Роботи Віктора Ковтуна, як відомо, зберігаються в Національному художньому музеї України, а також в художніх музеях Харкова, Чернігова, Львова, Херсона, у Львівській та Чугуївській картинних галереях, художніх музеях Чувашії, Китаю, Словаччини, Німеччини й інших музеях та приватних колекціях України і світу. Однак мало хто знає, що полотнами художника захоплюються також багато відомих європейських і українських колекціонерів та політиків, серед яких є і прем'єри, й президенти. Як пишуться картини для них та про власну "творчу кухню" наш кореспондент і попросила розповісти Віктора Ковтуна.
- Вікторе Івановичу, вашими полотнами милуються всі президенти України. Як вони до них потрапляють?
- Дуже просто. Пригадую 1994 рік, коли у липні був обраний Президентом України Леонід Кучма. А напередодні дня його народження до мене звернулися два народні депутати від Харкова - Олег Дьомін та Олег Таранов. Вони попросили написати земляку (Леонід Кучма, як і я, родом з Чернігівщини) картину "Новгород-Сіверський". Я виконав прохання і народні депутати подарували це полотно Президенту. Інші роботи потрапили до колекції Леоніда Даниловича з персональних виставок. Кілька моїх полотен є і в Леоніда Кравчука.
- А які з ваших картин дісталися Віктору Януковичу?
- Почну з останньої. Мій великий друг - директор Донецького національного театру опери і балету Вадим Писарєв, з яким спілкуємося ще й як члени Шевченківського комітету, побачивши в Києві мій "Бузок", щиро закохався у нього. Я передав йому одну зі своїх робіт цього циклу. Вадим Писарєв почепив картину в широченній рамі у своєму кабінеті, де її й помітило подружжя Януковичів. Особливо сподобався "Бузок" дружині Президента, яка не могла відвести від полотна очей. Тоді ж Вадим Писарєв і зателефонував мені та попросив написати ще одну картину з бузкової серії для Людмили Янукович. Ось так моя остання робота "Бузок", а це було на початку цього року, поповнила колекцію Президента України. Хоча й раніше мої картини потрапляли до Віктора Януковича ще як він був Прем'єр-міністром. Отже, в чинного Президента не одна моя робота.
- Кажуть, що і в екс-президента Росії, а нині прем'єра Володимира
Путіна теж є ваша робота. Що уподобав Володимир Володимирович?
- Зимовий ранок першої столиці України з її неповторними провулочками і величним Успенським собором. Цю світлу роботу під назвою "Харків зимовий", розмірами 80 на 100 см, писав спеціально для Володимира Путіна. А вийшло це так. Начальник його охорони Микола Глущенко родом із Харкова. Якось давно наші генерали мене з ним познайомили, і він, розповівши Володимиру Володимировичу про наші дружні стосунки, пообіцяв йому привезти мою картину. І перед від'їздом на історичну батьківщину Микола Глущенко запитав у Путіна, яку б картину той хотів мати, на що отримав як завжди вичерпну відповідь: "Має бути щось таке світле". Коли це побажання передавали мені, надворі була зима, і у мене відразу ж виникла ідея відтворити один з найкрасивіших зимових куточків нашого неповторного міста.
- Вікторе Івановичу, а наскільки взагалі широка географія подарунків ваших картин?
- Судіть самі. Одна з моїх робіт "Зимовий кафедральний собор", датована ще 1995 роком, висить у приймальні голови облдерж?адміністрації в Ужгороді. А зробив такий подарунок закарпатцям перший голова Харківської облдержадміністрації Олександр Масельський, який ще 16 років тому започаткував культурний обмін між нашими областями, що й почався з моєї виставки в Ужгороді. Як зараз пам'ятаю, запросив мене Олександр Степанович до себе в кабінет о пів на сьому ранку і сказав: "Вікторе, через два тижні відкриваємо виставку". А часи тоді були дуже скрутні - не було навіть бензину, щоб перевезти полотна. Та Олександр Степанович пообіцяв допомогти і слова свого дотримав - виставку ми відкрили вчасно. Інша моя робота, великий натюрморт метр на метр - волошки з ромашками, перебуває в домашній колекції губернатора Санкт-Петербурга Валентини Матвієнко. Такий подарунок я зробив їй після того, як вона відвідала мою персональну виставку "Дві столиці. Одна доля", що проходила у Санкт-Петербурзі в 2007 році. Тоді у Центральному виставковому залі "Манеж" експонувалося понад 200 моїх робіт. У цих картинах я порівнював міські пейзажі Петербурга і Харкова, причому наше місто ні в чому не поступалося північній столиці Російської Федерації. А оскільки Валентина Матвієнко родом з України - з Житомирщини, то прикипіла душею до польових квітів, які я й залишив їй на пам'ять.
Є мої роботи і в мера Шанхая (Китай) та в культурному центрі цього міста, де проходила моя недавня виставка з 50-ти робіт. Загалом кількість виставок у різних містах і країнах уже давно перевалила за 200. Звідси можна простежити, де і в кого залишилися мої роботи.
- Де черпаєте сюжети для творчості, чим любите писати найбільше?
- Ось розмовляю з вами, можливо, якийсь сюжет буде. Дуже великий відсоток моєї творчості займає Чернігівщина, де я народився і виріс. Величезна кількість робіт присвячена Слобожанщині - краю, в якому з 15 років почалося моє становлення як художника. Наприклад, після нашої зустрічі буду в Чугуєві, на батьківщині Іллі Рєпіна, відкривати виставку батика В'ячеслава Лещенка - впевнений, сюжет буде чудовий. Бо все, що там бачу, що мене оточує, кладу на полотно. Загалом сюжетів багато. Залишається ще три роки до 200-річчя Тараса Шевченка. Думаю, що до цієї дати буде величезна виставка і в Україні, і в Росії. Один із таких сюжетів - "Шевченко і Москва". Мій великий друг, директор Національного культурного центру на Арбаті сказав, що чекає від мене картину "Шевченко і Щепкін". Я вже пообіцяв її написати, тому що це цікаво мені. Щодо написання, то дуже подобаються кольорові олівці як матеріал для натури і невеличких етюдів. А основну частину роботи виконую олійними фарбами.
- Коли вам краще працюється - удень чи вночі, взимку чи влітку?
- Коли є час. На жаль, його завжди обмаль. Тож я не чекаю, коли приходить натхнення. Якщо у моєму розкладі є півдня - я в майстерні. Сьогодні я так організував своє життя, що в мене все поряд - майстерня, спілка, академія. Крім того, в майстерні на мене завжди чекають ескізи, які переростають у роботи.
- Вікторе Івановичу, торік цикл ваших робіт "Мій край - Слобожанщина" удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка. Що до нього ввійшло, скільки часу над ним працювали?
- До цього циклу ввійшло майже 100 робіт, написаних за останні чотири з половиною роки і оприлюднених на виставках. Багато сюжетів, пов'язаних з Чугуєвом - Рєпінським краєм. Є полотна, присвячені рідному Харкову і спогадам свого дитинства. І, звичайно, кілька полотен присвячені мамі Шурі. Загалом це серія робіт, яка об'єднала всі види і жанри.
- Саме у цій серії представлене одне з ваших унікальних полотен "Вечір на Десні", що вже багато років вражає глядачів з першого погляду. Чому воно все червоне?
- Цікаве питання. Я народився у сільській хаті, яка розташована за 100 м від порому на Десні - в Мезині. У вересні 1943 року, про це мені розповідала в дитинстві бабуся Уляна, радянські війська тут форсували Десну. Три доби вода була червона від крові солдатів, яких розстріляли німецькі батареї, що стояли на кручі з протилежного боку. На картині зображений просто вечір, але згадка про бабусині розповіді зробила її такою червоною. Це величезне і дуже дороге мені полотно, тому не віддаю його ні до якого музею.
- Не можу не запитати вас і ще про одну роботу з цієї серії - "Поле соняшнику". Цю культуру, здається, малюють усі художники, однак ваші якісь особливі, чіпляють за душу. Більше того, кожне соняшникове полотно - абсолютно не схоже на попереднє. Як вдається не повторюватися?
- Уже багато років дружу з Борисом Олійником. Якось він прочитав мені свій вірш "Мати сіяла сон, а зійшов соняшник". Ці рядки так зачепили мене за душу, що вилилися на полотно. Тож одні з перших моїх "Соняшників" оселилися в квартирі цього чудового поета. І саме він колись сказав під час моєї виставки в Українському домі: "Якщо хочеш бачити справжню Україну - дивись картини Віктора Ковтуна". І хоча сказано це багато років тому, я згадую ці теплі слова і намагаюсь не схибити.
ДОСЬЄ "УК"
Віктор КОВТУН. Народився 1 червня 1958 р. на Чернігівщині. Вчився у Харківському художньому училищі у відомого українського живописця і графіка В. Лапіна. По закінченні відділення монументально-декоративного розпису Харківського художньо-промислового інституту працював у цьому виші, пройшов шлях від викладача до професора кафедри малюнка. З 2001 р. - керівник персональної творчої майстерні сюжетно-тематичної картини в Харківській державній Академії дизайну і мистецтв. Член-кореспондент Петровської Академії наук і мистецтв (Санкт-Петербург), дійсний член міжнародної Академії інформатизації при ООН, академік Української Технологічної Академії та Міжнародної академії в Каліфорнії (США), президент міжнародного благодійного фонду ім. Іллі Рєпіна. Голова правління Харківської організації Національної спілки художників України. Народний художник України. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.