СОЛДАТИ УДАЧІ

Французький легіон, створений 180 років тому королем Луї-Філіппом І, успішно виконує свою місію в наші дні і на брак неофітів не скаржиться

Кілька століть тому кожному, хто виявляв бажання вступити на Запорозьку Січ, ставили лише одне запитання: «Чи віруєш в Бога єдиного?» Сьогодні для того, щоб стати солдатом-найманцем, треба дістатися до одного з 11 міст у Франції, в яких діють вербувальні пункти Іноземного легіону, і подзвонити у залізні ворота. Проте якщо потенційному запорожцю варто було лише ствердно відповісти на поставлене запитання та широко перехреститися, то до лав Французького легіону потрапляє той, хто пройде низку серйозних тестів. 

Без імені та батьківщини

— Це тюрма? — запитала я у свого знайомого Володі, коли ми, блукаючи Страсбургом, забрели на вулицю d’Ostende. Комплекс із довгого одноповерхового барака з побіленими стінами, оточений глухою кам’яною стіною, поверх якої пущено три ряди колючого дроту, дуже нагадував виправний заклад. Щоправда, дивувало його сусідство з житловими будинками та відносна близькість школи та дитячого садка.

— Це вербувальний пункт Французького легіону, — відповів приятель. — Чула про такий?

Романтичний ореол за солдатами Французького легіону тягнеться ще від часів його створення. Саме тоді була закладена традиція не питати у новобранців-іноземців їхніх справжніх імен. У тридцятих роках ХІХ століття Франція вже планувала колонізувати Алжир, а для цього країні потрібні були значні сили. На той час тут осіло чимало мігрантів з інших країн. Тож король Луї-Філіпп, видавши указ про створення Французького легіону, не лише отримав у своє розпорядження додаткові військові сили, а й зняв соціальну напругу в державі. В указі було зафіксоване і положення про те, що іноземний легіон може виконувати воєнні місії лише за межами Франції, а єдиною людиною, чиїм наказам він підкоряється, є глава держави.

Спочатку до лав Французького легіону вербувалися переважно італійці, іспанці та швейцарці. Після Другої світової війни він майже на 80 % був сформований з німців. У наші дні у легіоні ви знайдете представників близько 140 національностей. Цих різних людей об’єднує гасло: «Легіон — наша батьківщина». І хоча на сьогодні більшість офіцерського складу тут становлять французи, серед рядових легіонерів переважають вихідці зі Східної Європи та Латинської Америки.

У багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, законодавство забороняє громадянам йти у військові найманці до армій інших держав. Проте у Франції Іноземний легіон, який нині нараховує близько восьми тисяч чоловік, вважається елітним військовим формуванням. Він відомий своєю участю у спецопераціях в Кот-д’Івуарі, Чаді, Сенегалі, Габоні, війні в Перській затоці, у миротворчих операціях в Сомалі та Косові.

Такими парадними фото легіонери приваблюють новачків. Фото з сайту en.wikipedia.org

Універсальний солдат

«Подзвоніть у дзвоник і зачекайте», — такий напис чотирма мовами висить на дверях вербувального пункту Французького іноземного легіону у Страсбурзі. (Кажуть, саме пункт у цьому прикордонному місті особливо популярний серед наших співвітчизників). Він працює цілодобово. Минув той час, коли Іноземний легіон був прихистком для злочинців, які тікали від правосуддя. І хоча сьогодні новобранцям також змінюють ім’я, дату та місце народження, це радше данина традиції (через рік служби легіонер може повернути собі своє справжнє прізвище). Після того, як заповітні двері вербувального пункту розчиняться, у рекрута попросять представити ідентифікаційний документ — паспорт, водійські права чи свідоцтво про народження саме для того, щоб його можна було перевірити через базу Інтерполу. Цілком можливо, що на дрібні порушення тут і подивляться крізь пальці, але вбивці і насильники до легіону не потрапляють.

Жінок до легіону також не беруть. Це світ чоловіків, яким від 18 до 40 років. Щоб стати легіонером, не обов’язково знати французьку і мати досвід військової служби. Якщо ви потрапите до лав легіону, то незабаром заговорите мовою Бальзака, як рідною, а жорстка солдатська муштра вам вже точно гарантована. На вербувальному пункті кожен рекрут проходить побіжний медичний огляд і перевірку фізичних та інтелектуальних даних. Потім новобранців направляють у відбірковий тренувальний табір на півдні Франції — в місто Обань, де стан їхнього здоров’я обстежать вже прискіпливіше, вони також пройдуть нову серію випробувань на витривалість та логічне мислення. Причому тести на визначення IQ потенційного легіонера не пов’язані з рівнем його освіти. Не менш складною може стати і перевірка, яку проводять офіцери служби безпеки. Саме після цих перехресних бесід, під час яких з’ясовуються мотиви вступу до легіону і встановлюється ступінь психологічної стабільності, відсіюється більшість претендентів.

