ТАРИФИ
Що треба зробити, аби менше платити за опалення?
Підвищення комунальних тарифів останнім часом стали темою №1 як у ЗМІ, так і в «кухонних» розмовах. І хоч на урядовому рівні лунають запевнення, що зростання тарифів не передбачається принаймні для людей, які не є багатими, далеко не всі пересічні українці цьому вірять. Мовляв, може, підвищення й не буде, але можуть розпочати таке «доведення тарифів до економічно об∂рунтованого рівня», що мало не видасться.
Скільки коштує гігакалорія?
Утім, фахівці вже зараз можуть сказати, яким має бути той економічно обгрунтований рівень, принаймні на теплопостачання. Так, директор департаменту тарифної політики у сфері теплозабезпечення Національної комісії державного регулювання у сфері комунальних послуг Микола Расковський зауважує, що нині встановлений Нацкомісією середній тариф однієї гігакалорії тепла становить 227 гривень (без ПДВ), хоч фактична її вартість (в середньому) на 2013 рік — 312 гривень.
До речі, Нацкомісія розраховує тарифи лише для великих компаній, їх трохи більш як 200, але вони в сукупності виробляють майже 95% всього тепла, яке йде системами централізованого опалення. Решту ж тепла виробляють 415 маленьких організацій, тарифи для них встановлює місцева влада.
Микола Расковський зауважив, що Нацкомісія уже вивела економічно обгрунтований рівень собівартості виробництва, транспортування і постачання теплової енергії для 37 теплопостачальних компаній країни — найбільших, які загалом дають 65% тепла всієї країни.
— Це обгрунтовані розрахунки, і той, хто на цьому розуміється, може прийти і подивитися їх, — зауважив посадовець. — А ось питання введення їх як чинних — це зовсім інша річ. Адже питання підвищення тарифів тісно пов’язане з платоспроможністю нашого населення.
Однак навіть цю обгрунтованість громадськість ставить під сумнів. Так, голова правління Громадського комітету захисту прав громадян з Луганська Микола Козирєв пропонує послуговуватися терміном не економічної, а наукової обгрунтованості.
— У радянські часи, в 1960-х роках, коли почалося масове будівництво, було прийнято науково обгрунтовані нормативи на опалення, які затверджено Держпланом СРСР від 1967 року, — зауважує він. — Основним показником цих науково об∂рунтованих тарифів була опалювальна характеристика будівлі або однотипної групи будівель. Так ось, узяли до уваги 1800 проектів. Зробили розрахунки по 290 містах і селищах міського типу. Розраховували затрати енергії на опалення не квадратного метра, як тепер, а кубометра, бо опалюють зазвичай об’єм, а не площу. І це був науковий підхід. Зараз привели все до квадратних метрів. Чому так відбулося? Тому, що на початку 1990-х у країні почалась активна приватизація. Тоді було не до капітальних вкладень. Ось і зробили укрупнені нормативи.
Окрім того, нині тарифи на опалення розраховуються із застосуванням середніх температур сторічної давності, коли зими були холоднішими, зауважує Микола Козирєв. Тож, переконує він, нині споживачі, які користуються центральним опаленням, переплачують майже 12 мільярдів гривень щороку.
Якщо так, то будь-які розмови про підвищення тарифів недоцільні. Скоріше слід говорити про їх зниження.
Є засіб обліку — є можливість зекономити! Фото з сайту srgazeta.ru
Як відрізнити товар від послуги?
Хоч тут теж не все так просто. Адже теплову енергію останнім часом почали ділити на дві категорії. Те тепло, яке виробляється і доходить по трубах до вводу в будинок, називають товаром. А те, що йде внутрішньобудинковими мережами і подається у квартири, уже має іншу назву — послуга. Тобто хтось має купити в теплокомуненерго цей товар і подати його як послугу в помешкання. А ось тут починається найцікавіше. Якщо вартість теплових одиниць для великих теплопостачальних підприємств розраховує Нацкомісія, то тарифи для населення — вже місцева влада. Однак…
— У нас державний регулятор встановлює тариф на товар — теплову енергію, — зауважує координатор житлово-комунальних програм громадської мережі «ОПОРА» Тетяна Бойко. — Однак люди отримують не товар, а послуги з опалення і з гарячого водопостачання. І, за логікою, орган місцевого самоврядування повинен встановити на них тариф. Але коли ми спробували проаналізувати ситуацію в Україні, то знайшли тільки два міста, у яких ця система працює, тобто де встановлено для споживачів тариф «на послугу». Це Київ і Чернівці. Щодо інших міст, на наші запити органи місцевого самоврядування нам відповідали: який тариф встановила Нацкомісія, таким за формулою і переводимо гігакалорії в одиниці опалюваної площі.
Фахівці зауважують, що нині під час розрахунку оплати за послугу з опалення одного квадратного метра органи місцевого самоврядування використовують нормативні показники потреби теплової енергії для опалення будинків різних типів, не враховуючи ні фактичного потепління останніх років, ні проектних та фактичних теплових характеристик кожного окремого будинку. Тож виходить так, що чимала кількість мешканців квартир сплачує за тепло більше, ніж його отримує.
