За площею замінованих територій Україна перша проміж усіх країн. За попередніми підрахунками, внаслідок рашистської «демілітаризації» трафаретні позначення про небезпеку «Міни» мають бути на майже 30 відсотках нашої території. Для порівняння: це мінне поле удвічі більше за площу такої мирної європейської держави, як Австрія.

Україна, яка вже понад дев’ять років боронить свою державність і незалежність від кремлівської агресії, зазнає великих втрат серед цивільного населення від наземних мін і боєприпасів, які не розірвалися. На жаль, поряд з нами існує, поширюючи навсібіч зло і ненависть, імперія, де площа інформаційного простору, замінованого брехливою токсичною пропагандою, у сотні разів більша за розмір цієї держави та всіх країн Європи.

Примітивні вигадки, нісенітниці, цинічна брехня у ЗМІ чи соціальних мережах — підступні й небезпечні ідеологічні міни, які на кожному кроці чигають на пересічних московитів та необачних жителів усіх країн. Тривалий час аборигени імперії брехні й зла почувалися в замінованому, тобто геть спотвореному дезінформаційному просторі немов риба у воді. Понад те, без чергової дози кремлівської брехні вони навіть втрачали апетит і сон. Однак віднедавна пропагандистські міни вже почали спрацьовувати проти них самих.

Хто ще не злякався, йдемо шукати!

Можна скільки завгодно саркастично кепкувати із заяв і бундючних нахвалянь кремля чи підземних бункерних палат про московитську надсучасну зброю­«аналоговнєт». Проте насправді важко заперечити, що сучасні нащадки ординців таки справді напрацювали і взяли на озброєння міць, якої немає в жодній із країн. Здогадуєтеся, про яке потужне знаряддя йдеться? Це кремлівська найбрехливіша брехня, на якій понад двадцять років тримається правління нікчемного чоловічка з кількома двійниками та дужими вантажниками для валізи з його надсекретними відходами. Бо ще й завдяки ідеологічній зброї пуйло кліщем уп’ялося у трон, який захитався під ним після невдач та поразок рф у жорстокій загарбницькій війні проти України.

Обіцяній хвальком­диктатором блискавичній переможній агресії не видно ні кінця ні краю, а довга череда виправдань і химерних пояснень, у яких він сам вже заплутався, — це якраз той випадок, коли брехня­«аналоговнєт» почала без промаху бити по ньому ж  самому. Самострілами виявилися і всі без винятку кремлівські пропагандисти, які на другому році повномасштабної війни досі не можуть пояснити обдуреним ординцям, чому її не слід називати війною.

Так само ребром стоїть ще одне риторичне запитання до ініціатора агресії: якщо метою кремлівського бліцкригу були «Київ за три дні» та спроба відсунути загрозу НАТО якнайдалі від рф, то чому цей військово­політичний союз опинився буквально на порозі, а територію рф і навіть москви вперше з часів Другої світової війни тепер періодично обстрілюють?

Відповіді немає, а щотижневі побрехеньки від прессекретаря головного кремлівського терориста ще дужче ведуть тривожні імперські реалії манівцями і знову заводять їх у паралельну реальність.    

Згубна і виснажлива для рф війна триває вже 17 місяців. І не тільки вражені пропагандою горопахи, а й носії цієї брехні давно зрозуміли, що вони не перемагають, а контрнаступальні операції ЗСУ таки руйнують оборону загарбників і українці поступово відвойовують захоплені території. Дійсність виявилася набагато страшнішою за вигадані страшилки, проте наказу не брехати, а казати бодай частину правди про війну поки що ніхто команди не давав. А тому кремлівська пропаганда знову мінує інформаційний простір різноманітними небилицями, вигадками і несусвітніми дурницями. І навіть сліпий чи глухий нині вже спроможний зауважити таку тенденцію: якщо ідеологічні покидьки москви буквально шаленіють від викидів брехні, це означає, що на фронті їх б’ють у хвіст і гриву. Особливо це стало помітно після початку першої фази контрнаступальних операцій ЗСУ, певний успіх яких фейкороби намагаються чимдуж забрехати і перебрехати.

