Їм по 45. На двох у них восьмеро дітей. Але в їхньому будинку й на подвір’ї не лунають дзвінкі дитячі голоси. Немає пісочниці з розкиданими іграшками, немає гойдалок і дитячих велосипедів. Довкола хати все позаростало бур’янами, город напівзасаджений. У дворі траву жує козеня — добре, що влітку її вдосталь, бо сіном у сараї й не пахне. Сьогодні вони тверезі, бо на порозі комісія із соціальної служби. З’ясовуватиме, чи можна повертати матері п’ятьох дітей (від 5 до 15 років), які перебувають у дитячому будинку. Найстарший її син мешкає з бабусею. Він повнолітній, і не відомо, чи хотів би матір бачити. Навряд.

Адже дітей у горе-матері забирали тричі. Та не тричі вона не мати. Тричі кожного з п’яти діток вона зрадила. Думаєте, її це гнітить? Анітрохи. Односельцям казала: «Їм у дитбудинку добре. Вони чистенькі, добре нагодовані». А знаєте, чому вона хоче повернути дітей? Бо заблоковано картку, на яку як матері, що сама виховує дітей, надходили дитячі гроші. Тут слова зайві, вирують лише емоції.

І повернули б дітей, якби не нагодилася інша комісія центрального рівня. Лише тоді почали розпитувати голову сільської ради та представників роботодавця, як живе і працює мати. Спливла правда про нетверезі походеньки на роботу, про те, що город не засаджений, а холодильник порожній. Невже першій комісії було байдуже до того, що діти за таких умов ходили б голодні, не відомо, на чому б спали, у що одягалися б? Невже байдуже, що й співмешканець, залежний від оковитої, не бере участі у вихованні власних двох дітей? Як таким взагалі можна довіряти виховання? Невже повертаючи дітей матері, комісія мала лише єдину мету — поліпшити статистику? 

Видно, що горе-мати не полишить надії повернути дітей виключно як доважок до банківської картки з виплатами. І хто знає, чи наступного разу комісія не виявиться купкою байдужих до життя дітей чиновників.   

Цьому селу щастить на горе-матерів. Одна з них навіть приховувала, що має дітей. З’ясувалося це після того, як жінку офіційно оформили на роботу і надійшов лист, що вона заборгувала аліменти. Роботодавець допоміг із вирішенням цього фінансового питання. Жінка ж досі поводиться так, ніби нічого не сталося і вона нікому нічого не заборгувала.  Не має сорому перед людьми, ні вини перед власними дітьми.

Важко думати про дітей у дитбудинках. Але ще важче дивитися, коли дитина, в якої жива мати, спить у собачій буді чи сараї, ховаючись від п’янючих батьків, ходить і зазирає в сільські двори, бо там чимось обов’язково підгодують.

Коли батьки помилилися вперше, їм ще можна давати шанс виправитися. Але вдруге, втретє… Ні! Немає нічого ціннішого за життя дитини, і держава не повинна вдруге, втретє ризикувати ним. Підтвердження цьому — на жаль, непоодинокі випадки, коли у п’яному забутті батьки (хоч це слово до таких не варто застосовувати) або забувають годувати дитину, що спричиняє виснаження із жахливими наслідками, або б’ють нещадно, що також обертається трагедією.