ВРАЖЕННЯ
Мандрівку на Буковину можна не планувати заздалегідь - інфраструктура дозволяє таку легковажність
Коли вперше збиралася на Буковину, запитала у власкора по області: чи варто їхати до вас восени? У відповідь почула емоційне: аби ви знали, яка красива в нас ця пора року! Щоправда, тоді з поїздкою не склалося. Зате нині можу приєднатися до слів колеги - золота осінь на Буковині справді неперевершена.
Якщо є бажання побачити її в усій красі, раджу піднятися на одну з найвищих вершин Буковинських Карпат - Мегуру (1313 м). Уже біля підніжжя гори починають тішити око розкішні фарби вікового лісу, який чим далі, то щільніше обступає дорожній серпантин. А на самій маківці подих перехоплює панорамний краєвид усього Чорногірського хребта - від Піп-Івана до Говерли, сусідньої Румунії...
Краще за гори...
... правильно: можуть бути тільки гори. Такої самої думки і Валерій Чалий, який "вписав" у верхів'я Мегури туристичний притулок у вигляді... перевернутого човна. Це щоб вітри менше шматували будівлю. І назву дав відповідну - "Ковчег". Добиратися сюди, зрозуміло, не так складно, як було Ною до Арарату, але на викид адреналіну чекайте. Якусь частину серпантину вдається пройти навіть комфортабельному автобусу, а от підкорити вершину здатні тільки позашляховики. Наш армійський ГАЗ потужно заходив на круті віражі, а з ним, у будці-салоні, і ми, щосили тримаючись, в основному, за сусідів. Однак якщо в такому штурмі бере участь добра компанія, страх залишає навіть останніх легкодухів.
Хто бував у горах, знає, як швидко тут може змінюватися погода. Тож господарі "Ковчега" подбали, щоб за будь-яких її примх у будинку було по-домашньому тепло і затишно. У передпокої перевзуваємось у капці і прямуємо до просторої вітальні, де зазвичай збираються всі постояльці. Господиня Наталя знається на травах, тому чаї в неї просто фантастичні. Оздоровчих властивостей їм додає чиста джерельна вода, яка тут тече просто з крана, - поблизу "Ковчега" витік річки Сирет, яка в Румунії розширюється до судохідних розмірів.
Зазвичай у своїх рекламних матеріалах подружжя Чалих обов'язково вказує, що серед низки послуг гірського готелю -супутникове телебачення, WІ-FІ Інтернет тощо. Однак ця інформація - для новачків, які донині й гадки не мали, що мав на увазі поет, коли твердив: внизу не зустрінеш десятої частки таких красот і чудес. Справді, з чим можна порівняти хоча б таку часту на вершині картину: хмара, яка щільною пеленою огортає все навкруги, поволі опускається нижче, а над головою раптом сліпучо засяє сонце - п'ятий океан та й годі! У такі хвилини всі проблеми "великої землі" відходять на другий план, а згодом і зовсім зникають, бо, як влучно висловився один із постояльців, пейзажотерапія на Мегурі - постійно діюча.
Поселять і розважать
За 40 км звідси розташований один із кращих гірськолижних курортів країни - Мигове. Про це також варто знати, адже стрімко наближається пора зимового відпочинку. Хоч і в міжсезоння тут вирує життя: курорт набуває дедалі виразніших ознак цілорічного. Особливо багато відвідувачів на вихідні - вже вранці ми побачили на стоянці кілька великих автобусів. Приїжджають родинами, адже дітям пропонується окрема програма - є канатне містечко, проводяться спортивні змагання, їх вчать розкладати багаття, орієнтуватися в лісі. Готелі пропонують поселення на будь-який термін і гаманець. Якщо для когось тутешня ціна зависока, можна спуститися трохи нижче - у готелі, який приглянувся студентам, стартують від 45 гривень.
Загалом на Буковині одразу впадає в очі розвинена туристична інфраструктура. Новенькі міні-готелі, зелені садиби, якими особливо багаті Вижницький і Путильський райони, туристичні комплекси, бази відпочинку милують око сучасними архітектурними рішеннями і трапляються на кожному кроці. Тож на Буковину можна приїжджати без попередніх домовленостей і завчасних планувань - зустрінуть, нагодують, поселять, розважать.
До того ж, господарі таких закладів урізноманітнюють розважальну програму, аби якнайдовше затримати туристів.
А для цього, як розповіла нам власниця туркомплексу "Стіжок", що в селищі Берегомет, доводиться кооперуватися з сусідніми закладами. Скажімо, "Стіжок" може запропонувати послуги двох ресторанів у гуцульському і європейському стилях з живою музикою, нічного дискоклубу, готелю, пішохідні маршрути, гуцульські вечорниці. Бази, що поблизу, - джип-сафарі, відвідання форелевого господарства, риболовлю, рафтинг тощо.
Біла Криниця: усе, як колись
Ясна річ, дивує Буковина не тільки природною красою. Тут прокладені туристичні маршрути до бага-тьох пам'яток матеріальної і духовної культури. Серед започаткованих нещодавно - знайомство з історією і сьогоденням села Біла Криниця, яке ще не так давно мало статус світового центру російського старообрядництва.
Старообрядці - православні християни, які не прийняли церковні нововведення, запроваджені у XVІІ ст. патріархом Никоном і московською владою. Рятуючись від переслідувань, частина з них знайшла спокій на Буковині.
З понад десятка різних культових споруд, які були на початку ХХ ст. в Білій Криниці, залишилося лише два храми. Але, повірте, обійти їх увагою просто неможливо. Скажімо, в Косьмодаміанівській церкві, збудованій у XVІІІ ст., зберігся іконостас з дев'ятьма рядами старообрядницьких ікон. Про їхню цінність свідчить посилений інтерес грабіжників, які до того, як з'явилася сигналізація, кілька разів навідувалися сюди. Дякувати Богові, казали нам служителі, в запасниках зберігається достатня кількість ікон.
Не менше враження справили на нас великий та два малі дерев'яні іконостаси, виготовлені найкращими різьбярами Володимира і живописцями Палехівських майстерень, що в Успенському соборі жіночого монастиря. А сама будівля викликає захоплення своєю архітектурною довершеністю. Це унікальна пам'ятка національного значення. Його звели на початку 1900-х за астрономічні на ті часи кошти. Однак вони себе виправдали.
Незабаром Біла Криниця зможе приймати значно більше туристів - тут облаштовується музейний комплекс, де передбачено зал дегустування оригінальних страв та напоїв старообрядців, сувенірна крамничка.
Місто нашої мрії
Одначе, хоч би про які цікаві і популярні маршрути йшлося, головною буковинською перлиною були і є Чернівці. Їх часто порівнюють із Віднем і Парижем, однак незайве наголосити, чому таке порівняння можливе. На мою думку, завдяки шанобливо-цивілізованому ставленню міської громади до своєї спадщини, їхньому розумінню того, що, попри потреби в розвитку міста, є речі святі і їх не можна зачіпати.
Підтвердження цьому знаходила в багатьох деталях, які й пояснюють, чому Чернівці так вирізняються на тлі багатьох спотворених сучасною забудовою історичних міст країни.
У сесійній залі міськради, що розташована в колишній ратуші, до речі, прекрасно збереженій пам'ятці архітектури, передовсім звернула увагу на портрети очільників міста. Не забули жодного з них. Може, й дбали вони про примноження власних статків, але найперше опікувалися збереженням неповторного обличчя Чернівців, і городяни про це не забувають. За нинішніх часів найбільше шанують Миколу Федорука, - вп'яте(!) висловивши йому свою підтримку на останніх виборах. Не піддається сумніву і той факт, що головний тягар підготовки міста до ювілейного 600-річчя, яке святкували два роки тому, ліг на плечі міського голови. Водночас зрозуміло, що місто чепурили всією громадою, причому з любов'ю, бо вона дарує натхнення.
Не розповідатиму, як по-новому заграли улюблені городянами центральні вулиці і площі, - це прогнозована річ. Незвично те, що дійшли руки до щемливо-затишних двориків, які додають місту неповторності й колориту.
Заходимо в один з них уже проти ночі, роздивляємося незвичне для сьогодення ажурне мереживо віконниць на веранді другого поверху, вітаємося з господарем просторого балкону-коридору в будинку навпроти, який вийшов подивитися, що за гості о такій порі, проходимо трохи вперед і опиняємося на невеличкому майданчику - клумба, кілька лавок, дитячий куточок - композиція завершена. Ні машин, ні витоптаних газонів. Звертаєш з центральної вулиці - і ти вдома, де тихо, затишно, спокійно. Що й казати, перші місця у всеукраїнському рейтингу кращих міст для проживання Чернівці посідають цілком заслужено.
Показово, що весільні процесії, які зустрічалися нам на кожному кроці, - осінь! - не обмежувалися традиційним покладанням квітів до якогось пам'ятника. Молодята намагалися зупинити свою щасливу мить на тлі улюблених куточків рідного міста.
Достеменно відомо те, що жодна подружня пара не омине колишню резиденцію буковинських митрополитів, нині університет, - одне з архітектурних див світу, який нині готується поповнити список ЮНЕСКО. Це справді святе місце, адже навіть за найлютішого атеїстичного диктату, коли в цих стінах читалася історія КПРС, жоден хрест з куполів ансамблю не впав - буковинці такого гріха на душу не взяли, знали, що траплялося потім з усім родоводом христопродавців.
Щонеділі Чернівці роблять подарунок своїм гостям. Рівно опівдні на площі біля ратуші екскурсоводи за будь-якої погоди безкоштовно ведуть усіх охочих у захопливу подорож шляхетним містом, вкладаючи у свою розповідь безмежну любов до нього.