Наприкінці вересня троє невідомих, один із яких назвався працівником місцевого «Житлокомсерсіву», спробували демонтувати меморіальну дошку Юрію Шевельову, встановлену в Харкові на будинку №17 на вулиці Сумській. Після невдалих спроб вони ударами сокири розтрощили пам’ятний знак і втекли. Інцидент відбувся через півгодини після ухвалення сесією Харківської міської ради рішення про демонтаж меморіальної дошки, дозвіл на розміщення якої було надано топонімічною комісією ще у травні 2011 року. Це бузувірство сколихнуло не лише громаду Харкова, а й усю Україну, українську діаспору та світову інтелігенцію.
Кому вірити?
Нині жителі Харкова, мабуть, як і всі українці, розділилися на дві частини. Ті, хто сумують за радянським минулим і чекають благополуччя від сусідньої держави, — проти вшанування пам’яті Юрія Шевельова. Ті ж, хто прагне до євроінтеграції і сповідує європейські цінності, — на боці ініціаторів встановлення меморіальної дошки видатному славістові. Але більшість пересічних громадян, мало обізнаних з науковою та творчою спадщиною Юрія Шевельова, його непростою біографією, в сум’ятті: кому ж вірити? Та хоч би кого з усіх цих груп людей запитали, всі обурені актом вандалізму.
Хоча передісторія цих ганебних подій, яка вже встигла пересварити депутатів, місцевих чиновників з літературною та науковою елітою Харкова, почасти відома багатьом. Все-таки нагадаємо її.
Меморіальну дошку відомому славістові-філологу, виготовлену з ініціативи громадських організацій на зібрані ними добровільні пожертви, планувалося встановити 5 вересня цього року. Проте до оргкомітету докотилися чутки, що влада планує її демонтувати, тому дошку було прикріплено на день раніше на будинку, де в роки німецької окупації міста жив Юрій Шевельов.
У своїх передчуттях вони не помилилися. Питання про демонтаж дошки через те, що Юрій Шевельов у роки окупації був нібито «пособником» фашистів, порушували на сесії міськради 25 вересня. Бурхливим сесійним дебатам передувало звернення до голови міської ради Харкова Геннадія Кернеса науковців провідних університетів Великобританії та Північної Америки, які у листі висловлювали надію, що «державні органи міста Харкова підтвердять своє попереднє рішення від 2011 року та збережуть меморіальну дошку на честь Юрія Шевельова».
«Як славісти університетів Європи та Північної Америки, ми глибоко завдячуємо професорові Шевельову за його здобутки на ниві історичного мовознавства та літературознавства, — йдеться у листі. — Нині... ми віддаємо данину глибокої пошани цьому визначному вченому, який ніколи не переставав називати Харків своєю домівкою». Науковці з Колумбійського, Канзаського, Ратгерського та інших університетів США, з Альбертського університету (Канада) і Кембриджа (Британія) відкинули та засудили «наклепницькі, голослівні твердження деяких осіб» щодо звинувачення професора Шевельова в колабораціонізмі. Однак до думки вчених зі світовими іменами, видатних українських науковців депутати не прислухалися.
Як усе було
Претекстом до розгляду питання про демонтаж дошки стало звернення до Геннадія Кернеса голови Антифашистського комітету Ніссона Ройтмана. За його словами, про колабораціоністську діяльність Шевельова в роки Великої Вітчизняної війни він дізнався зі статті журналіста Дмитра Губіна ще в 2011 році й тоді ж звертався до топонімічної комісії, яка надавала дозвіл на встановлення пам’ятної дошки. Однак рішення переглядати не стали. Коли було призначено дату встановлення меморіальної дошки, голова Антифашистського комітету забив на сполох.