Те, що на окремих ділянках фронту оборона рашистів виснажується, тріщить, вони залишають позиції і відступають, а пропаганда вперто і якось навіть приречено запевняє: «Все за планом!» — навіть не брехня. Це звичайна повсякденна рутинна дезінформація, коли невтішні поганючі новини не повідомляють ні пуйлу, ні шанувальникам його геополітичного струсу мізків та жорстоких геотерористичних злочинів проти людства. Поряд із цим фейкороби з останніх сил штампують ідеологічні міни, що є зразком відвертої халтури, а примітивні вигадки тхнуть нафталіном, бо взяті зі старих складів чи брехосховищ. Судіть самі.

«Польща опинилися під загрозою ядерного забруднення через постачання в Україну зброї зі збідненим ураном». «У бюджеті Європейського Союзу закінчилися гроші». «Західна Європа та США схвалили рішення України про підрив Запорізької АЕС». «Українські біженці — загроза для ЄС». «НАТО воює в Україні». «НАТО ось­ось вступить у війну в Україні». «Зброя в НАТО закінчилася».

Навіть жменька міжнародних свіжих новин від рашистських пропагандистських ресурсів підтверджує, що одна з фішок фейкометів — мистецтво заперечувати самим собі. Адже вони дуже лякають усіх, виправдовуючи власні поразки і величезні втрати тим, що начебто воюють не з якимись там ЗСУ, а проти НАТО. І водночас заспокоюють: мовляв, все під контролем, бо в НАТО вже геть нема зброї.

Звичайно, у такому замінованому дезінформаційному просторі у кого хочеш голова піде обертом. А доки потерпілі від брехні не отямилися, ідеологічні гицелі б’ють по них уже випробуваною бронебійною брехнею. Нате!

«Українські військові катували дітей». Або «ЗСУ труїли мирних людей у Бахмуті».

А що? Якщо сучасній «другій у світі армії» знадобилися старі танки, виготовлені 70 років тому, стрілецька зброя й амуніція часів Другої світової війни, то чому не використати тему огидного фейку про «розіп’ятого хлопчика» у Слов’янську, котрому в липні виповнилося всього 9 років?

На такому бридкому тлі поширення пересічних брехень кремлівські ідеологічні мінери періодично влаштовують розваги для самих себе, вже вчаділих від пропагандистського дурману власного виробництва. Як вам оце: «У ЗСУ 50 тисяч представників ЛГБТ»?

Згадаймо ще раз сумні для рф реалії. На кількох напрямках фронту окупанти, втративши ініціативу, дедалі частіше змушені робити «жести доброї волі». У прикордонних з Україною областях рф стратегічні об’єкти вибухають від ударів безпілотників, повітряні атаки вже лякають навіть москвичів, а пропаганда в цей час розганяє дурню про сексуальну орієнтацію захисників України.  Навіть не зрозуміло: вони засуджують ЗСУ чи заздрять і ставлять за приклад? Мовляв, ось у чому справжня причина їхніх успіхів та невдач раші у війні, про які всі знають, але здебільшого мовчать.

До речі, у ситуації з маячнею про ЛГБТ немає диму без вогню. Пропагандисти кремля таки щось знають. І ми знаємо: наші бійці на передовій дуже часто називають ворогів саме як осіб, котрі у згаданій абревіатурі позначені літерою «Г». Щоправда, вояки вживають стисле і більш лайливе солоне назвисько на «п». Мабуть, по той бік лінії фронту дуже ображаються на ці дошкульні характеристики. Бо чого б тоді ворожа пропаганда про це саме зараз скімлила?

«Мета України — геноцид російського народу»

Загалом кремлівські фейкороби — насправді класичні бракороби, бо не відходять від звичних догм і шаблонів. Зверніть увагу на ординський гидкий стиль і почерк. Немає такого їхнього злочину, в якому вони не звинувачували б когось іншого: Україну, НАТО, США, Велику Британію тощо. Тобто методика проста, як осиковий кілок, який давно за кимось плаче: «Свою вину на іншого зверну!» І тому водночас класика і грандіозна прем’єра правдивого, як завжди, кремлівського наративу, який вони підготували до ситуації «все за планом» у ході українського контрнаступу, — такий вислів­зойк: «Мета України — геноцид російського народу».

