Перший український
космонавт
Леонід КАДЕНЮК
Сьогодні перший український космонавт Леонід Каденюк відзначає свій 60-річний ювілей, з чим ми його щиро вітаємо! В скрижалі новітньої української історії цей відважний чоловік увійшов тим, що з 19 листопада по 5 грудня 1997 р. виконав космічний політ на американському БТКК "Коламбія" місії STS-87. До речі, на емблемі польоту був український прапор - так вирішив командир екіпажу, щоб підтримати молоду Українську державу.
- Леоніде Костянтиновичу, на яких позиціях зустрічаєте свій ювілей?
- Гадаю, на міцних. Я - член колегії Національного космічного агентства, віце-президент Аерокосмічного товариства України, почесний професор кількох вітчизняних університетів. Маю також багато обов'язків, пов'язаних з моєю роботою як народного депутата Верховної Ради ІV скликання.
- А тепер запитання, яке вам, напевне, ставлять найчастіше: чому ви вирішили стати космонавтом?
- Моя мрія стати космонавтом народилася 12 квітня 1961 року, коли людина вперше полетіла в космос - це був Юрій Олексійович Гагарін. Ця подія - перший політ людини в космос, як і перший запуск супутника з Землі, мала, без перебільшення, вселенське значення. Чому? Тому що на одній із планет Усесвіту цивілізація врешті-решт створила такі технічні засоби, за допомогою яких вона змогла подолати тяжіння своєї планети та вирватися в космос. І з того часу стало зрозумілим, що в космос людина літатиме постійно.
- Це правда, що для вступу до льотного училища ви приписали собі рік у метриці?
- Справді, після закінчення школи мені було 16, а у військові училища приймали з 17-ти. І коли я пройшов медичну комісію в районі в Хотині, начальник четвертого відділу майор Володимир Ілліч Міхеєв - я його запам'ятав на все життя - знімає телефонну слухавку і комусь каже: "Может быть, когда-нибудь мы будем встречать его на космодроме с цветами. Давайте поможем этому молодому человеку". Цю фразу я теж запам'ятав. А оскільки у мене брат-близнюк, пізніше я це нестикування виправив.
- Як відбувався відбір до загону космонавтів?
- Я закінчив вище льотне училище, а Сергій Павлович Корольов, тоді генеральний авіаконструктор, прийняв рішення про відбір космонавтів серед людей, професія яких найближча до професії космонавта - це льотчики-винищувачі. Льотчик-винищувач літає один у літаку, отримує певні перевантаження, перепади тиску, він один у кабіні, він сам - і штурман, і радист, і пілот, це дуже цікава професія. Я працював льотчиком-інструктором у Чернігові, і під час чергового набору в космонавти у 1976 році (це був шостий набір після першого, гагарінського, в загін українських космонавтів) мене відібрали. Медична комісія роз'їжджала майже по всіх військових частинах Військово-повітряних сил Радянського Союзу, починаючи з Німецької Демократичної Республіки, де були наші аеродроми, закінчуючи Далеким Сходом. У такий спосіб було відібрано з кількох тисяч льотчиків-винищувачів спочатку 254 чоловіки.
- Які були вимоги?
- Нас викликали до Москви, в Зоряне містечко, де ми проходили грунтовну медичну комісію упродовж двох місяців. Щодня проводилися всілякі аналізи, відбувалося глибоке вивчення кожного внутрішнього органа. Взагалі я не уявляв, що так можна людину досліджувати. Врешті-решт із такої кількості було відібрано 9 чоловік. А потім нас готували як майбутніх командирів багаторазового космічного корабля "Буран" і космічних кораблів "Союз", які нині літають. Власне, основна підготовка відбувалася для "Бурана", й тому ми повинні були стати ще й льотчиками-випробувачами. Після відбору нас відправили в Центр підготовки льотчиків-випробувачів в Актюбінську. Підготовка була унікальна.
- Що відчувала ваша родина, коли ви були в космосі?
- Для рідних людей це, будемо казати, життєва стресова ситуація. Звичайно, батьки переживали, щоб політ відбувся нормально. Хоч я багато років працював льотчиком-випробувачем, для дружини також це було постійним випробуванням. Але це був мій вибір роботи. Наскільки вона цікава, настільки й небезпечна. Багато моїх друзів гинуло. Скажімо, з нашої дев'ятки загинув Льоня Іванов - під час випробування він зірвався в "штопор".
- Наскільки безпечним був космічний політ?
- У льотчика-випробувача є катапульта, і це дає йому можливість порятунку в екстремальній ситуації. Треба тільки витягнути шнур катапульти, вона автоматично вистрелить, і ти спустишся на парашуті. А в космічному кораблі цього немає. Загалом космічний політ можна поділити на три етапи: старт і виведення на орбіту - перший. Другий - перебування в космосі та виконання завдання. І третій - повернення на Землю. Кожен з них має певні особливості. Мабуть, усе-таки найнебезпечніше - старт і виведення на орбіту. Тому що все те, що стартує, важить 2 тис. 240 тонн! І оцю величезну технічну споруду треба відірвати від Землі і менше ніж за 10 хвилин розігнати до першої космічної швидкості. Це всього 9 хвилин і трохи більше 40 секунд!