З тими, кому вдалося піднятися всіма сходинками цих іспитів, підписують контракт на п’ять років. Новачки проходять урочисту церемонію вступу до легіону і зобов’язуються виконувати статут, у якому, зокрема, говориться: «Ти — елітний солдат, а зброя — твоя найцінніша власність». Після цього починаються університети легіонера, які тривають чотири місяці у спеціальному навчальному таборі. Там, окрім постійних фізичних вправ та занять на плацу, вивчають історію та традиції легіону, закони його братства та взаємодопомоги, тактику ведення бою в екстремальних умовах, опановують технічні навички володіння зброєю та управління бронетехнікою. На ці чотири місяці навчань припадає доволі велика кількість випадків дезертирства, оскільки фізичні навантаження та психологічний пресинг (врахуйте, що у таборі немає перекладачів і всі заняття йдуть лише французькою) — просто божевільні. Вже по завершенні цього курсу легіонерів розподіляють на службу серед одинадцяти полків легіону, між ними є й ті, що базуються за кордоном Франції, зокрема в Індійському океані на острові Майотта, який входить до складу Коморських островів, та в місті Куру в Гвіані.

Двері, куди можна подзвонити лише тричі. Фото автора

Громадянство за пролиту кров

Трагічне кохання і сімейні драми, всупереч сюжетам популярних кінофільмів, ніколи не були головними причинами, через які молоді чоловіки обирали професію солдата-найманця. Хлопців з колишнього Радянського Союзу сюди приваблює хай і порівняно невелика (захмарні зарплати легіонерів — ще один поширений міф), проте гарантована платня. Зарплата легіонера-новачка у перші десять місяців служби становить 1200 євро. Вона збільшується удвічі на час виконання місії за кордоном, додаються також бонуси за здійснення парашутних стрибків та іншого роду компенсації. Якщо після завершення п’ятирічного контракту легіонер висловить бажання продовжити службу, то, наприклад, через 10 років у званні шефа-сержанта він зароблятиме 1700 євро на місяць, і лише через двадцять років у званні сержанта-майора його платня становитиме 2000 євро, а у разі закордонних відряджень він отримуватиме майже 5 тисяч.

Ще одним серйозним мотивом, заради якого наші земляки готові йти на суворі випробування, є французьке громадянство. Справді, через три роки зразкової служби легіонер, поновивши своє справжнє ім’я, може подавати документи на отримання громадянства. Ті легіонери, які були поранені під час виконання службової місії, отримують громадянство автоматично. У французькому законодавстві це навіть передбачено спеціальним пунктом — «Franais par le sang vers», що у дослівному перекладі звучить як «Француз за пролитою кров’ю».

Чи варті принади легіону того, аби віддати надзвичайно виснажливій і небезпечній службі п’ять років свого життя? А якщо і саме життя? Адже у статуті легіонера говориться: «Твоя місія священна. Ти зобов’язаний виконувати її до кінця, якщо необхідно, ціною власного життя». За час існування легіону в ході виконання бойових завдань усього загинуло 35 тисяч солдатів. Не треба вважати, що легіонери гинули лише під час воєнних кампаній позаминулого століття. У наші дні їм також загрожує фатальна куля повстанця, камінь, кинутий народним месником, укуси отруйних тварин чи комах, а також ймовірність заразитися маловідомою хворобою екваторіальних широт.

Але ці аргументи не надто лякають відчайдухів, які вирішили піти на службу до Іноземного легіону. На теренах СНД це набуло такої популярності, що деякі підприємливі фірми оголосили себе філіалами вербувальних пунктів легіону і обіцяють за окрему плату гарантований вступ до лав солдатів-найманців. Проте це чистої води ошуканство, оскільки прийом до легіону ведеться лише на території Франції. А гарантувати контракт на п’ять років можуть вам лише власна чудова фізична форма та вроджена кмітливість.

***

— Цієї весни приїжджав до мене у гості однокласник Руслан з Луганська, — завів мову Володя, коли ми, проминувши стіни вербувального пункту, вийшли до порту на Рейні, де на воді ледь помітно похитувалися шикарні круїзні теплоходи. — Життя у нього якось пішло під ухил: дружина покинула, бізнес прогорів, грошей — катма. Ось він і пішов на пункт, але його навіть не відправили в Обань. Сказали, що мотивація у нього слабкувата. Так що він повернувся додому, але обіцяв приїхати знову.

Можливо, Руслану з Луганська і пощастить наступного разу, якщо служба у легіоні — це те, що йому справді потрібно. А подзвонити у двері вербувального пункту можна тричі. Якщо забракують втретє, то на файлі з вашим ім’ям з’явиться напис: «До служби в легіоні не придатний».