У багатьох моїх знайомих стан стресу, викликаний подіями останніх місяців, перейшов у хронічний. Гинуть — як з однієї, так і з іншої сторони — наші громадяни. Насилля, керовані й підгодовані матеріально з «братньої» Росії сепаратисти, стрілянина і вибухи, заручники, похорони, сльози матерів, які більше ніколи не обнімуть своїх синів…
А нині є в Україні й зовсім інше життя. Хоч воно теж періодично сповнене жорстокості, але від нашого докорінно відрізняється. Вже хоча б тим, що в ньому подібні не вбивають подібних до себе. На сьогодні тут панує тиша — вона потрібна під час масового виведення птаства та вигодовування молодняку ссавців.
Дуже суворо в Поліському регіоні дотримуються природоохоронного законодавства на територіях, що визнані особливо цінними для збереження біорізноманіття і взяті під особливу охорону держави. Це передусім Черемський природний заповідник, Шацький національний природний парк та Національний природний парк «Прип’ять — Стохід».
Звісно, як і будь-який національний парк світу, вони мають території суворої заповідності. Як правило, це місця масового виведення птахів і розмноження тварин, зростання рідкісних червонокнижних рослин.
На Шацькому поозер’ї це найперше острів на озері Світязь. Колись перебування на ньому забороняли, щоб не створювати завад відпочинкові партійних бонз та інших «шанованих» людей. Про ті часи нагадує хіба що дерев’яний будинок, який у порівнянні з деякими сучасними «хатинками» нових українців видається старою халупою, десь на околиці самовільно збудованого «шанхаю». Нині працівники охорони парку — передусім світязький «губернатор» Степан Носуліч — не дають туристам шуміти тут з іншої причини.
— На площі в сім гектарів птахи закладають сотні і сотні гнізд. І весь острів, зрозуміло, на весняні місяці та початок літа перетворюється на своєрідний пологовий будинок, — вводить у курс справи заступник директора Шацького національного парку Василь Матейчик (на фото). — Цієї весни, наприклад, тут створили гніздо сім десятків сірих чапель, понад вісім десятків великих бакланів, чотири пари сірих гусей. За дрібніше птаство і не згадую. Тому, звісно, ми заборонили туристам тут перебувати.
— З десяток літ тому на острові ви розпочали експеримент зі створення штучних гнізд для червонокнижної рідкісної качки — креха великого…
— І цей експеримент виявився вдалим: рідкісні пари його почали заселяти штучні ящики-гніздівлі, піднавіси тощо, — розцвітає усмішкою заступник директора парку. — Нині ця робота вже не така актуальна. Бо качка ця вже почала розселятися й по інших Шацьких озерах. Бачили її виводки, зокрема, на Пісочному, Луках… Цієї ж весни, як свідчать спостереження, на території парку вже загніздилося до двох десятків цих червонокнижних пернатих.
Ще один відомий в області пташиний «пологовий дім» — в урочищі Бровець, що на березі озера Люб’язь. Якщо острів всуціль вкритий деревною та чагарниковою рослинністю, то тут — роздолля лепехи, осоки, типчака. В Національному природному парку «Прип’ять — Стохід» типчак можна побачити у багатьох місцях, а на Бровці він виконує роль своєрідної рослинної шуби, в якій охоче ховають свої гнізда різні кулики та качки.
Варто висадитися тут, погуляти берегом — і годину потому у вухах стоятиме крик стривожених великих грициків, травників, баранців та інших куликів. А ще — численних річкових та чорних крячок. Перед очима раз-у-раз поставатиме картинка зльоту качок — чирків, крижнів, широконосок… Та місцеві природоохоронці пильно стежать, аби на колишньому пасовиську люди не з’являлися. А коли вже ви тут опинилися — щоб не затримувалися!
— Тими чи тими формами заповідності на сьогодні у Волинській області охоплений кожен десятий гектар території. А за темпами приросту заповідних територій регіон взагалі посідає в державі перше місце — за роки незалежності України площа їх збільшилася вчетверо, — розповів начальник Державної екологічної інспекції у Волинській області Олександр Ткачук, який віддав охороні природи, зокрема тваринного світу, третину століття. — Але площа в цій ситуації не є самоціллю. Головне — забезпечити належний природоохоронний режим, у тому числі тепер, під час місяців тиші.
— Що маєте на увазі?
— Зайвий шум у лісі, наприклад, викликає у тварин стан постійної напруженості, порушує добовий ритм їх життєдіяльності... Присутність людей у місцях, де живуть дикі тварини, створює так званий «чинник турбування». Птахи, якщо їх наполохати, змушені злітати з гнізд. Так, якщо кілька разів потурбувати дику гуску, вона полишає гніздо назавжди. Часто годинами, як свідчить практика, не повертаються до гнізда зігнані з нього журавлі, глухарі, деякі качки. Яйця за цей час можуть охолонути — і з них не вилупляться пташенята. А ті, що вже вилупилися і залишилися без материнської опіки, — можуть просто загинути…
Про ці слова досвідченого природоохоронця слід пам’ятати кожному, хто нині вирушає «в природу». Тим паче, якщо ми, люди, між собою часто порозумітися не можемо, — навіщо ще й тваринам життя скорочувати?
Чи не так?
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»,
(фото автора)
Ми в Google+