- Якби вас запитали - навіщо літати в космос, що б ви відповіли?
- Якщо можна відповісти одним реченням - щоб покращити життя на Землі. А якщо докладніше, то все пов'язано з космічним простором: починаючи від сільського господарства, медицини і закінчуючи високими технологіями.
- Ви маєте на увазі космос як фізіологічну, природну чи як філософську реальність?
- Тут і філософська, і природна реальність, тому що це все дуже взаємопов'язано. Перебуваючи в космосі, я звертався й до філософії, тому що все, що там бачив, наштовхувало на певні філософські роздуми. Я про все це пишу у своїй книжці. Космічний простір вражає настільки, що спонукає до багатьох роздумів. Саме там розумієш, наскільки недосконале людське суспільство, як воно неправильно живе.
- Що вас стурбувало найбільше?
- Тоненький прошарок атмосфери, який огортає Землю. Він такий блакитний, особливо коли подивитися на лінію горизонту та проекцію оцього прошарку на тлі космосу. Побачивши це вперше, відчув якийсь розпач: невже в такому тонесенькому прошарку існує життя на планеті Земля? І не тільки на планеті Земля, а й далеко за межами Сонячної системи. Від цього тонесенького прошарку залежить існування цивілізації на нашій планеті, а що ми робимо з екологією?! Особливо гостро там розумієш, яке це безглуздя - створення людиною зброї - ядерної, хімічної, бактеріологічної, націленої не тільки на знищення людини людиною, а й природи. Загалом наша планета десь більше ніж на 70% укрита океанами й морями. І в їхніх глибинах дуже загрозливо виглядають атомні підводні човни, ці плавучі "чорнобилі". Не приведи Господи аварія, водяні течії рознесуть радіоактивне забруднення по всій планеті! А її життя не повинно бути заручником амбіцій військових чи політиків. Тобто треба дбати про екологію, про життя, дбати про майбутнє. Це дуже важливо.
- Які відчуття у вас викликав стан невагомості?
- Мені було надзвичайно легко, коли я займав у тому просторі позу дитини в утробі матері. Я наче відчував, наскільки той стан був блаженним.
- А чим саме ви займалися під час польоту?
- У мене було завдання виконувати наукові експерименти, а ще я, Калпана Чавлу та Такао Дої повинні були працювати зі скафандрами. З Такао Дої ми знімали ці скафандри з космонавтів після їхнього виходу на орбіту, а з Калпаною екіпірували колег перед спуском з орбіти.
- Чи були у вас на космічному кораблі якісь цікаві події?
- Можу пригадати святкування Дня подяки в американських традиціях. Справді, це було дуже цікаве святкування, адже з нами була традиційна святкова страва - індичка. Зранку привітали одне одного, випили сік і за традицією скуштували індичку. А єдина жінка, індуска Кейсі, умовила взятись усіх за руки і водити танок по всьому кораблю: підлога, стіна, стеля, стіна, знову стеля! Ще з цікавих моментів можу сказати, що ми у космосі грали у футбол, тож "Коламбія" стала і рідним домом, і спортивним майданчиком.
- Чи підтримуєте ви сьогодні стосунки з колегами по екіпажу?
- З деякими спілкуємося по телефону або електронною поштою. Коли я буваю у США, ми зустрічаємося. П'ять років тому Кевін Крісел, командир екіпажу, прилетів спеціально у Вашингтон, щоб зустрітися зі мною. На жаль, трагічно пішла з життя Калпана Чавлу, загинувши під час останнього свого польоту у 2003 році.
- Як ви гадаєте, коли ще український космонавт полетить у космос?
- Відповісти на це запитання досить непросто, хоч потреба в цьому є - наші вчені запропонували багато експериментів. І хотілося б, щоб ці експерименти робив саме український космонавт. Та підготовка космонавтів потребує значних коштів.
- Який нині стан розвитку космічної галузі в Україні?
- Україна є космічною державою. Тобто якщо у світі космічними технологіями займаються десь близько 140 держав, з них мають повний цикл такого виробництва усього 5-6, і Україна до них належить. Нині наша країна працює за Національною космічною програмою, яка триватиме до 2012 року. Національне космічне агентство уклало близько півсотні міжнародних угод про співпрацю з різними країнами, й ці програми нині реалізуються.
- Робота роботою, а як ви відпочиваєте?
- Дуже люблю подорожувати, займаюся спортом, читаю, пишу книги. А загалом я родинна людина, і якщо випадає вільна хвилина, намагаюсь проводити її в колі сім'ї. Адже тепер польоти і небезпеки позаду, тож саме час винагородити рідних за їхнє терпіння і любов.
ДOСЬЄ "УК"
Леонід КАДЕНЮК. Народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці Чернівецької області в родині сільських учителів. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків та літакобудівний факультет Московського авіаційного інституту. З 19 листопада по 5 грудня 1997 року виконав космічний політ на американському БТКК "Коламбія" місії STS-87. Одружений, має двох синів.