Як повідомила прес-служба Нацкомісії, постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 року № 630 передбачається, що у разі перерви в наданні комунальних послуг з опалення, ненадання або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних виконавець цих послуг проводить перерахунок споживачам розміру плати за фактично надані послуги. Однак такі перерахунки не завжди здійснюють.
Облік — найкращий «засіб оборони»
Щоб змінити ситуацію, громадські організації пропонують внести зміни до законодавства та запровадити методику перерахунку вартості спожитого тепла з урахуванням кліматичних умов. Таке, зауважують вони, вже існує в Казахстані, Росії та Білорусі, там затверджено відповідні методики перерахунку. І, звичайно, просять переглянути енергозатратні нормативи.
Та найкращим «засобом оборони» проти високої вартості тепла всі називають давно вже пропонований метод — заходи з енергозбереження з одночасним запровадженням обліку тепла. Микола Расковський каже:
— Це настільки складне питання — у кожному населеному пункті правильно перевести гігакалорії в опалювану площу, що, на мій погляд, простіше і важливіше виконати програму Президента і встановити будинкові лічильники тепла. І тоді ніхто не ламатиме списи щодо того, правильно чи неправильно нарахована чи перерахована плата за тепло. Бо буде зрозуміло, хто скільки спожив.
Звичайно, люди, які користуються центральним опаленням, були б не проти, якби обліковувалася кількість використаного тепла у кожній квартирі, однак нині це не так просто зробити. Причина — схема теплозабезпечення в раніше зведених будинках не розрахована аж на таке деталізоване облікування. Отже, залишається встановити будинковий лічильник. Це теж непогано: в цьому вже переконалися люди, в чиїх будинках встановлено лічильники і хто платить лише за використані гігакалорії. Хай навіть і в перерахунку на квадратний метр.
Ось тільки… На практиці встановлення засобів обліку іде явно не швидкими темпами.
Фахівці підрахували, що загалом тепловий лічильник економить до 30% грошей за опалення. Однак таких щасливчиків не так багато. На початок минулого року лише 38,3% житлових будинків було обладнано лічильниками теплової енергії та регуляторами температури. Отже, попереду роботи, як кажуть, ще непочатий край. Але її варто зробити – принаймні, щоб не переплачувати.
ПРЯМА МОВА
Володимир БАЖЕНОВ,
заступник директора департаменту
житлово-комунальної інфраструктури КМДА:
— Щодо встановлення будинкових лічильників кияни не в найгіршій ситуації порівняно з іншими містами. На жаль, був такий етап у житті столиці, коли ми відставали в цій справі від усієї країни. Тепер ця робота налагоджується, і на кінець минулого року в нас майже в третині житлового фонду вже впроваджено комерційний облік тепла. Тобто не просто встановлено прилади, а вони працюють. Звичайно, це мало з урахуванням того, що в Києві 11 077 будинків, які мають центральне опалення. Але завдання поставлене, і ми з ним упораємося.
А ТИМ ЧАСОМ
За неякісні послуги киянам повернули гроші
Інна МИКОЛАЄНКО
для «Урядового кур’єра»
СТОЛИЧНА ВЗАЄМНІСТЬ. Житлово-комунальні послуги нині недешеві порівняно з нашими зарплатами. Тим образливіше буває, коли ці послуги ще й неякісні. На жаль, ЖКГ столиці до ідеального стану ще далеко. Однак комунальники принесли «фінансові вибачення» тим киянам, яких підвели: за 2012 рік житлові організації перерахували жителям столиці 56 мільйонів гривень за погану якість послуг. Зокрема 13,7 мільйона — за неналежне утримання будинків та прибудинкових територій, 42,3 мільйона — за ненадані або неякісні комунальні послуги. Так, за послугу централізованого опалення сума перерахунку становила 17,3 мільйона гривень, у тому числі 4,7 мільйона — за 2,5 місяця сезону 2012—2013 років.
Утім, і комунальникам на киян нарікати не доводиться: як повідомила прес-служба КМДА, за підсумками 2012 року рівень поточної сплати досить високий — 90,69%. Оплата за спожиті послуги разом із погашенням накопичених боргів загалом по місту сягнула 98,6%. А в Голосіївському та Дарницькому районах перевищила 100%. Столичні посадовці кажуть, що цьому сприяло введення заохочувальних заходів.
— По-перше, ми не встановлюємо пені на прострочку заборгованості. По-друге, всі, хто заплатив до 20 числа, мають знижку на 10% на квартплату і на 6% — за послуги теплопостачання, — кажуть столичні чиновники і зауважують, що торік уперше за довгий час борги не зросли, а навіть трохи скоротилися.
Про підвищення платіжної дисципліни свідчать і цифри. Так, у серпні 2010 року не мали боргів перед комунальниками лише 51,6% киян. Нині 21,9% мають поточну заборгованість, і лише 1,7% споживачів винні за послуги ЖКГ більш ніж по 10 000 гривень.