Ірина Мацко спочатку здобула диплом економіста, за деякий час стала студіювати в Українській академії друкарства, а нині працює бібліотекарем центральної дитячої бібліотеки в Тернополі. Це не метаморфози, навпаки: дієві кроки до свого покликання, захоплення й творчості. Адже сенсом її життя стали книжки. Ірина не лише наповнює їх своїми казками, оповіданнями та жіночими історіями як знана письменниця, а й ілюструє, дбає про художнє оформлення.
«Рости, моє деревце, з міцного коріння»
З якого я роду? У кого вдався? Ці запитання кожен з нас ставить собі з дитинства. Ірину теж колись зацікавило, в кого пішла зростом. І з’ясувала: у прадіда. Тож прагнула більше заглиблюватися у родовід. Нині в своєму генеалогічному дереві зеленими (відомими) гілками позначає дані хіба до прапрадідів. Отже, пошукової роботи має ще невпрогорт.
У процесі таких пошуків в Ірини виник задум: створити книгу роду. Майже 10 років тому розробила й підготувала до друку «Казку твого народження». Крім подання світлин, видання передбачало й запис різної інформації, подій, пов’язаних з вихованням донечки чи синочка до двох рочків. Розуміла: в подальшому інформація й для самої дитини, й для її нащадків буде скупою. Тож запалилася новим проектом — «Казкою мого роду», що став її дипломною роботою в академії друкарства.
Згодом Іринину «Казку…» львівські поліграфісти-видавці побачили як чудове подарункове видання на весілля, хрестини, іменини, інші родинні свята, як сувенір для малечі й дорослих. Внесли й деякі власні пропозиції, на які авторка пристала, зокрема й щодо назви видання: замість слова «казка» в заголовку з’явилося «книга». Вона вже витримала кілька перевидань українською мовою, вийшла також і російською.
Авторка стверджує, що їй хотілося б, аби людина не лише дізнавалася про своїх кревних родичів, а цікавилася, де вони жили чи живуть, традиціями цієї місцевості, історією і навіть піснями чи рецептами страв тощо. Тож окрім фотографій, у цій своєрідній книзі-альбомі відведено спеціальні сторінки-підказки, заповнивши які, матимемо розгорнуті відомості про свій родовід. Певна річ, що це тривала робота і для сучасників, і для їхніх нащадків.
Ірина твердить, що колись наші предки своє дерево роду вишивали на рушниках: тут кожен листочок, квіточка, геометричний знак мав певний символ, давав якусь інформацію. На жаль, у століттях ми розгубили такі знання. Одначе нині маємо можливість усі відомості занотовувати у книжку, до того ж, щойно навчившись писати. Тому Ірина Мацко видала альбом для дітей «Рости, моє деревце, з міцного коріння», сторінки якого стилізовані під полотно, вишивку. Авторка намагалася тут подати чимало цікавої додаткової інформації про історію родинного дерева та як шанували колись своїх предків українці, а також у стародавньому світі, навела чимало прислів’їв і приказок. Запитання-завдання, на які дітки даватимуть відповіді, охоплюють у виданні якнайбільше сфер родинного життя.
Чи є аналоги таких книг роду? Ірина Мацко запевняє, що не знайшла схожих видань ні в нас, ні за кордоном, є хіба «щось подібне одне на планшетах (карточках)».
«Казки з Дивокраю»
Інколи непотріб несподівано може прислужитися добрій справі. Головне — вчасно покликати на допомогу уяву, творчий талант. Ірина Мацко — приклад цього. Колись для палітурок письменниця використовувала великих розмірів картонні форми, з часом вони стали їй не потрібні, але на макулатуру не здала. Адже виник задум створити з них разом з учнями 2–4 класів книжку-велетня. Каже, хлопчики й дівчатка такого віку люблять видання великі, яскраво ілюстровані.
Спочатку планувала помістити на сторінках цієї книжки лише власні казки. Та вирішила, що діткам буде цікаво читати твори різних авторів. І згодом, крім її веселих «Пригод літери А», з’явилися також твори Богдана Мельничука, Галини Шулим, Володимира Кравчука та Віри Паронової.
Дев’ять місяців писали-ілюстрували книжку з назвою «Казки з Дивокраю». Ірина разом з колегами зорганізувала майже 120 хлопчиків і дівчаток з п’яти загальноосвітніх шкіл Тернополя, які обслуговує центральна дитяча бібліотека. Школярики на великих сторінках деякі слова тексту замінювали власними малюнками казкових героїв, квітів, янголів, рибок.
Книжку-велетня «Казки з Дивокраю» торік занесли у Книгу рекордів України як найбільшу рукотворну. Крім обкладинки, вона містить десять сторінок розміром 1 метр на 90 сантиметрів кожна. Книгу-рекордсмена зберігають у центральній дитячій бібліотеці Тернопільської міської ЦБС.
«Багато справ ще у моєї долі», — цей поетичний рядок Ліни Костенко Ірина Мацко взяла собі за життєве гасло. Проект про книги роду, зрозумів, матиме творче продовження, хоч деталей авторка не воліє розповідати. Зате достеменно відоме інше: Ірина серед малечі проводить майстер-класи «Родинне деревце», а холодної цьогорічної осінньої днини вирішила подарувати своїм читачам «Теплі історії про дива, коханих і рідних», з цієї нагоди проводить у рідному місті репрезентації.
Ми в Google+