Хай на кілька днів, але колишній княжий град Чернігів набув статусу столиці документального кіно. Достовірні кадри сучасної історії — це неоціненний подарунок нащадкам. Адже оцінка того, що відбувається нині, часто скидається на розмову бджоли і мухи: перша бачить лише прекрасні квіти, друга — гидкі смітники. Щоб збагнути, хто з них правий і який світ насправді, потрібно роздивитися його власними очима. Що й робили і шанувальники кіно, і поважне журі в складі відомих і в Україні, і за її межами митців Богдана Бенюка, Михайла Іллєнка та Сергія Маслобойщикова на чолі з польським гуру кіно, лауреатом головного призу Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» Кшиштофом Зануссі.

У попередні роки в Чернігові були спроби показати містянам кінострічки місцевих аматорів. Захід був популярним, мав глядача, журі і, звісно, переможців. Тож дати життя великому дійству із залученням професійних робіт було природно. Та ще на Придесенні, котре подарувало світові неперевершеного Олександра Довженка. Вогонь із садиби класика в селищі Сосниці доставили на захід його організатори Анна Левківська та Дмитро Чирипюк.

На конкурс подали понад 70 робіт, до фінального показу дійшло 20. «Це кіно, як дзеркало, відображає і нашу душу, і наш нинішній стан», — прокоментував побачене Богдан Бенюк.

Що у нас на душі — знає увесь світ. Нам болять криваві маки на грудях загиблих героїв Майдану і воїнів АТО, нам ятрить душу сплюндрована земля на сході країни, нам тиснуть скроні думки про те, яку країну одержать у спадок наші нащадки. Майбутнє складається із миттєвостей, котрі відбуваються з нами в цей час і в цьому місці.

Зима у вогні: американське кіно про Євромайдан.

Та останні кілька років — це справжній вибух подій, що змінили наше життя і нас. Ми ще не можемо дати йому справедливу оцінку, тому що багато неодно?значностей, неточностей і запитань без відповідей. Лише наші нащадки скажуть, де ми були праві і де оступилися. А для цього потрібні чесні кадри та нелукаві думки і судження наших сучасників. І обов’язково — присутність тих, кому належить майбутнє. Про це завважив і голова журі Кшиштоф Зануссі: «Коли на фестиваль приходить молодь — отоді він корисний і комусь потрібний. Адже головне не червоні доріжки, а участь публіки. У цьому сенсі Чернігів приємно вразив». Таку саму думку висловив і міністр культури Євген Нищук, вітаючи велику кількість присутніх на цій події знаменитих гостей.

Кумир молодих шанувальників музики київська фолк-метал група «Тінь сонця» й кумир старшого покоління Василь Зінкевич і ще багато талановитих виконавців подарували хвилини радості і учасникам, і гостям фестивалю. Однак така злагоджена одностайність обмежилася сценою на центральній міській Красній площі. Бо під час перегляду конкурсних фільмів не все сприймалося з однаковим ентузіазмом. Тут були розповіді про людей, котрі боронять цілісність країни, і про тих, хто їм протистоїть, піддавшись облудній телепропаганді, про тих, хто внаслідок збройного конфлікту втратив рідну домівку, і тих, хто не злякався ситуації в Україні і повернувся на рідну землю з благополучних країн.

Особисто мене вразила глибока тиша у глядацькій залі під час перегляду стрічки «Правда Майдану». Ще довго ми пригадуватимемо ті події, які гартували нашу громадянську позицію. І що в, здавалося б, цивілізованому ХХІ столітті за певні ідеали доводиться платити життям і є люди, котрі це роблять не замислюючись. Небесна Сотня Майдану — це понад 100 чоловік, особи яких вдалося встановити. А скільки їх було насправді — ми, на жаль, не дізнаємося ніколи.

— Наша студія розташована на Майдані, тож від початку і до останку ми мали змогу спостерігати і фіксувати всі події, — розповів режисер фільму Дмитро Ломачук. — До нас у студію приходили люди каву попити, відігрітися, помитися, бо багато було приїжджих, які спали в наметах. Насправді фільм значно довший, його довелося скоротити до 40 хвилин за умовами фестивалю. Ми передбачали, що на перегляді конкурсних стрічок будуть діти і молодь, тож вирізали страшні кадри, які їм показувати не варто.

А Гран-прі отримав фільм, що обурив глядачів, — «Зворотний бік Місяця» (режисер Леонід Канфер). Настільки нашим землякам далася взнаки болюча тема втрати рідних і близьких під час воєнних дій на сході країни, що розповідь про тих, хто перебуває по той бік окопів, зумовила повне несприйняття і звинувачення у сепаратизмі вже на перших хвилинах. Хоч насправді автор фільму, який потрапив на ворожий бік ризикуючи життям, дуже тонко і розумно доводить правоту України у збройному конфлікті на сході. Він змушує замислитися своїх зомбованих антиукраїнськими телепрограмами і новинами співрозмовників про абсурдність того, що відбувається: якби ви не прийшли сюди воювати — був би мир. Що ваша присутність тут — це втручання у справи іншої держави.

У ворожих окопах теж гине молодь, от тільки за що? По той бік теж плачуть матері, кохані й дружини. Натомість наших воїнів хоронять як героїв, а пам’ять про їхніх вояків одразу провалюється у чорну дірку забуття. Поза сумнівом, ворога треба знати досконало, тому цей фільм — для мислячих людей, це саме той зріз істини, яку так нелегко відшукати в нашій не лише територіальній, а й інформаційній війні. Хай там як, але такі стрічки, котрі дають поштовх шквалу емоцій, і роблять такі фестивалі вдалими.

Документальне кіно здобуває дедалі більше прихильників у світі, тож є надія, що новонароджений фестиваль стане традиційним. Для Чернігова це та родзинка, що з часом має спрацювати на розвиток туристичної галузі. А творців і шанувальників кіно сповнить новими враженнями та ідеями.

ПІДСУМОК

♦ Гран-прі — «Зворотний бік Місяця», режисер Леонід Канфер

♦ Перше місце: «Репатріот», режисер Анна Лисун

♦Друге місце: «Шість поверхів», режисер Олександр Навроцький і «Війна та місто», режисер Дмитро Коновалов

♦ Третє місце: «НебоFM», режисер Володимир Демченко та «Брат за брата», режисер Руслан Ганущак

♦ Приз журі — «Дім», режисер Анна Корж.