ДАТА
Сьогодні на сцені Національного театру ім. І. Франка творчий вечір, присвячений 60-річчю актора
Лілія БОНДАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
Акторський феномен формують (або не формують) відвертість і щирість. Відповідно акторів можна поділити на тих, які актуалізують власну відвертість, і тих, які плекають щирість. Першим не вдається пробудити співчуття глядачів, оскільки відвертість — риса, властива дорослій особі, себто тій, яка нічого не боїться, яка втратила інстинкт самозбереження.
Інша річ — актори, які розвивають свою щирість і, працюючи на кону, послуговуються насамперед нею. Це когорта, сказати б, справжніх акторів-дітей. Анатолій Хостікоєв — у ній. Якось філософ Назіп Хамітов влучно пояснив: «Щирість — це душевність, скерована назовні. І тільки тоді, коли любиш, не переплутаєш відвертість зі щирістю». Анатолій Хостікоєв любить! Рідних, близьких, свої ролі, театр. Послідовність саме така, позаяк любити акторську професію, не люблячи родину, неможливо (Наталя Сумська, дружина і мудра берегиня, — жінка, яка надихає любов Анатолія Георгійовича).
Авторка цих рядків схиляється до думки, що феномен Анатолія Хостікоєва грунтується на його хисті любити ввічливо, а відтак і вмінні дозувати власну щирість (її він дарує глядачам так само негучно, як природа дарує вранішню й вечірню росу квітам). Душа Анатолія Георгійовича повсякчас гречна: байдуже, грає він Воланда в «Майстрі і Маргариті» Михайла Булгакова чи Султана в «Задунайці за порогом». Утім, роль Ленні у виставі «Про мишей і людей» за Джоном Стейнбеком у цьому сенсі неперевершена. Того по-справжньому щирого, а тому безпорадного в соціальному житті й надзвичайно вразливого Ленні, який мандрує разом зі своїм ангелом-охоронцем Джорджем від ранчо до ранчо і наймається на будь-яку роботу…
Для кожного актора багато важить підбір тих людей, з якими належить жити, чи то пак тих ролей, з якими слід жити роками, десятиліттями. Образ Ленні всотав усю мужність особистості Анатолія Хостікоєва й уособив усю щирість актора Анатолія Хостікоєва. Шкода, що Національною премією ім. Т. Шевченка митця в нашій країні можна відзначати тільки раз.
Богдан БЕНЮК,
артист театру і кіно:
— Гадаю, дослідження феномену Анатолія Хостікоєва — справа тих майбутніх часів, які настануть через багато років після нинішнього ювілею. Мабуть, тоді вдасться вповні зауважити всю багатогранність того таланту, яким його обдарував Бог, а ще — Анатолієву чесність у ставленні до професії.
Творчість Анатолія Хостікоєва, як смарагд, виблискує різними кольорами, а та творча атмосфера, яка панує в Анатолієвій родині, — взірцева, особливо для тих, хто робить перші кроки в мистецтві й воліє навчитися бути вимогливим до себе.
Ми познайомилися 1977-го під час зйомок фільму Володимира Денисенка «Женці». Відтоді я постійно — впродовж понад 35 років — відкриваю для себе фантастичну Анатолієву душевність! Відчуваючи її, кожна людина вивищується. Я ж, перебуваючи поруч з Анатолієм, окрім того, ще й почуваюся чоловіком зростом понад 190 см.
Анатолій — людина слова! На нього можна покластися в будь-якій ситуації! Пересвідчився в цьому завдяки родинним стосункам (я хрещений батько Георгія, старшого Анатолієвого сина), під час чорнобильських подій, у спільних роботах.
Надзвичайно люблю і поважаю тебе, Анатолію! Бог дозволив мені працювати поруч з тобою і так розкритися й самому як артисту. Певен, дуети, як наш, — поодиноке явище (Отелло — Яго, Лукаш — Швейк, Ленні — Джордж, Бальтазар — Цахес).
Нині, святкуючи 60-річчя Анатолія Георгійовича й зазираючи в майбутнє, ми з ним говоримо про те, що в день його 80-річчя гратимемо виставу «Швейк» самі, без сторонньої допомоги виліземо на дах вагона і — вперед! Це та мета, яку ми вже почали реалізовувати, адже Анатолій — чоловік, замішаний на оптимізмі.
Запитуєте, якою виставою зустрінемо 70-річчя Анатолія Хостікоєва? Вочевидь, було б добре, аби наступним ювілеєм опікувався Андрій Жолдак. Слід повертати цього режисера до нас, в Україну; за кордоном він уже потужно заявив про себе. Вважаю, що Андріїв хист має буде підтверджений ще однією прекрасною роботою. До її створення ми з Анатолієм готові долучитися!
Віталій МАЛАХОВ,
театральний режисер,
художній керівник Київського
академічного драматичного театру на Подолі:
— У чому феномен Анатолія Хостікоєва? Анатолій Георгійович — надзвичайно порядна людина зі здоровим світоглядом. І якщо він працював би, скажімо, в будівельній чи іншій, далекій від мистецтва, галузі, то однаково домігся б таких самих значних успіхів, яких домігся як актор. Гадаю, людські риси Анатолія Хостікоєва і визначають його харизму, тоді як акторство — його професія.