Погодьтеся, до пришелепкуватого автора цієї маячні санітарів викликати вже пізно. Це знахідка для інших дужих медбратів вузької спеціалізації з гамівною сорочкою в руках. Особливо якщо зважати, що така теза­вавка в голові та на язику не в пересічного аборигена зі зброєю в руках, котрого наші бійці зневажливо називають на «п», а в макітрі голови державної думи федеральних зборів рф в’ячеслава володіна.

Поза сумнівом, в одного з керівників чинної влади держави­агресора остаточно дах поїхав після реальної загрози з повітря для московських дахів. Плюс не зовсім втішні новини із фронтових напрямків, де Сили оборони України продовжують контрнаступальні операції. А той посадовець не самотній, бо вся кремлівська пропаганда нині демонструє зміну настроїв у кремлівському кублі, де розчарувань від війни, яку збиралися виграти за три дні чи три місяці, хоч відбавляй.

Майже нічого нового. Крім того, що москва — не Донбас, і приховати повітряні тривоги та безпорадність «аналоговнєт» ППО тепер складно і взагалі неможливо. Проте злі язики лукаво підказують пропагандистам робочу версію: слід переконати наляканий люд, що це рашисти обстрілюють самі себе, щоб перевірити ППО, котра, а це дуже насторожує, не ловить мишей.

Щодо свіжих теревенів, то ідеологічні рупори, які минулого літа гарчали про свої безкінечні перемоги та капітуляцію України (ось­ось), тепер починають скиглити, що справа, виявляється, зовсім не в Україні.

«Навіть у разі зникнення України як окремої держави розраховувати на швидке припинення терору і диверсій не доводиться. Бандерівців у країні­переможниці срср довелося зачищати ще понад десять років. Ось до цього треба бути готовим всім, до долі народу, що воює. І бути готовим жити як воююча нація», — закликає токсичний «московський комсомолець».

Ще згадане провладне видання поміж патетичних рядків мимоволі підтверджує невтішні для москвичів новини із фронту, але спритно і професійно вдається до підміни понять, намагаючись переконати читачів, що лютують після поразок і втрат не загарбники­рашисти, а ніби захисники України.

«Удари по москві свідчать, що наш супротивник не в змозі домогтися успіхів під час контрнаступу, отже йому потрібні інформаційні успіхи, нехай навіть дуті та ірраціональні, які найчастіше не мають воєнного значення. Із цього випливає, що чим більше буде в нас перемог на фронті, тим дужче агонізуватиме київський режим та більше буде з його боку спроб підривати, руйнувати все підряд на території росії», — проводять пропагандисти чіткі паралелі з агонією кремля й тактикою рашистів на території України. Адже саме після чергових воєнних невдач орки, лютуючи, починають обстріли українських міст далеко від лінії фронту, свідомо обираючи зовсім не військові цілі. І дуже тішаться влучанням у житлові квартали та загибеллю чи пораненням цивільних людей, серед яких діти.

У лютому 2022 року кремль на чолі з неадекватним лідером розпочав не бутафорну так звану сво, а повномасштабну жорстоку війну на знищення України як держави і всіх українців. Вороги чітко означили одне з титульних завдань нападу на сусідню суверенну країну: «денаціоналізація». І вони справді увірвалися до нас, щоб убивати людей за українську мову, синьо­жовту та іншу державну символіку, українську пісню, книжку та найменші симпатії до чогось українського. Вони робили і роблять це свідомо, системно і послідовно.

Попереду агресивної орди йде токсична руйнівна пропаганда: рашисти, керуючись методичками Геббельса, звично перекладають власні злочини на супротивника. Брутальною несусвітньою брехнею вони замінували весь довколишній інформаційний простір. Однак поступово ця потужна «аналоговнєт» ідеологічна зброя почати бити по них самих. Приміром, багатьом аборигенам рф ота пропагандистська маячня про начебто загрозу геноциду російського народу від України підказала очевидну істину. Ніхто так не винищував і не винищує людські ресурси імперії зла, як кремлівське пуйло — бездарний, проте агресивний диктатор, безпощадний тиран і геополітичний вбивця не тільки сусідніх народів, а й населення держави, яку очолює і впевнено веде за собою у згубну прірву.