Вона може тішитися тим, що спить не на підлозі. Ночує на ящиках, на яких лежить товста дошка. У цій підвальній кімнаті є ще два спальні місця для двох дорослих. На таких примітивних лежаках важко випростатися, бо вони завдовжки всього по півтора метра. А її місце для ночівлі ще менше: якийсь метр. Утім, віднедавна комфорту в цій підземній спальні побільшало. Раніше вони вкладалися на голих дошках, однак світ не без добрих людей, які привезли їм справжні матраци.

Важливе уточнення: згаданій малій жительці міста Лиман всього 11 років. У надійніший підвал вона разом з дорослими перебралася майже з початку повномасштабного «захисту» росіянами українського Донбасу та його людей. Зокрема в цьому місті агресори масовано обстрілювали житловий сектор: у їхній багатоповерхівці від вибухової хвилі вилетіли майже всі вікна, стінами поповзли чималі тріщини, і є версія, що оселя може впасти. Тому всією родиною отаборилися в підвалі, де безпечніше й тепліше.

«Уже майже не страшно, коли стріляють. Якщо дуже гучно, то таки страшніше. Але коли останнього разу близько щось вибухнуло, мама й бабуся злякалися, а я ні, бо нічого не чула і навіть не прокинулася», — розповідає дівчинка.

Лиман на півночі української Донеччини — тільки один з тих населених пунктів, який у збоченій уяві біснуватих кремлівців є «ісконно» їхнім. Однак «захищають» його сучасні варвари звично: рівняють із землею, вбиваючи людей та змушуючи їх тікати.

Лиман і пропаган-дистський дурман

Не секрет: на жаль, московським нерозумним правителям закони, міжнародне право чи історія не писані. Хоч мали б затямити: на місці теперішнього міста Лиман найперше була слобода, що заснували козаки Ізюмського полку як поселення при сторожових вежах Торської фортеці (сучасний Слов’янськ). 1925 року населений пункт, який незабаром отримав статус міста, відповідно помітили як свій представники комуністичної влади, перейменувавши його на Красний Лиман. Проте у грудні 2015 року, коли вже були очевидні загарбницькі наміри кремля, міська рада за підсумками голосування вирішила скоротити, тобто повернути історичну назву Лиман.

До речі, на прикладі лише цього міста можна помітити, що хвороблива маячня кремлівського горе-геополітика про начебто «захист» російських людей, яких начебто там більшість, не витримує жодної критики. Кого і від кого захищати? І хто в бункерній збоченій уяві мав зустрічати російських озброєних крадіїв пральних машин, унітазів чи собачих будок із букетами квітів? За підсумками не московської переписаної історії, а реального перепису населення Лимана, на початку 2000-х років там було близько 30 тисяч жителів, частка українців (увага!) становила 84,4 відсотка, а росіян — усього 13,8 відсотка.

Наприкінці травня 2022 року після тривалого штурму і гарячих боїв у довколишніх лісах російські загарбники все-таки окупували місто. Під контролем рашистів Лиман перебував чотири місяці, а 1 жовтня їх звідти витурили. І за цей період навіть ті містяни, які мали якісь ілюзії щодо «захисту», пересвідчилися, що мають справу з ордою терористів, убивць, ґвалтівників, грабіжників-мародерів.

Звичайно, далося взнаки, що агресори обстрілами зруйнували близько 80 відсотків тамтешньої інфраструктури. До того ж Лиман — не тільки місто залізничників, а й місто-курорт і улюблене місце відпочинку жителів краю в соснових лісах та на берегах чистих водойм. Усю цю мальовничу територію із чепурними базами відпочинку безжально знищили рашисти. Тобто «захистили».

А знаєте, що насамперед напівдикі зайди зробили в місті-руїні? Мерщій повернули йому радянську назву Красний Лиман. І за місяці окупації тільки те й робили, що мітили «свою» територію російськими триколорами та іншою символікою, котру ліпили на всіх уцілілих будинках, парканах, стовпах. І навіть на не вкрадених дивом собачих будах.

Залишенці із закіптюжених підземель

«Ворог і надалі зосереджує зусилля на веденні наступальних дій на бахмутському й авдіївському напрямках і намагається тактично поліпшити положення на куп’янському та лиманському». Проміж подібних періодичних рядків офіційних зведень Генштабу читається сувора реальність: місто часто перебуває під щільними ворожими обстрілами.

«Вони пообписували назвами російських міст, звідки припхалися сюди зі зброєю, чи літерами «ссср» майже всі стіни тощо. Хоч є сумніви, що більшість із них жила за союзу і знає, що це таке. Та дивує навіть не це, а інше: навіщо тут було все знищувати по-варварськи?» — риторично питає місцевий житель.

Повернувши місту радянську назву, російські окупанти зруйнували всю критичну інфраструктуру: там немає постачання електрики, газу, води. У грудні електропостачання почали помалу відновлювати, проте загальна ситуація для людей, які там залишаються досі, напередодні зимових морозів абсолютно несприятлива.

Більшість населення евакуювалася ще навесні чи влітку, бо всі оцінили небезпеку перебування і виживання серед руїн чи під окупацією. Нині з усіх трохи більш як 22 тисяч людей, які там жили напередодні небезпечного геополітичного загострення путінського психозу, залишилося приблизно 5 тисяч осіб. Переважно це відчайдухи, які, облаштовуючи свій нехитрий побут, намагаються перезимувати у зруйнованому місті за будь-яких умов і обставин. Здебільшого вони обживають підвали, де встановлюють буржуйки та схожі пічки. Там є й імпровізовані склади харчів — консерви тощо. А ще продукти для цих лиманців — аборигенів закіптюжених підземель регулярно привозять волонтери.

Представники міської та обласної влади наполегливо рекомендують людям виїхати в безпечніші населені пункти бодай на зиму. Проте в тамтешніх залишенців є причини, що змушують їх зимувати в надзвичайно складних умовах.

«Більшості з нас просто нікуди їхати. Тулитися в загальних притулках для вимушених переселенців на старості якось не дуже хочеться. Що ж, підвал темний і похмурий, однак він вже майже як свій, і міняти його на чужі стіни не всі хочуть. Віримо, що перезимуємо і зустрінемо тут весну й перемогу над клятими загарбниками», — пояснює звичний для багатьох земляків вибір один із лиманців.