для покарання переводить на менш оплачувану роботу. З моменту проголошення «республіки» жодну шахту не модернізовано. Наші чоловіки, ризикуючи життям, змушені працювати на зношеному обладнанні, але цим людям байдуже, скільки шахтарів загине чи травмується», — пишуть вони. І наостанок про головне: «Дуже прохаємо проявити свій вплив і за необхідності підключити Слідчий комітет, аби навести лад і нарешті змусити мародерів виплатити нашим чоловікам борги по заробітній платі. Ми вже зверталися до Пушиліна і міністра Дубовського, але борги не погасили».

Те, що за врегулювання ситуації взявся «Комітет дружин шахтарів», не випадковість. Бо донецькі шахтарі, які колись організовували масштабні акції протесту, на вимоги яких мусили реагувати Москва за часів СРСР і Київ, нині фактично безсилі в умовах тоталітаризму, що панує в «народній республіці». «Спробу провести мітинг протесту проти затримки заробітної плати гірники робили навесні. Тоді на центральну площу Донецька прийшли трохи більше півсотні людей. Але поряд з ними влада почала проводити якесь молодіжне розважально-спортивне свято. Ще один схожий мітинг мали намір провести у листопаді, але знову чогось не склалося», — розповідає дружина гірника-пенсіонера з обласного центру.

Донеччани пригадують: востаннє справді багатолюдна шахтарська акція протесту відбулася ще влітку 2014 року. Тоді звезені на площу гірники майже з усіх місцевих шахт вимагали припинити обстріли житлових районів, звинувачуючи в цьому українських військових. Утім, цей мітинг задля картинки на російському ТБ організували безпосередньо керівники окупаційної влади. Натомість нині вони всіляко попереджують виникнення стихійних акцій протесту гірників, погрожуючи адміністративними та іншими покараннями.

За таких умов не здалися тутешні жінки, тому й створили «Комітет шахтарських дружин». Відтак від його імені і почали вимагати повернути борги. До речі, після візиту до керівників колишнього лідера вітчизняного вуглевидобутку донецької шахти імені Засядька і попередження про рішучіші дії борги гірникам цього потужного підприємства справді почали віддавати. Проте цей випадок став чи не єдиним позитивним результатом діяльності цього комітету, бо на інших шахтах повернення боргів, як і раніше, тільки обіцяють. А звернення жінок до глави «ДНР» Дениса Пушиліна і їхні погрози не пускати своїх чоловіків до шахт, де не платять зарплату, схоже, дуже не сподобалися окупаційній владі. У відповідь вона вирішила відправити гірників шахти імені Калініна у відпустку за 2/3 заробітної плати, а колег об’єднання «Макіїввугілля» ошелешили повідомленням про припинення вуглевидобутку і переведення шахт тільки на режим відкачування води. Ось тоді і з’явилося відчайдушне рішення написати про свої біди до Москви «самому».

Знищують ще вцілілі шахти

Те, що в окупованому Донецьку за соціальні права шахтарів активно борються здебільшого їхні жінки, підтверджує сумні реалії — край вугілля, точніше його окраєць, що опинився по той бік лінії розмежування, за минулу п’ятирічку перестав ним бути. Це стосується позицій, сили, єдності й впливу представників гірників, а також видобутку палива. Адже 70 відсотків вугільних підприємств, які працювали тут до весни-літа 2014 року, вже через рік припинили роботу і більшу частину після розграбування відновити ніколи не вдасться. Решту шахт, рентабельніших, «націоналізували», і ще кілька років вони хоча й зменшили вуглевидобуток, однак трималися на плаву. Цього вистачило аж до 2019-го, коли майже вся економіка «республіки» увійшла в круте піке. Всупереч заявам, що лунали про чергові «успіхи», почали зростати ціни на продукти харчування та інші товари. І навіть за комунальні послуги — уперше із 2014-го. А оскільки заборгованості з виплати зарплати на підприємствах стали звичною справою, серед потерпілих опинилися й шахтарі.

Нині у «ДНР» працюють півдесятка вуглевидобувних підприємств: «Донецька вугільно-енергетична компанія», «Макіїввугілля», «Торезантрацит», «Шахта імені Засядька» та ПАТ «Шахтоуправління «Донбас». Всі вони мають дефіцит фонду заробітної плати та коштів на модернізацію. Бракує ринків збуту палива, до того ж слід враховувати «пенсійний» вік шахт і критичну зношеність механізмів та обладнання. «Ні для кого вже не секрет, що вугілля, яке видобувають у «республіці», продають за її межі. Скажімо, до Туреччини чи до України. Але йде воно туди під виглядом російського і продають його менше собівартості видобутку. Таким чином, наші нинішні господарі — «Внешторгсервис» — фактично вбивають ще вцілілі шахти, бо ті не отримують коштів на свій розвиток, а людей змушують працювати майже безплатно. Кажуть, борги перед шахтарями становлять уже майже вісім мільярдів рублів і, чесно кажучи, у нас є великі сумніви, що ці гроші колись повернуть», — нарікає житель Макіївки.

Компанія «Внешторгсервис», що належить олігарху Сергію Курченку, який подався до Росії вслід за експрезидентом Януковичем, підтверджують експерти, справді контролює всю економіку «ДНР». З 2018 року вона стала єдиним покупцем вугілля. А щодо розміру заборгованості, то джерела називають різні цифри. Одні підтверджують вісім мільярдів рублів боргів перед шахтами. Інші стверджують, що цю суму «ВТС» заборгував усім підприємствам «республіки»: 2,5 мільярда гірникам, 3 — енергетикам, решту — залізничникам і постачальникам. Недавно стало відомо, що компанія реструктуризувала борг, але виплати почнуться тільки через два роки — рівними частками впродовж наступних чотирьох років. Натомість нарахування відсотків за невчасно виплачені заробітки не передбачено.

Насамкінець.  Звісно, ні в «республіці», ні за її межами вже нікого не дивує, що доведені до відчаю дружини донецьких гірників вирішили врегульовувати нагальні проблеми у «кремлівському форматі». Бо всі знають, хто справжній господар на окупованих територіях Донбасу, — за таких обставин тут виживають за політичної і військової підтримки РФ. Та й занепадає цей колись потужний промисловий край, стрімкими темпами перетворюючись на депресивні території, також під орудою російських «кураторів» та місцевих колаборантів — бездарних управлінців, шахраїв і кримінальних злочинців.

Інша справа, що «сам» зазвичай скромно применшує свою роль у спричиненні масштабної трагедії на Донбасі, що навесні 2014-го прийшла сюди під прапорами РФ. І є великі сумніви, що він не відає про брутальні дії тих, кому віддав на відкуп окуповані території.