ОСОБИСТИЙ ПОГЛЯД
«Урядовий кур’єр» попросив київських студентів розповісти про те,
яким вони бачать життя в Україні 20 років тому
Аліна ГОГОЛЕВА:
«Ефекту сірості моїй уяві додавали старі фільми»
— У дитинстві мені здавалося, що світ навколо мене зроблений з пластиліну. Кожна подробиця мого світу була яскрава, все, що було довкола мене, ніби казка із книжки. Адже в книжках усе намальовано яскравими фарбами. Ось і мій світ був наче намальований найяскравішими фарбами.
І розглядаючи іноді старі фотографії з батьківських альбомів, я дивувалася. І, якщо чесно, досі дивуюся. Все дуже просто. Фотографії у цих альбомах майже всі чорно-білі, іноді сіруваті, а іноді і взагалі з відтінком «жовтизни», що свідчить про їх давність. Ефекту сірості моїй уяві додавали старі фільми, де все було сірим. Діти в однаковій радянській формі, люди одягнені в усе чорне, сіре, або темно-синє (хоча, що цей колір саме темно-синій, я дізнавалася від самих батьків, адже на плівці цього не видно), сірі дерева, сірі будинки. Також мені здавалося, що всі були дуже злі та похмурі. Що ніхто зайвий раз не усміхався і не виказував хороших емоцій, а якщо й показували, то все це було вимушене, акторською грою. І коли батьки розповідали мені про своє дитинство чи юність, моя уява автоматично малювала все це у сірих та чорних барвах. Звісно, батькам я цього не казала, тому що думала, що в їхній пам’яті все таке ж саме.
Потім я виросла. І що ви думаєте, щось змінилося? Анітрохи. Хоч я вже чітко розумію, що дерева за часів молодості моїх батьків були такими ж зеленими, будинки — такі ж яскраво пофарбовані, як наші, та й люди не були такими сірими й похмурими. Всі так само посміхалися і раділи життю, як зараз.
Але дитячий «сірий світ» і досі живе в моїй уяві, і я докладаю неабияких зусиль, щоб цей світ розфарбувати.
.jpg)
Олена ГУРІНА:
«Наші батьки спілкувались не смсками, а листами»
— Я стільки чула від батьків, як вони раніше жили, яка тоді була наша Батьківщина, та одначе не можу уявити її іншою, не такою, як нинішня...
Я знаю, що в моєму віці моя мама вчилась далеко від батьків, так само, як і я, працювала та жила в гуртожитку. Тоді було все інакше, казала вона мені. Та, якщо подумати, світ завжди був однаковим, завжди осінь змінювала зима, потім наставала весна, а за чарівницею весною — жарке літо... Завжди існували люди, завжди вони були добрими і поганими. Але, мені здається, в той час люди були кращими, добрішими, бо тоді їх не заполонив світ Інтернету, комп’ютерів, мобільних телефонів, грошей... Суцільний бруд, який присутній у нашому світі, був відсутнім тоді, можливо, не повністю, але все ж його було менше.
Ми зараз не уявляємо свого життя без новітніх технологій. Весь вільний час ми або сидимо «В контакті», або розмовляємо по телефону. А наші батьки спілкувались не смс-ками, а писали одне одному листи, дивились не тупі ток-шоу по «телеку», а ходили в кінотеатри, де показували не трилери і фільми жахів, а романтичні фільми або комедії. Навіть спілкувались не примітивними вигуками «вау», «о’кей», «кльово» чи щось подібне, а простою людською мовою, «добре», «домовились», «будь ласка», «гарно». Та й розважались мої батьки не під «техно» або «драмчик» у «найкрутіших» клубах міста, а, як тоді називали, на дискотеках, під гарячі хіти 80-х, у виконанні «Ласкового Мая», С.С.Catch, Modern Talking, «Міраж» та багатьох інших. Одягали не міні-спідниці та кофтинки з «декольте», а гарні сукні «в горошок», черевики фірми «Саламандра» та носили зачіски з «начосами»! Ось чому наші батьки весь час говорять нам, що раніше були інші часи й інші люди, зовсім інші стосунки між однолітками, повага до старших та інші теми розмов.
