ВХОДИНИ
«У творчості він був переконаним максималістом»
Так уже повелося, що Донецьку обласну універсальну наукову бібліотеку деякі місцеві жителі проміж себе вперто називають «імені Крупського». А найбільш «просунуті» з них упевнені: пам’ятник Тарасу Шевченкові по сусідству зведений саме отому історичному персонажу, на честь якого і назвали бібліотеку. Глум?
На цьому тлі відкриття тут нещодавно літературного музею Василя Стуса має не менш сумний підтекст. Адже досі в Донецьку, де свого часу жив, навчався і працював поет-дисидент і Герой України, так і не спромоглися звести йому пам’ятник. Не мали успіху і спроби назвати його іменем університет (колишній педінститут), де він закінчив філфак, ні бібліотеку, в якій наполегливо студіював книжки. Можливо, щось у цьому плані зрушиться після початку роботи музею Василя Стуса в закладі імені близької соратниці вождя світового пролетаріату, пам’ятник якому досі бовваніє на центральній площі міста?
За маршрутом Горлівка — Донецьк
Зрештою, щось таки було зроблено: меморіальні дошки відкрили на приміщенні філологічного факультету та в редакції газети «Донбас», де в 1963 році Стус працював літредактором українськомовного випуску (нині такого варіанта газети державною мовою немає). Та ось цікава деталь: доки деякі місцеві ура-патріоти виношували наміри та звинувачували місцеву владу в бездіяльності, ініціативу перехопили представники структур, які відіграли не останню роль у трагічній долі Стуса, зокрема благодійного фонду ветеранів МВС.
Так, 15 років тому колишній правоохоронець Олег Федоров запропонував створити музей поета у промисловій Горлівці, де у 1961—1963 роках він викладав українську мову та літературу в школі №23. До оргкомітету тоді також увійшли тутешні письменники та журналісти, і спільними зусиллями унікальний заклад відкрили.
Експонати звозили з усіх усюд. Колишній побратим-політв’язень Василь Овсієнко передав тюремну робу, син поета Дмитро привіз батькове пальто. Розшукали першу нелегальну книжку Стуса, накладом… 10 примірників. А представники української діаспори у США привезли в Горлівку видання творів поета англійською мовою для висунення на здобуття Нобелівської премії.
Музей довгі роки утримували коштами Олега Федорова, проте через свій поважний вік фундатор закладу вирішив передати його на державне утримання. Спершу місцева влада без ентузіазму відреагувала на цю пропозицію, та з Адміністрації Президента України повідомили: глава держави підтримує ідею бюджетного фінансування, а заклад перенесуть в обласний центр. Так і сталося, хоч до Донецька перевезли тільки зразки літературної спадщини, листи, фотокопії документів, окремі особисті речі, а експонати щодо правозахисної діяльності залишилися в Горлівці.
Як поет і громадянин сформувався в рідному місті
Тож торік наприкінці грудня у Донецькій обласній бібліотеці експозицію музею Василя Стуса розташували в одному залі поряд із літературно-художнім музеєм Тараса Шевченка. Відтепер тут можна проводити творчі зустрічі, конференції, екскурсії. «Це добре, що музей створили в обласному центрі, — вважає голова правління Донецького благодійного фонду Василя Стуса Олег Федоров. — А підтримка обласної влади дає надію, що робота вестиметься на солідному і професійному рівні».
Задоволений і син поета Дмитро Стус, який на відкритті музею подякував місцевій владі за збереження пам’яті про батька.
«Це трохи помилкове припущення, що Стус-літератор ствердився вже після переїзду до Києва, — впевнений його студентський побратим, заступник головного редактора газети «Вечерний Донецк» Микола Колісник. — Василь почав писати вірші ще на філологічному факультеті педінституту, я бачив його зошити з поетичними рядками. Та свої твори він тоді нікому не показував. А відвідуючи літературний гурток, більше слухав та іноді робив зауваження. Причому потрапити йому «на зуб» було небажано, адже в питаннях творчості він був переконаним максималістом. Пам’ятаю, нас просто вражала його працездатність: він працював у цій бібліотеці з рідкісними книгами, вивчив німецьку мову, аби в оригіналі читати Гейне і Рільке, освоював латину та староукраїнську мову. Багато хто з нас намагався не відставати. Може, саме тому з літературного осередку, душею якого був молодий Стус, вийшли лауреати Шевченківської премії Василь Захарченко та Василь Голобородько, письменники Петро Бондарчук, Микола Хижняк, Олег Орач, Анатолій Гарматюк, Володимир Міщенко, літературний критик Анатолій Лазоренко та інші».
Як згадує письменник Петро Бондарчук, сходилися літератори-початківці у квартирі, яку наймав один із них. «Читали вірші, аналізували їх, інколи навіть скублися, — усміхається він. — Найгарячішими були Хижняк і Орач, іноді досить в’їдливим — Колісник. Стус теж деколи запалювався, але здебільшого серед нашого гамору лише усміхався тихо, таємничо, як людина, що знає значно більше за нас».
В експозиції музею зібрано багато спогадів про Василя Стуса. Серед них є й такі, що стосуються численних відвідин студента філфаку бібліотеки ім. Н. Крупської. Приміром, запис журналіста Олександра Денисовича: «18 березня 1957 року. В. Стус все читає історію філософії, М. Колісник — праці Ніцше. Вдарилися хлопці у філософію, в читальному залі тихо-тихо, тільки шелестять прочитані сторінки, а за вікном мете і вітер жбурляє на шибки сніговий пил».
Нині у читальному залі також не бракує студентів. А Василь Стус через багато років повернувся сюди. І це дає підстави вкотре повернутися до ініціативи про перейменування обласної універсальної наукової бібліотеки. Вона має називатись ім’ям людини, яка і до згаданого закладу, і до Донеччини, і до всієї України мала, має і матиме набагато більший стосунок. Принаймні, з такою ініціативою знову виступив місцевий осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта».