ДИВОСВІТ
«Не гратися — заборонено!»
Дітям для повноцінного розвитку не потрібні комп’ютерні ігри чи нескінченні телесеріали. Здається, що саме це прагнули довести ті мудрі люди, які задумали і створили науковий дитячий центр «ЛеВессо» («Корабель»), що успішно функціонує у Страсбурзі вже понад п’ять років.
Це цікаве слово «наука»
Не займай, зламаєш, розіб’єш, вдаришся, туди дітям не можна… Чи не кожна мама, нехай і мимохіть, але хоч раз говорила ці слова своєму допитливому малюкові. А дитячі психологи невтомно нагадують нам, що саме шляхом безкінечних маленьких експериментів, які хоч і закінчуються нерідко гіркими сльозами, малюк пізнає навколишній світ. Проте якщо можна заохотити дитину спуститися з високої гірки чи взяти до рук зелене жабеня, то, погодьтеся, жоден з нас не пустить своє чадо погратися на будівельний майданчик.
Гаслами ж «ЛеВессо» є слова «Навчайся весело» і «Не гратися — заборонено!». Він розрахований і на трирічних малюків-дослідників і на 15-річних підлітків-скептиків. Тут можна політати на килимі-літаку, самому провести весь цикл водопостачання житлового будинку й очищення вже використаної води, відчути себе кенгуреням, покерувати підіймальним краном, навіть збудувати ескімоське іглу…
Ідея створення цього центру виникла після того, як у 1998 році Страсбург приймав виставку одного з найбільших у Європі наукових музеїв із Парижа Citdes Scienceset del’Industrie — «Містечко науки і технологій». Ця експозиція була розрахована на школярів, і за дві місяці, протягом яких вона тривала, її відвідали понад десять тисяч дітей. Тоді чиновники з Ради департаменту Нижній Рейн, який входить до складу провінції Ельзас, зрозуміли, що Страсбургу бракує подібної виставки, яка діяла б на постійній основі. У 2002 році на околиці міста було виділено чималу ділянку землі, де й заклали перший камінь майбутнього центру, а на його назву було оголошено конкурс серед школярів Страсбурга.
Хоч кран і цегла іграшкові, та процес будівництва - справжній. Фото автора
Ти — особливий
Вартість дитячого квитка у «ЛеВессо» — сім євро. «Недешево», — зітхнула подумки я (проте згодом зрозуміла, що похід був вартий кожного витраченого цента, тим більше, що п’ять годин, проведених у центрі, промайнули непомітно).
Перша експозиція — «Світ і я». Тут дітям пропонують сісти перед дзеркалом і роздивитися свій відтінок волосся, очей, шкіри; вони дізнаються, що унікальною ознакою кожного з нас є відбитки пальців. Трохи далі можна скласти і розібрати макет людини, встановлюючи всі внутрішні органи, виміряти свій пульс за допомогою сенсорів, під’єднаних до величезного барабана, який відраховує удари серця голосним «Бам!». Помічаю, що до невеличкої кімнати тягнеться черга. Виявляється там показують мультфільм для дітей від шести років під назвою «І до чого тут лелека?». Як ви здогадалися, він популярно і чесно розповідає про те, як і звідки у цей світ з’являються діти.
— Усе так, як ти мені і розповідала, — стенула плечима моя 10-річна донька, випірнувши з-за завіси кімнатки (після цих слів я подумки поплескала себе по плечу).
А ось — дивний лабіринт. Окремі його ділянки викладені бруківкою, піском, дрібними камінцями і розділені між собою невеличкими дверцятами. Цим лабіринтом ви можете або пройти на милицях, або проїхати на інвалідному візку. Цікаво спостерігати, як дитячі усміхнені обличчя, на яких читається лише бажання спробувати те, що видається новою розвагою, поступово серйознішають і червонішають від фізичних зусиль. У кінці лабіринту діти підводяться з візка і біжать до мам із вигуками: «Це дуже складно!». Ще один експеримент — пройтися звичайнісінькою кімнатою, але у повній темряві, щоб на кілька моторошних хвилин опинитися на місці тих, хто позбавлений можливості бачити.
На галявині з написом «Вітаємо у світі тварин» можна відчути себе дитинчам кенгуру, залізши у сумку-кишеню мами-кенгуру (звичайно, несправжньої), чи побувати у шкурі, чи то пак у панцирі черепахи, вирушити в гості до песика, залізши у собачу буду. Тут можна спробувати на дотик справжні хутра та шкіру різних тварин і поспостерігати за життям справжнього лісового мурашника. А під мурашником зроблено збільшений макет мурашиного ходу, в який із задоволенням пірнають дітлахи.
У сумці кенгуру і справді зручно. Фото автора
Вище хмар на килимі-літаку
Стовідсотковий хіт наукового центру (особливо серед непосидючих і допитливих хлопчаків) — будівельний майданчик. Кожен будівельник мусить надягнути каску і яскравий жилет. А далі, ви тільки уявіть: вагонетки, рейки, шлагбаум, цегла і плити (хоча й поролонові, але і з них можна збудувати дім), підіймальний кран, транспортер для подавання цегли.
Не менш захопливим виявилося і водяне царство. Тут не обійтися без спеціального довгого фартуха, адже самому можна братися за зведення дамби і шлюзів, регулювати систему зрошення і спостерігати, як на грядках поступово виростають овочі (вони зроблені з пластику, проте викликають щире захоплення у маленьких городників).
Інша експозиція присвячена мінливому та різноманітному світу зображення та звуку. Хто відмовиться погратися у тележурналіста чи оператора? До ваших послуг — справжня студійна телекамера, тут можна записати, озвучити і відредагувати свій сюжет. Але діти завжди лишаються дітьми, тому навіть у наш прагматичний час політати на килимі-літаку ніхто не відмовиться. А принцип його дії такий: на невеличкому узвишші, на який спрямована відеокамера, лежить справжній килим. Вам треба лягти чи сісти на нього і дивитися на екран, де повільно пропливатимуть міста, річки, гори і ліси. Для створення повного враження польоту в обличчя віє легкий вітерець.
Після тривалої подорожі у світ цікавого ми добряче зголодніли, ніби після польоту на Місяць, тому попростували до тутешнього кафе. Пройти до нього можна крізь стіну ігрового залу — у стіні за обрисами людських фігур прорізано кілька «дверей». Замовляємо меню «Маленький пірат», у якому, на щастя, не виявилося жодних сюрпризів — гарячий бутерброд, йогурт і фруктовий салат. Шкодуємо, що надворі дощ, тому не можна вийти у сад. А там — невеличкий зоопарк, ставок із загадковими мешканцями, грядки із незвичайними рослинами і багато потаємних куточків. Але вирішуємо, що із садка почнемо свої наступні відвідини центру і, втомлені, прямуємо до виходу.
— Мамо, дивися — цукерки! — підбігає до автоматів у вестибюлі мій син — великий любитель солодощів — і благально зводить на мене очі.
Проте підійшовши ближче, ми зрозуміли, що за склом автомата не солодкі льодяники, а різнобарвні камінці — аметист, нефрит, рожевий та білий кварц, тигрове око. І вкинувши євро у щілинку автомата, отримуєш цілу пригорщу самоцвітів. Поряд можна взяти спеціальну листівку, на якій є зображення і назви кожного каменя. Увечері в нашому помешканні панувала незвична тиша — діти зосереджено перебирали камінці, порівнюючи відтінки із зображеними на малюнку і сортуючи їх за назвами.
Безумовно, торговельно-розважальні центри й аквапарки з каруселями, гірками і кафе — чудові місця для родинного дозвілля. Проте враження після них поступово тануть, як карамелька в роті. А ті зернятка, які падають у благодатний грунт багатої дитячої уяви у таких-от центрах науки, обов’язково проростуть. І, можливо, саме завдяки їм світ побачить геніальних інженерів, лікарів, зоологів чи архітекторів. Тому так важливо, щоб наділені владою дорослі розуміли, чого варті прекрасні вогники допитливості й пізнання у дитячих очах.