— Ми зібрали наш комітет і провели засідання, розглянувши всі наявні матеріали про Шевельова, зокрема і його мемуари. З них ми дізналися, що йдеться не просто про колабораціоніста, а про махрового колабораціоніста, — каже Ніссон Ройтман. — Якщо говорити для газети, маю запевнити, що за кожним моїм словом є фактичний матеріал. Називаючи віхи його шляху, зазначу, що Шевельов як доцент Харківського університету отримав не зовсім праведно броню від армії. Потім її зняли, але Шевельов університетським потягом мав вирушити в евакуацію. На найближчій станції він вийшов і повернувся до Харкова, де заховався у шпиталі до приходу німців. Коли окупанти увійшли в місто, він раптово зі словами «почалося нове життя» одужав. Коли відкрилася окупаційна газета «Нова Україна», він в перших лавах пішов туди працювати коректором, редактором та журналістом. Йому доручали найбільш програмні й серйозні статті.
Далі він розповів, що Юрій Шевельов працював на відповідальних посадах у міській управі, співпрацював із представниками німецького командування. Коли фашисти під час першого визволення Харкова проводили планову евакуацію, «Шевельов евакуювався з ними і як цінний працівник працював у пропагандистських структурах Геббельса». Попри все це, запевнив Ніссон Ройтман, він аж ніяк не заперечує його наукових заслуг і розцінює скоєний вандалізм як провокацію.
Після більш ніж годинних суперечок Харківська міська рада ухвалила рішення скасувати дозвіл топонімічної комісії на встановлення меморіальної дошки лінгвістові й літературознавцю Юрієві Шевельову і демонтувати її. Після блюзнірського інциденту з розтрощенням меморіальної дошки Геннадій Кернес заявив, що про подію дізнався з новин.
«Ми до цього не маємо жодного стосунку: жодні представники органів влади не брали участі у цих подіях. Я навіть ще не бачив результатів того, що сталося, я тільки прочитав інформацію, яка надійшла мені на мобільний телефон. На сесії ми працювали на результат, толерантно обговорювали всі точки зору. Якби ми хотіли її просто демонтувати, то я міг би своє розпорядження скасувати самостійно, міг би зібрати топонімічну комісію, змінити її склад. Ми цього не зробили, оскільки враховували всі точки зору. Вважаю, що тут передусім є авантюра з боку тих, хто сьогодні виступав за збереження меморіальної дошки Шевельову», — підкреслив міський голова.
Правд багато, а істина одна
Непримиренну позицію щодо вшанування пам’яті видатного науковця зайняли не лише більшість депутатів міськради, а й очільники міста і області. Голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін наголосив, що не можна виправдати «тваринним бажанням вижити смерть невинних дітей, яких розстріляли фашисти», звинуватив Шевельова у вселенні у квартиру єврейської сім’ї, в будинок, на стінах якого, за словами голови міськради Геннадія Кернеса, окупанти вішали харків’ян. Усіх же ініціаторів встановлення меморіальної дошки ще раніше голова облдержадміністрації у свій сторінці на Твіттері назвав фашистськими мерзотниками.
— Промовці на сесії так сформулювали загальну думку, що склалося враження про негативність постаті Юрія Шевельова, — прокоментував сесійні пристрасті один з ініціаторів встановлення пам’ятного знака Кость Черемський.
Справи не існує
Цікава деталь. Ідеться про звернення до СБУ із проханням надати документи про Шевельова. У відповіді Служби безпеки України йшлося, що кримінальної справи щодо Шевельова немає, проте існує така справа стосовно керівника газети «Нова Україна» Шульгіна, який вказував на Шевельова як активного працівника газети. Невже ж спецслужби могли випустити з поля свого зору «махрового колабораціоніста», «пособника фашистів»? Маячня. На людей у ті часи заводили кримінальні справи за набагато дрібніші гріхи і навіть тоді, коли їх зовсім не існувало.
У неспроможності звинувачень щодо діяльності професора Шевельова під час Другої світової війни переконані й автори листа до міської влади.