Варто зважати на те, що нині навіть на світовій театральній сцені виконавців, чиє амплуа згідно з класичним визначенням збігається з тлумаченням поняття «герой», залишилося обмаль, себто красенів високого зросту, з гарною статурою, приємним голосом. Кіно зазвичай послуговується вдалими ракурсами, кадруванням і фактично вирівнює акторів; на сцені ж цього не відбувається: актор постає таким, яким є.
Запитуєте, чи можна роль Алексіса Зорби у виставі «Грек Зорба» (В. Малахов — режисер вистав «Грек Зорба», «Про мишей і людей». — Авт.), вважати візитівкою Анатолія Георгійовича? Так, можна. Та щойно ми поставимо наступний спектакль, візитівкою стане його нова роль. Незабаром ви в цьому переконаєтеся.
Певен, із часом ми побачимо ще чимало досі не відомих граней Анатолія Хостікоєва і як особистості, і як актора.
Алла ПІДЛУЖНА,
театральний критик,
редактор часопису
«Український театр»:
— Феномен творчої особистості Анатолія Хостікоєва — у його надзвичайній органічності, щирості — акторській і людській. Мені пощастило і щастить знати його: це справжня людина, у високому сенсі цього слова. А зазвичай усі щирі й справжні риси обов’язково передаються зі сцени, виявляючись у тих персонажах, що їх грає актор; сцена оголює і чесноти, і вади душі виконавця.
Етапними у творчій біографії Анатолія стали ролі Енея в «Енеїді», поставленій Сергієм Данченком, Отелло в однойменній виставі за Шекспіром, Едмунда Кіна IV у постановці «Кін IV».
Шкода, що свого часу доля не подарувала йому можливість зіграти, скажімо, Ромео, Гамлета. Проте донині акторові з такою фактурою і таким внутрішнім змістом, як в Анатолія Хостікоєва, до снаги чимало ролей.
.jpg)
Валерій ГАЙДАБУРА,
доктор мистецтвознавства,
заступник гендиректора
з творчих питань
Театру ім. І. Франка:
— Анатолій Хостікоєв — птах, що летить попереду франківського журавлиного ключа. В основі феномену Анатолія — кордоцентризм. Він актор серця, чистої емоції. Щодо техніки, віртуозності. Митець працює в тих традиціях сценічної добротворчості, які започаткував Гнат Юра. Свого часу Гнат Петрович зіграв Швейка. Не дарма нині саме Анатолій (Лукаш) перебуває поруч зі Швейком. До того ж одразу в чотирьох образах!
Саме Хостікоєв став Енеєм, втіливши, зрештою, ті плани, які будували і Юра (Гнат Петрович неабияк хотів поставити «Енеїду»; разом із завлітом Остапом Вишнею, який створював інсценівку) і, безумовно, Сергій Данченко. Побачивши Анатолія у Львові (закінчивши Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, він кілька років працював у Львівському театрі ім. М. Заньковецької. — Авт.), Сергій Володимирович сказав: «Нарешті я маю актора на роль Енея!» Хостікоєв був уособленням Енея-красеня, Енея-воїна, Енея — доброї людини.
Свого часу мене вразила Анатолієва гра у виставі «Отелло» за Шекспіром. Сцена ридання мавра над Дездемоною, яку він піддає тортурам, гадаю, на рівні античної трагедії. Або ж згадаймо Анатолієву веселу й життєствердну «чаплініаду» у «Крихітці Цахесу» Гофмана!
Вражає і почуття партнерства цього актора. Маю на увазі дуети Хостікоєва з Наталею Сумською, Богданом Бенюком.
Анатолій Хостікоєв — особливий унікальний митець, окраса франківської трупи. Хай міцною буде його творча воля і щасливим творче життя й надалі!
Ада РОГОВЦЕВА,
актриса театру і кіно:
— Анатолій народився актором. Він у кожному своєму вияві цікавий, парадоксальний, рідний. Я прискіпливий глядач, позаяк актриса, втім, захоплююсь Анатолієм Хостікоєвим у кожній його ролі (театральній, у кіно): і у виставі «Швейк», і в спектаклі «Кармен» (роль Хосе у виставі режисера А. Жолдака. — Авт.). Одне слово, люблю Анатолія Хостікоєва!
Михайло РЕЗНИКОВИЧ,
художній керівник
Національного театру
російської драми
ім. Лесі Українки:
— Анатолій Хостікоєв – талановитий. Крапка.
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ХОСТІКОЄВ. Народився 15 лютого 1953 року в Києві. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Ірини Молостової). 1974—1976 та 1977—1978 — актор Львівського театру ім. М. Заньковецької. 1978—1980 року — актор Театру російської драми ім. Лесі Українки. З 1980-го — актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. 1999-го разом із М. Гринишиним і Б. Бенюком заснував театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв».
Народний артист України. Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка. Переможець конкурсу «Людина року–2001» та «Людина року–2003» в номінації «Актор року», а також «Київська пектораль–2010» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі».