Того дня на аеродромі в Ніжині, де дислокується спеціальний авіаційний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України, було велелюдно. І літні люди, і молоді, й особливо діти розглядають літаки і вертольоти, забираються всередину, фотографуються у кабінах, тримаючись за штурвал…
У будь-який інший день це неможливо, але сьогодні увесь особовий склад, котрий чергує біля крилатих машин, привітно усміхається і охоче відповідає на всі запитання.
Професія, підвладна лише мужнім
Особливо цікавляться зразками сучасної авіатехніки літні чоловіки «Уявіть собі — оцей величезний Ан-32П має злітну вагу всього 29 тонн», — дивується один з них. Знайомимося: Олексій Хитров, колишній штурман полку, нині на пенсії, продовжує сипати цифрами: «У нас Ту-22 був меншим на вигляд, а тут така громадина — два баки, у які може набрати по 4 тонни води, 5100 літрів пального… Хороша машина!»
«Так, хороша! — погоджується бортінженер Ан-32 Олександр Гагай, який, образно кажучи, пише вже сучасну сторінку легендарного авіаційного полку, створеного у грізний 1943 рік. Його бойовий шлях проліг через Україну, Білорусь, Польщу, Угорщину, Чехословаччину, Югославію аж до Берліна. А в 1962-му 199-й окремий гвардійський далекорозвідувальний авіаційний Брестський полк було перебазовано на Ніжинський аеродром. Нині це спеціальний авіаційний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України. Але місія екіпажів крилатих машин не менш відповідальна, ніж у попередніх поколінь авіаторів.
Так було завжди — професія льотчика підвладна лише мужнім і високопрофесійним людям. Навіть у мирний час їм доводиться протистояти небезпеці. Здавалося б, що може загрожувати літаку у повітрі, якщо у нього, кажучи мовою пілотів, усі системи функціонують нормально? «Приміром дуже небезпечно в горах, — розповідає Олександр Гагай. — Минулого літа наш екіпаж під командуванням Анатолія Мартюка гасив пожежу на кримській горі Лопата, коли двоє відпочивальників підпалили сухостій у лісі. Тоді зі стихією боролися майже 500 чоловік та кілька десятків одиниць техніки, включаючи й авіацію. Уявіть собі: гірська місцевість, розріджене повітря — чим менша його щільність, тим менша тяга двигуна. От вам і загроза».
…Тим часом на подвір’ї біля ангара привертає увагу «літаюча швидка допомога» — вертоліт Ес-145. Бортовий механік-рятівник Іван Кириченко, використовуючи сучасний сленг авіаторів, гордо йменує досконалу надлегку і потужну машину, здатну пересуватися в повітрі і вдень і вночі, «єврокопом». Тут є все — від валізи з необхідним запасом засобів та медикаментів для надання першої невідкладної допомоги до крапельниці, котру за потреби можна використати просто в польоті. Екіпаж покликаний підтримати життя потерпілих до пункту призначення, де вони одержать спеціалізовану допомогу. Бортмеханік пригадує випадки, коли перевозили тяжкохворих, що не підлягали транспортуванню автомобілем, зі Львова, Івано-Франківська, Криму.
Від героїчних дідів до героїчних онуків
На території Спеціального авіазагону, біля пам’ятного знаку, що увінчав доблесть пілотів різних поколінь, безкінечні дружні обійми. Адже сюди з усіх усюд з’їхалися ветерани служби і для нинішніх молодих авіаторів дуже багато значить те, що сивий полковник у відставці, колишній бойовий командир Михайло Волков звертається до всіх однаково: «Шановні однополчани!», символічно єднаючи і тих, хто захищав небо в роки війни, і нинішніх рятівників.
«Ми маємо бути достойними пам’яті попередніх поколінь. Тож авіаційна складова Державної служби України з надзвичайних ситуацій виконує свій обов’язок професійно та якісно», — звертається до учасників свята голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій Михайло Болотських. — Окрім цілодобового чергування, екіпажі авіазагону виконують польоти, здійснюючи моніторинг паводкової ситуації та обстановки в лісових масивах у пожежо-небезпечний період, що має дуже важливе значення для населення».
Сьогодні в Спеціальному авіазагоні проходять службу близько 700 пілотів, техніків, рятувальників і фахівців аеродромних служб та обслуги. Завдання запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків та порятунок людей — поза сумнівом, у надійних руках. Тож прощаючись з авіаторами, залишається тільки висловити традиційне авіаційне побажання: щоб кількість злетів збігалася з кількістю посадок!