Петро Михайлович Таланчук народився 1 липня 1938 року на Київщині в селянській родині. Його біографія типова для багатьох вихідців із села, які з притаманними їм наполегливістю і старанням вчилися, щоб потім вчити інших рухати науку, а отже, й науково-технічний прогрес. По закінченні сільської школи він працював у колгоспі, служив в армії, навчався у військово-морському училищі. Одержав фах інженера в Київському політехнічному інституті, пройшов шлях від студента до ректора цього відомого вишу. Будучи ректором, дав дозвіл провести перший всеукраїнський з’їзд «Руху» в приміщенні Політеху. Він був першим міністром освіти незалежної України  (лютий 1992-го — 6 липня 1994 р.). Заслужений діяч науки і техніки, дійсний член Академії педагогічних наук, президент громадської Академії інженерних наук, член чотирьох міжнародних академій, автор 50 запатентованих винаходів, відомий в Україні політичний і громадський діяч, Петро Таланчук нині є президентом Університету «Україна», почесним ректором Національного технічного університету «КПІ».

Упродовж десятиліть життєвий шлях Петра Таланчука поєднаний із педагогічною нивою. І нині, гідно продовжуючи традиції великих українських педагогів Костянтина Ушинського та Василя Сухомлинського, він активно розбудовує рідну Україну. Про що  свідчить і його книжка «Терниста дорога до незалежної України», яка є логічним продовженням його попередніх публіцистичних праць. Відомий освітянин та науковець об’єктивно й аргументовано аналізує складні та неоднозначні процеси становлення й утвердження української державності, причому не обмежується констата­цією подій і ситуацій, а пропонує реальні шляхи виходу з політичної й соціально-економічної кризи. Йдеться зокрема про відповідальність еліти за долю країни, про те, що означає бути справжнім українцем.

Нижче наводимо злободенні тези з його розлогих  роздумів про історію, національну свідомість і мову, які можуть допомогти нам у сьогоднішній боротьбі.

Уроки історії

Щоб надійно долати недуги, треба дізнатися, де й коли ми їх підхопили. Іншими словами, необхідно запустити загальносуспільний освітній процес із практичним утіленням результатів навчання. Не зробивши цього, ми навіть з місця не зрушимо. Отже, за переписом населення 1926 року в СРСР жило 79 млн росіян і 81 млн 195 тисяч українців. Таке загрозливе для імперії співвідношення двох великих націй в одній спільноті, зважаючи на національно-визвольну боротьбу українців за самостійну державу, змусило центральний московський уряд шукати розв’язку. Налякані революцією 1917—1922 років, імперські діячі, які часто заявляли, що Україна без Московії не може вижити, вибрали, на їхню «точку зрения», дуже просту тактику: зменшити чисельність українців. Вони посилили колоніальну політику царизму і планово вдавалися до практикування голодоморів, депортацій, війн, арештів, розстрілів, насильницького зросійщення та інших жорстоких злочинних дій.

У результаті успішного виконання перелічених варварських акцій за переписом 1979 року в СРСР українців залишилося уже 42 млн 397 тис. Імперська політика досягла гігантських безпрецедентних успіхів. Знищено 40 млн українців (за 50 років), не дано народитися мільйонам нових українців, на наших землях створено потужну колонію російських поселенців, із нас (українців) викувано мільйони з’яничарених покручів і перевертнів, отруєно нашу мову і витіснено її майже з усіх сфер (навіть з побуту!), перебрехано і привласнено нашу історію, принижено нашу культуру, нас усіх роз’єднано для нового поневолення, коли знову «її окрадену збудять».

А сьогодні до єднання, прозріння і боротьби нас кличе пам’ять про нові жертви. До цього сьогодні закликають пекучі сльози дітей-сиріт, дружин, батьки і чоловіки яких віддали найдорожче, що в них було, – своє життя, щоб Україна була вільною. А ми, живі свідки щирої жертовності, з болем спостерігаємо, як діти загиблих ловлять з небес погляди своїх татусів і вірять у те, що вони не втратили зв’язку із ними і  колись таки повернуться на землю. Хіба можна простити ці жертви російським зайдам?

Українці живуть на своїй землі від найдавніших часів людської історії. У сиву давнину, ще в докняжі часи, сформувалися основні риси прадревнього українського політичного світогляду. Фундаментом його була цілковита рівність усіх громадян, виборне правління.

Основою і джерелом усілякої влади було Віче — загальний збір усього народу, громадянства, яке збиралося завжди у разі потреби, визначало, що треба робити, і вибирало людей, які могли б самі виконати або організувати виконання цих рішень. Такий устрій у нас був розвинений найкраще в Європі і протримався найдовше. Безумовно, що цей досвід є цінним внеском праукраїнців у формування європейської цивілізації.

Українська еліта не змогла віднайти баланс інтересів між джерелом влади — народом і найманими цим же народом, висловлюючись сучасною мовою, чиновниками — князями, боярами, воєводами раніше, а тепер депутатами, міністрами, головами адміністрацій тощо, — і розробити відповідні механізми та важелі, які давали б можливість весь час цей баланс підтримувати. В результаті система народовладдя у формі віче, маючи універсальний демократичний характер, з іншого боку, призвела до того, що окремі удільні князьки обманули своїх підданих, замінили загальні інтереси руського народу вузькоплемінними і розтягли величезну потужну країну на удільні князівства.

Небезпека цього розтягнення смертельно зростала у зв’язку з тим, що наші землі споконвіків привертали до себе увагу різних загарбників.

Російською мовою українську державу  не збудуєш…

Треба, нарешті, перестати безсоромно фарисействувати щодо двомовності в Україні. В окремих країнах двомовність сформувалася на ґрунті входження певного кантону, провінції, регіону разом зі своєю землею, своєю мовою до складу спільної держави. А Україна створена лише за рахунок своїх земель, ні від кого нічого не взяла.

Мистецтво війни передбачає вміння перетворювати слабкості на переваги. Для цього українцям треба ухвалити нові правила гри.

Правило 1. Вся правдива інформація в Україні, вся журналістика подається лише українською мовою. Так, як працюють в Україні іноземні медіа — Бі-Бі-Сі, Радіо «Свобода», «Німецька хвиля» тощо. Реально переходимо на європейські стандарти. Всі російськомовні українці чудово розуміють українську мову, а за потреби непогано нею говорять.

Правило 2. Вся інформація російською мовою в Україні розглядається як московська пропаганда. Це одразу відсікає московські інформаційні війська, які на 99% працюють російською мовою.

Правило 3. Українці застосовують російську мову лише для впливу на Росію або дезінформації ворога.

Переможну інформаційну війну з Москвою кожен українець може почати вже сьогодні. Переходь на українську мову, використовуй українськомовні джерела, заохочуй друзів та знайомих, допомагай їм робити переклади українською, сприяй їхній розмовній практиці. Мова — наша зброя!

Володимир ДЕНИСЕНКО
для «Урядового куp’єра»