Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.
Проте так хочеться не жевріти, а горіти, повноцінно жити! Разом зі своїми дітьми на найкращій у світі українській землі. І тут на порядок денний виходить діалог бізнесу й нової влади, котра таки намагається його почути. І вносить термінові законопроєкти, що стимулюватимуть економічний поступ: створення бюро фінансових розслідувань, запровадження реєстраторів розрахункових операцій та «кешбеку», вдосконалення системи адміністрування податків тощо.
Справедливе оподаткування — ось що ключове. Саме з цього починається сильна самодостатня держава. Днями знайомий бізнесмен повернувся з Фінляндії й розповів: якщо ти не сплатив податки і це стало відомо сусідові, навіть на поріг не навідуйся, бо «чорний день» тобі вже гарантовано. Те саме в Норвегії, Швеції, Данії, інших по-справжньому успішних країнах. Так, люди там здебільшого не знають прізвищ власних прем’єрів і президентів, але живуть як у Бога за пазухою: окрім відповідного рівня достатку, відчувають цілковиту захищеність від держави. Бо в ментальності поколінь закарбовано: податки — то святе. Утім, аби щодня, образно кажучи, зривати свою троянду успіху, тим, хто створює додану вартість, добряче треба поколоти руки об її шипи: добре знаємо, що продуктивність праці у Європі в рази перевищує ту, що в Україні. Ще продуктивніше від місцевих працюють… наші заробітчани: можемо ж, якщо є мотивація.
Український менталітет, на жаль, принципово інший: ми в постійному пошуку, як обдурити свою державу. І крізь найменшу шпаринку проліземо, тільки б не заплатити податків. Тому й маємо до 60 відсотків тіньової економіки — нонсенс та й годі!
…Пригадаймо, як уряд Яценюка знизив ЄСВ до 22 відсотків, сподіваючись, що «молочні ріки» податків потечуть до бюджетів з усіх усюд. Не сталося. Тож урядові Гройсмана довелося шукати механізм наповнення державної скарбниці через зростання мінімальних зарплат та пропорційних відрахувань ЄСВ.
П’ятирічний мораторій на перевірки теж призвів до цілої плеяди доморощених «бізнесменів», які просто нічого не платять державі! Але вимагають якісної освіти для своїх дітей і медицини для себе. Як і заробітчани, котрі залишають податки там, а дітей вчать тут.
Не буває так, панове! І дурите ви не абстрактну державу, а самих себе!
Ось дивіться: за офіційною статистикою, в Україні частка малого і середнього бізнесу в створенні ВВП лише 10—15 відсотків, тоді як в успішних країнах не менш ніж 50%, а у Великій Британії — 95%! Натомість, приміром, маленька Рівненщина лише від нелегальних автозаправок, що кримінальним спрутом пов’язали її, втрачає 200 мільйонів гривень на рік — стільки само, як отримує на розвиток з Державного фонду регіонального розвитку! Помножте цю суму на кількість українських областей, додайте обсяги контрабанди від сірого імпорту, зарплату в конвертах, конвертаційні центри. Ось вам і відповідь на запитання, чому вихідні потоки з України у кіпрські офшори дорівнюють вхідним: це вкрадені у нас із вами гроші, які заходять уже на зовсім інших умовах!
Тому, вимагаючи від нової влади комфортного середовища для бізнесу, ставмо відповідну планку, сказати б, чесної гри й для себе. Бо зміни, на які ми всі зачекалися, — то дорога з двостороннім рухом. На результат маємо працювати разом, а не спостерігати з кущів: вийде «в них» — залишуся в Україні, ні — поїду в Польщу чи Чехію. Невже ми й справді нація світових наймитів, яка створює додану вартість скрізь, тільки не в себе вдома?
…Я готова багато разів поранити руки заради троянди, яка дістанеться моїм дітям та онукам тут, на рідній землі. Бо кращої троянди, аніж та, що виплекана в Україні, годі шукати по світах: у неї, здається, й шипи не такі колючі.