У тому, що українці — талановита нація, не маємо сумніву. Щоправда, таланти свої більшість намагається реалізовувати за межами нашої держави. Перш за все це стосується композиторів, чию музику привласнюють іноземні аферисти. Боротися з цим негативним явищем вкрай непросто. Адже щоб довести своє авторство, потрібно звертатися до суду, а це справа витратна і потребує чимало часу. Особливо якщо крадій іноземець.

«Узаконене» шахрайство

Якщо проаналізувати нашу законодавчу базу, покликану охороняти авторські права, то загалом вона непогана.

— Авторські й суміжні права в Україні захищають так само, як і в інших розвинених країнах світу, — зауважує тимчасовий виконувач обов’язків начальника відділу авторського права та суміжних прав Державної служби інтелектуальної власності Олексій Арданов. — Отже, нині в країні три спеціальних закони, дев’ять нормативних актів охороняють права суб’єктів авторського і суміжних прав у різних галузях. Україна є учасницею шести міжнародних договорів та конвенцій, двосторонніх угод (Азербайджан, Болгарія) та угоди, підписаної державами-учасницями СНД. Відносини, пов’язані з охороною авторського і суміжних прав, регулюють понад 30 підзаконних нормативних актів. Таким чином, сьогодні законодавство у сфері авторського і суміжних прав передбачає необхідну охорону особистих немайнових і майнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення на рівні європейських країн.

Проте досвід доводить, що наявність нормативного акта ще не гарантує того, що він працюватиме в реальному житті. Особливо якщо врахувати той факт, що довести авторство не так просто. Наприклад, є талановита молода людина, яка пише гарні музичні твори і викладає їх на загальновідомому порталі. Таким чином, доступ до цих творів має багато хто у всьому світі. З одного боку, це дуже добре, адже таким чином невідомий композитор може про себе заявити. З іншого — не дуже: в мережі «тусуються» не лише чесні виконавці, які шукають щось нове і цікаве для свого репертуару, а й крадії чужого таланту. Адже музика є таким самим товаром, як і, приміром, шуба, тому аби отримати її у власність, потрібно платити. А навіщо платити, якщо можна взяти просто так, тобто даром?!

І якщо одні просто беруть цю музику, безкоштовно нею користуються і хоча б роблять посилання на автора, то інші взагалі викрадають чужі твори і швиденько їх привласнюють. Таким чином узаконюючи крадіжку. А потім, якщо на цю музику хтось із відомих співаків покладе слова і цей твір ще й стане хітом, тоді шахрай починає вимагати грошей у виконавців за використання присвоєної музики. А реальний автор залишається осторонь. Це якщо він не намагається довести свою причетність до хіта. Якщо намагається відновити справедливість, то ще й отримує зіпсовану репутацію. Адже крадії музики здебільшого непогано знаються на захисті авторських прав, бо замість того, аби щось створювати, вони професійно привласнюють чуже.

Розібратися в нюансах

«Мелодія як об’єкт також є інтелектуальною власністю, отже, її потрібно відповідно захищати від неправомірного використання, крадіжок чи недобросовісної конкуренції. І покарати за викрадення справді можуть,— наголошує Олексій Арданов. — Авторське право охороняється не лише національним законодавством. Згідно з міжнародною конвенцією, авторське право виникає з моменту його створення і не потребує обов’язкової реєстрації. Хоч варто все ж таки зазначити, що, наприклад, у США потрібно обов’язково здійснювати реєстрацію авторського права. Та загалом таких країн, де обов’язкова реєстрація авторського права, у світі мало. Більшість же країн, як і Україна, визнають авторське право без обов’язкової його реєстрації. Крім того, міжнародна конвенція передбачає, що авторське право не є територіальним, воно поширюється на весь світ. Тому розміщення інформації без дозволу її власників є злочином, і в судовому порядку вас можуть притягти до відповідальності».

Відповідно до статті 11 Закону «Про авторське право і суміжні права», первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є безпосередньо той, хто створив твір. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як така на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Тобто людина, яка має авторське право (той, хто створив твір, чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Він складається з таких елементів: латинська літера «c», обведена колом, — ©; ім’я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі та кожному примірнику твору. Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право на нього. Це можна зробити у відповідних державних реєстрах.

Щоправда, молоді автори часто не знають, який саме твір стане хітом, тому замість того, щоб витрачати свій час на реєстрацію, просто працюють. До того ж, хоч реєстрація коштує недорого — для фізичної особи 63,75 гривні, для юридичної — 187 гривень, людина, яка намагається заробляти цим гроші і не є відомою, часто не може дозволити собі реєструвати все, що створює. Цим теж користуються «інтелектуальні злодії». Звісно, аби відстояти своє право на музику чи інший твір, справжній автор може подати до суду. Та знову ж таки: на це потрібно багато часу і грошей. І ще не факт, що суддя захоче розбиратися у всіх нюансах і не повірить спритнішому професійному шахраєві.

ТОЧКА ЗОРУ 

«Мою музику неодноразово крали»

Андрій ПРУДНІКОВ,
композитор:

— Як автор багатьох музичних творів (я пишу їх під псевдонімом Jandy), маю наголосити, що ніде, мабуть, окрім України, ти не почуваєшся таким безпомічним і незахищеним, коли йдеться про інтелектуальну власність. Усе, що ти створюєш, сидячи годинами в студії, може і, найімовірніше, буде успішно кимось привласнено. Саме тому більшість молодих фахівців намагаються працювати з іноземними виконавцями, які твори чесно купують.

Загалом в Україні спостерігається дуже складна ситуація, коли вітчизняні споживачі навіть не замислюються над тим, що потрібно купувати ліцензований продукт, адже українці вже звикли безкоштовно користуватися піратськими копіями. До цього призвела бездіяльність компанії, яка б мала захищати авторські права. І, звісно, брак реального покарання шахраїв. Навіщо купувати те, що можна взяти просто так?! А потім, якщо потрібно, привласнити.

Особисто я потрапляв у ситуацію, коли викрали мій твір із загальновідомого порталу й офіційно його привласнили. Так вчинив незнайомець із-за кордону. Як йому видали бодай якийсь документ, якщо ця людина апріорі не могла надати жодних доказів авторства, — питання.

А коли я намагався відновити справедливість, почув звинувачення у брехні. Подібні випадки, на жаль, не дивина. При чому викрадають інтелектуальну власність і вітчизняні, й іноземні шахраї. Позиватися до іноземця задля відновлення справедливості — справа непроста і витратна.