— Мені усе це нагадує мишачу метушню. Як можна було допустити демонтаж дошки? Ну, нехай вона буде в музеї, це ж витвір мистецтва, чи нехай комунальні служби передадуть її на збереження, до з’ясування всіх обставин тими, хто її встановлював. То ні ж! Гатили сокирою, щоб вона розлетілася на друзки, — розповідає Володимир Калашник, заслужений професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, доктор філологічних наук. — Це дикунство, спрямоване на приниження видатної людини, як і «бузиноборство» із Шевченком. Пам’ятаєте, як той з’ясовував, чи пив Кобзар? Пив, але хіба це переважує все те, що він зробив? І вияв вандалізму став дзеркалом українофобії, ненависті новоспечених харківських «антифашистів». Я здавав гроші на вшанування пам’яті Юрія Шевельова, і мене теж принизили. 25 вересня виповнилося 70 років із того страшного дня, коли мою матір разом із трьома жінками та маленьким хлопчиком фашисти спалили живцем на кукурудзяному полі в селі Мануйлівка на Полтавщині, де я народився. Спалили й нашу хату. Я сховався в яру, а малий Сашко не встиг, і я досі бачу, як він лежав на згарищі, наче печене яблуко. Ніколи не забуду того жахіття…
За словами Володимира Калашника, йому боляче, бо, спаплюживши ім’я лауреата Шевченківської премії, академіка Національної академії наук України, почесного президента Української Вільної Академії Наук у США Юрія Шевельова, образили на все життя і його особисто.
— Славіст, мовознавець і літературознавець Юрій Шевельов — величина самодостатня і в суто українському, і у світовому інтелектуальному контексті, — каже Володимир Калашник. — І ті, хто називають його фашистським «пособником», не прочитали жодної його книжки, де він ставив на одну площину ГУЛАГівців і фашистів. Про це і про все інше він писав настільки влучно, що не повірити йому не можна. Він був людиною великого духу і світлого розуму.
КОМЕНТАР
Звинувачення проти вченого беззастережно відкинуті
Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор:
У травні 2001 року на запрошення Наукового товариства ім. Шевченка я відвідав Сполучені Штати Америки. Серед численних зустрічей з українськими науковцями мав зустріч і з професором Шевельовим. Розмовляли на теми з різних галузей мовознавства та літературознавства, обговорювали проблеми українського життя. З особливою теплотою Юрій Володимирович згадував місто свого дитинства й молодості Харків, казав, що ще раз хотів би там побувати. Проте не встиг. Тепер його вже немає на цьому світі. Але пам’ять про видатного українського мовознавця й літературознавця, Почесного доктора кількох університетів Європи, США та Канади, а також Харківського університету ім. Василя Каразіна житиме вічно в його численних працях з української та інших слов’янських мов, написаних українською, англійською, німецькою мовами.
У Харкові на вулиці Сумській на пожертви громадян було відкрито пам’ятну дошку на честь видатного земляка. І ось за ухвалою Харківської міськради наприкінці вересня цього року ту дошку розтрощено. Харків називають найінтелектуальнішим містом України. Чому ж харків’яни обрали міську раду, «інтелект» якої дозволив таке варварство? Для винесення ухвали про знищення пам’ятної дошки використано давній кадебистський наклеп про те, що Юрій Шевельов начебто співпрацював з фашистськими окупантами. Ці звинувачення свого часу були ретельно вивчені відповідними американськими установами та Колумбійським університетом, де професор Шевельов працював, і беззастережно відкинуті. Тож хамські висловлювання харківського обласного голови на адресу покійного вченого, академіка НАН України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, ображання тих, хто повісив пам’ятну дошку, а отже, й усього наукового світу, який шанує внесок Юрія Володимировича в українську та світову славістику, — ганебна пляма на славному українському місті. Мають рацію учасники ініціативної групи «Першого грудня», які заявили: «Честь Юрія Шевельова не потребує захисту. Відтепер захисту потребує честь Харкова».
Ми в Google+