І я схиляюсь до думки, що хоч як би там було, а батьки наші жили в кращі часи, добріші і світліші.
Ольга ЧИСТЯКОВА:
«Треба залишатися людиною»
— Я студентка, журналіст-початківець. Уявивши себе в цьому ж становищі, але в радянські часи, одразу подумала про свободу слова. В ті часи її просто не було, а зараз, навпаки, ми можемо говорити вільно і не приховувати від людей правди. Але постає інша проблема. Я не маю можливості знайти собі роботу, щоб мати змогу говорити. А от у Союзі всім випускникам вузів надавалась робота і проблеми з працевлаштуванням не існувало. Хоча і тут не все так сонячно, як здається. По-перше, людина, яку влаштували на роботу, не мала права вибору і повинна була працювати на певній посаді в зазначеному місці протягом трьох років, і про звільнення не могло бути й мови. А по-друге, той, хто відмовлявся працювати, міг потрапити до в’язниці за так зване «тунеядство».
Великим мінусом тодішніх часів для мене є і той факт, що після народження дитини мати не могла проводити з немовлям достатньо часу, а змушена була віддавати його в ясла та продовжувати працювати. Це зовсім не збігається з моїм уявленням про виховання.
А далі ще гірше! Дитина підростає і потребує більше уваги, ніж раніше. Батько і мати ж весь свій час проводять на роботі, вихованням займається переважно держава, і часто робить це формально, не враховуючи особливості характеру дитини, її бажань. Родинні зв’язки слабшають, і це кепсько.
Хорошого в Радянському Союзі було також достатньо. Безкоштовна медицина, а головне, хороші лікарі зі справжніми дипломами. Навчання також було безкоштовним, і вступити до вишів мали можливість лише справді розумні і сумлінні діти, а це і вирішувало одну з головних проблем сучасності — мізерну кількість справжніх професіоналів.
Та водночас варто згадати дефіцит продуктів, малу кількість кафе і ресторанів, брак усього іноземного, в тому числі й одягу. Хоча в сучасному житті ситуація ще складніша.
Комп’ютерні ігри, дискотеки, розваги витіснили жагу до знань з нашого життя. Це, звичайно, не для всіх, але, на жаль, — для більшості.
Зробити однозначний висновок про кращий період життя я не змогла, але в будь-якому випадку треба залишатися людиною!
РЯДОК З ІСТОРІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Кабінет Міністрів прийняв постанову № 951 про Премію Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави. 21 листопада 2007 року Кабінет Міністрів постановою № 1333 затвердив остаточне положення про Премію Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України. Премія присуджується щорічно до Дня молоді особам віком до 35 років за виробничі, наукові, творчі, спортивні досягнення, за особисту мужність та внесок у забезпечення розвитку молодіжного руху. (2000 рік)
.jpg)
Дмитро ТАБАЧНИК,
міністр освіти і науки,
молоді та спорту
— Переконаний, що саме молодь є найбільш динамічним елементом громадянського суспільства, генератором та провідником нових ідей, тією соціальною групою, яка вирішальним чином визначає зміст і характер майбутнього, концентрує в собі перспективні тенденції суспільного розвитку. Сміливі ідеї молодих, їхні нестандартні рішення, оригінальне світосприйняття змінюють психологію, настрої, спосіб життя як окремих людей, так і суспільства в цілому. Цією премією ми вшановуємо молоді таланти, наполегливість, силу духу й великий оптимізм і віру в краще для кожного з нас та нашої держави.
Системний пошук і підтримка обдарованої молоді — визначальне й важливе завдання для розвитку країни. Адже від здатності молоді бути активною, дієздатною та творчою силою залежать перспективи розбудовчого процесу в Україні. Уряд робить усе можливе для підтримки молодої людини в наш непростий час — час змін і перетворень. На моє переконання, молодіжна політика є ефективною лише тоді, коли вона здійснюється для молоді і разом з нею. Саме активна молодіжна позиція сприяє відродженню національної духовності, розвитку інтелектуального і творчого потенціалу країни. Тільки від конкретної молодої людини залежить, наскільки успішним зробить вона своє життя.