Коли мобільний телефон голосно підказав, що до мене нарешті озвався давній знайомий, який перебуває у тимчасово окупованому Донецьку, я дуже зрадів. Ми домовилися зустрітися у Слов’янську, але через брак зв’язку по той бік лінії розмежування якийсь час не спілкувалися. А цей дзвінок свідчить, що він уже приїхав на нашу територію. «Ви де?» —гукаю після привітання. «На вокзалі, — оптимістично гуде у відповідь. «У Костянтинівці? –– нетерпляче уточнюю. –– Чи вже у Краматорську?» — «Якби… У Донецьку на вокзалі!» Пауза. Він зрозумів моє здивування і переможно гукає: «Чуєш мене? Тут, виявляється, є зв’язок. Ось відразу з першої спроби до тебе дістався».

Залізничний вокзал у Донецьку –– ще один своєрідний пам’ятник просто неба потворному «рускому міру». Капітально відремонтований і оновлений до Євро-2012, він нагадував новісіньку копійку до початку «рускої весни» у 2014 році. «Визволення» міста від примарних «бандерівців» надовго позбавило його жителів залізничного сполучення. Відтоді потяги тут не зустрічають і не проводжають під гучний супровід популярної колись шахтарської пісні: «Що ти знаєш про сонце, якщо в шахті не був?» А сам вокзал, частково зруйнований обстрілами та пограбований  мародерами, давно перетворився на пустку. Проте віднедавна на цій території знову стало відносно людно. Адже тут, виявляється, можна зловити сигнал відімкненого в Донецьку мобільного оператора «МТС-Україна».

«За всю довгу історію вокзалу тут було дуже багато сліз під час прощань і радощів від зустрічей із хлібом й сіллю та маршами духових оркестрів, але таких емоцій це місце ще ніколи не знало! –– переконана жителька обласного центру. –– Бо це один із тих острівців свободи в місті, де сотні людей щодня намагаються зв’язатися з рідними по той бік лінії розмежування. Можете уявити, якими словами супроводжується тут пошук сигналу і спілкування людей, враз позбавлених ще й такої елементарної зручності, доступної у всьому цивілізованому світі. Звичної і доступної, крім, звичайно, тимчасово окупованої території нашого краю».

Згадане чергове «досягнення» проросійської окупаційної адміністрації зайвий раз довело: ростовським кураторам та їхнім місцевим маріонетках байдуже до інтересів тих, хто тут живе. Хоч ідеться про тих самих людей, за спинами яких вони підло ховалися, захоплюючи у 2014-му приміщення влади та правоохоронних органів. Тих, яких шикували живим щитом на шляху колон українських військових.

І найголовніше: тепер відверто знущаються саме з тих, заради яких колись схопилися за зброю із російських воєнторгів і розв’язали гібридну війну, горлаючи про загрозу «київської хунти» чи НАТО. І насправді нині ті, кого кинулися захищати носії «руского міра», опинилися не в «республіці», а фактично у резервації. Бо брак зв’язку ще дужче зміцнив сучасну залізну завісу між цією знедоленою територією і цивілізованим світом.

А жителі залишилися наодинці зі своїми бідами, хворобами, безробіттям, безгрошів’ям і злиднями, розчаруванням, розпачем та прокляттями. Самопроголошені «вожді» з усіх сил імітують зусилля відновити зв’язок. Але як? Замість звичного мобільного оператора «МТС-Україна» знедоленим запропонували користуватися своїм — «Феніксом».

«Мрія моїх земляків, які багато говорили про повернення разом із Росією та Путіним до СРСР, майже здійснилася! — саркастично каже житель Макіївки. — Бо щоб придбати сім-карту місцевого «Фенікса», мені довелося чекати своєї черги більш як два тижні. Ті, хто з грішми, а таких тут небагато, скористалися послугами спекулянтів. А ми, бідні пенсіонери, змушені були шикуватися в довгі черги, які нагадали про минуле світле майбутнє».

 Та довжелезні черги змушених купувати стартові пакети нового оператора — це ще півбіди. Бо з’ясувалося, що місцевий зв’язок, як, зрештою, і все, до чого мають стосунок «дирівські» керівники і фахівці, або нікудишній, або його зовсім немає. А тим часом обурені та обдурені люди поступово дізнаються про деталі схеми з відключення сигналу мобільного оператора «МТС-Україна» та значного збільшення кількості абонентів «Фенікса». І треба чути коментарі місцевих горопах, яким стало відомо, що ця афера збільшила статки самого лідера самопроголошеної «республіки» Олександра Захарченка і наближених до нього керівників «міністерства зв’язку».

Так, залізничний вокзал шахтарського міста дуже багато побачив на своєму віку. Адже через відкриту на цьому місці ще 1872 року найпершу залізничну станцію, збудований 1951-го новий вокзал та реконструйований і відкритий у 2012-му  сучасний вокзальний комплекс пройшли кілька війн, окупацій, голод та інші лиха. Та за всю довгу історію він ніколи(!) не припиняв роботи. І нікому навіть у снах-жахах не могло примаритися, що цей донедавна потужний залізничний вузол, який з’єднував місто з усіма куточками України та зарубіжжям, перетвориться на щось на кшталт примітивної телефонної будки просто неба. Це із жахом зрозуміли навіть недавні прихильники і захисники, а тепер ще й потерпілі від підступного і безпощадного «руского міра».