ВШАНУВАННЯ

Березень. Травень. Початок і завершення весни - щороку Шевченкові

Земного віку доля відміряла Тарасу Шевченку з неабиякою точністю: 9 березня 47-й день народження, а 10-го - перший день уже іншого відліку, посмертного, де виокремилася ще одна дата, пророча, коли перепоховали Кобзаря на Чернечій горі у Каневі. Ця дата, 22 травня, дивна. Домовину з небіжчиком везли з Петербурга, через стільки міст і сіл Росії, України. У Києві з ним прощалися студенти. У Києві ж студентам багато років потому, за радянських часів, нагадували: не ходіть 22 травня у скверику навпроти університету, обминайте пам'ятник Тарасу Шевченку! Того весняного дня щороку сиділи на лавочках кадебісти. Тих, хто клав квіти до пам'ятника Кобзареві, виключали. За націоналізм...

Слава Богу, хоч цього божевільного парадоксу вже позбулися. 9 березня вшануємо Великого Українця, згадавши про його день народження. 10-го - пом'янемо його устоп'ятдесяте. 22 травня відзначимо 150-ліття його повернення в Україну - на Чернечу гору, назавжди.

А до кожного з нас Шевченко повертатиметься щоразу, коли звертатимемося до його життєпису і творчості. Такий привід перед трьома його вікопомними датами - книга "Життя і твори Тараса Шевченка" Михайла Чалого, котрий товаришував з ним. Її перевидали, вперше після 1882 року, фонд Миколи Томенка "Рідна країна", Інститут літератури НАНУ, видавництво "Веселка".